Як розмовляють Суми

Згідно з даними соціологів, проблема захисту української мови хвилює лише 2,7% українців. Натомість найбільший відсоток (близько 64%) переймається проблемою тарифів, зарплат і пенсій. Втім це не означає, що мова людей не цікавить, швидше йдеться про певний соціальний консенсус, за яким стан і сфери розподілу української та російської мови більшість людей влаштовує. Будь-які зміни порушують цей баланс, і люди починають висловлювати невдоволення. Тут дається взнаки певне суспільне відставання в сприйнятті необхідності мовно-культурних змін, яких вимагає сьогодення. Адже загальновідомо, що війна проти України триває не лише на лінії фронту, а й в інформаційному просторі, де мова важить надзвичайно багато. Важливою проблемою для сучасної України залишається й незавершеність процесу історико-культурної та національно-громадянської ідентифікації. Ось це класичне: «Що ми?..Чиї сини? Яких батьків? Ким, за що закуті?» – залишається актуальним і сьогодні.
Провідники українського духу стверджували, що мова є основою буття української нації. Пантелеймон Куліш писав, що коли українці утвердяться як нація зі своєю мовою, то це стане сильним ударом по Російській імперії, це «розколе Імперію на самій серцевині». Боротьба з українською мовою й донині залишається одним із головних завдань сучасної російської імперії, власне мовне питання і стало формальним приводом для захоплення росіянами частини Донбасу та анексії Криму.
Початок російської військової агресії викликав серед сум’ян хвилю патріотичних настроїв – на будинках вивішували державні прапори, лавки й огорожі фарбували в синьо-жовті кольори, але глибші, ментальні шари залишилися без змін, масового переходу на українську мову не відбулося.
Згідно з результатами соцопитування, яке я проводив наприкінці минулого року серед молоді Сумщини (було опитано 500 молодих людей у містах і селах області віком від 14 до 25 років), рідною мовою більшість називає українську (94%), але користуються нею в повсякденному мовленні лише 18%. 55% визначили свою повсякденну мову як суржик, і 25% назвали повсякденною мовою російську. Серед причин такого вибору учасники фокус-груп зазначали: «Усе моє оточення говорить російською або суