Голова Пушкіна

У Сумах у міському парку відпочинку (який з якогось дива носить ім’я радянського льотчика Кожедуба)

стоїть велетенська голова (у жахливому й аварійному, до речі, стані). І час від часу хтось починає задаватися питанням, чия ж це голова? Колись я був випадковим свідком розмови двох дівчат у маршрутці: “Стаім ми в паркє, взрослом, ну, Кожедуба. І ана званіт па тєлєфону: «Падхаді, я возлє галави Кожедуба». От тупая, нє знаєт, што ето галава Ільі Муромца!” І потім ще дві зупинки сміялися зі своєї подруги, яка переплутала голови Кожедуба й Іллі Муромця. В інтернеті бачив навіть фото з підписом, що це голова Чехова.

Насправді ж, це голова Пушкіна.

Він увів цей персонаж у свою віршовану казку «Руслан і Людмила». Лиходія, з яким змагається витязь Руслан, звати Чорномор. Тому дехто вважає, що це голова Чорномора. Але ті, хто читав цю поему, знають, що Чорномор не може мати таку велетенську голову, бо він горбатий карлик з довгою бородою, який живе у горах і спеціалізується на викраденні дівчат. У цій казці він викрадає киянку Людмилу, доньку князя Володимира, і витязь Руслан з трьома іншими претендентами на її руку вирушають на пошуки київської князівни. І серед степу вночі Руслан раптово зустрічає велетенську голову, яку він спочатку прийняв за пагорб:
Пред ним живая голова.
Огромны очи сном объяты;
Храпит, качая шлем пернатый,
И перья в темной высоте,
Как тени, ходят, развеваясь.
В своей ужасной красоте
Над мрачной степью возвышаясь,
Безмолвием окружена,
Пустыни сторож безымянной,
Руслану предстоит она
Громадой грозной и туманной.

Голова образилась на те, що витязь засунув їй спис до ніздрі, розбудив та ще й ні з того, ні з сього почав їй погрожувати. Тому
Надулась голова; как жар,
Кровавы очи засверкали;
Напенясь, губы задрожали,
Из уст, ушей поднялся пар —
И вдруг она, что было мочи,
Навстречу князю стала дуть.

Саме цей момент і зображений в скульптурі сумської голови. Колись давно, кажуть, в неї і очі світилися, і з вуст дув вітер. Але ті часи минули, і зараз голова в тому стані, коли Руслан її зустрічає наприкінці поеми:
Она глядит недвижным оком;
Власы ее как черный лес,
Поросший на челе высоком;
Ланиты жизни лишены,
Свинцовой бледностью покрыты;
Уста огромные открыты,
Огромны зубы стеснены…
Над полумертвой головою
Последний день уж тяготел.

Під час першої зустрічі, коли вони вже помирилися, голова розповідає Руслану свою історію. Виявляється, він був колись братом лиходія Чорномора, і виріс велетнем, а Чорномор вродився карликом – злим і підступним, який заздрив братовому зросту й зненавидів його за це. Чорномор підмовив свого брата-велетня знайти й принести чарівний меч, лише яким можна було його позбавити життя, і підступно відтяв йому голову. Братове тіло він залишив, а його велетенську голову переніс у степ і поклав під неї чарівний меч, щоб вона його охороняла. Імені свого голова не називає. Руслан до неї звертається: «Здравствуй, голова!»

Отже, імені у сумської голови немає. Це брат карлика Чорномора, який відтяв йому голову.
В інтернеті також гуляють версії неуважних читачів, що цього велетня начебто звати Святогором. Ні, бо Святогор – це персонаж билин, він хоч і велетень, але голову йому ніхто не відрубував, брата-карлика він не мав, порад головному герою не давав. У Святогора зовсім інша історія. Ні сам Пушкін, ні його коментатори не пов’язують богатирську голову з його поеми з билинним Святогором. І взагалі, мотив велетенської голови, яка допомагає головному героєві, не властива слов’янському фольклору.
Звідки ж Пушкін взяв цю голову?

Відповідь – з популярного серед російського простолюду твору XVIII ст. «Повісті про Єруслана Лазаревича» (повна назва «Сказание и похождение о храбрости, о младости, и до старости его бытия, младаго юношы и прекраснаго русского багатыря, зело послушати дивно, Еруслона Лазаревича»). У часи Пушкіна ця повість поширилася серед народу у вигляді лубочних картинок (комікси XVIII-XIX ст.). Саме в ній головний герой зустрічає богатирську голову серед степів Подонської Орди: «И не доехал Еруслонъ в Подонскую орду до Штютена града 4 поприщь, ажио лежитъ рать-сила побитая, а в той рате лежитъ человекъ-багатырь; а тело его, что сильная гора, а глава его, что силныя бугра.

И Еруслонъ выехалъ в побоище, и крикнулъ громко голосомъ: «Есть ли в сей рате живъ человекъ?» И говорит ему багатырская голова: «Гой еси, Еруслон Лазаревичь! Кого ты спрашываешь, и кто тебе надобенъ?» И приехал Еруслонъ Лазаревичь к богатырской головъ, а самъ себе удивилъся, что мертвая голова глаголетъ.
И говорит Еруслонъ Лазаревичь: «Гой еси, багатырская голова! Что мертва глаголеши, или мне слышытца?» И говоритъ ему багатырская голова: «Еруслон Лазаривичь, не чюдитца тебе, но до-пряма говори, далече ли едешь и куды твой путь?» И говоритъ ему Еруслонъ Лазаревичь: «А кто ты таковъ по имени, и которого града, и какова отца сынъ, и кто тебя убилъ?»

И говоритъ ему багатырская голова: «Был язъ богатырь Задонския орды, сынъ Прохора царя, и та рать со мною лежит Вольного царя, Огненнаго щита, Пламенного копья; а побивал ея я, а по имени меня зовутъ Рослонеемъ».

Цю голова колишнього ординського батира Рослонея дає поради Єруслану, як перемогти царя, проти якого він пішов у похід, і дає йому особливий меч (як і в поемі Пушкіна): «И багатырская голова с места содвигнулась, и Еруслон Лазаревичь вземъ мечь и поехал; а самъ себе подумалъ: «Господи Боже, Спасеъ Милостивый! Доселе азъ царей устрашалъ, богатырей побивалъ, а ныне язъ со слезами багатырской голове поклонился!»

Єруслан – це змінена форма тюркського імені Уруслан – Арслан. Джерелами його історії є середньовічна перська поема «Шах-наме» про подвиги богатиря Рустама. З Персії ця історія потрапила до ногайського ханства, де набула рис типового тюркського епосу, а звідти до Московії, яка знаходилась в ординському культурному полі. Усі імена «Повісті про Єруслана Лазаревича» виразно тюркські, події відбуваються на території Орди. Московитами XVIII століття вона була сприйнята як своя, набула популярності, перейшла в лубкові історії, а звідти і в поему Пушкіна, який тюркського Арслана-Уруслана-Єруслана скоротив до Руслана (саме завдяки Пушкіну й набуло поширення ім’я Руслан).

З 1960-х років в Радянському Союзі почалося масове виготовлення гігантських богатирських голів, які почали будувати практично по всій його території. Однією з перших така голова з’явилася в Сумах. Цими головами «помічена» значна територія: Домодєдово, Твер, Адлер, Харків, Суми та інші російські та українські міста. У 1980-х така ж голова з’явилася в дитячому таборі в Бакирівці на Сумщині.

Разом з іншими персонажами російського фольклору та російської літератури (Іван-царевич, Ємєля з щукою, «Квартет» Крилова тощо) пушкінська голова утверджувала пріоритет російської культури, виховувала любов до російського фольклору й літератури та нівелювала місцеві національні культурні символи. Зокрема, в сумському парку поряд із пушкінською головою встановлено кілька скульптур з російськими культурними коренями і жодної, пов’язаної з українською чи світовою культурою.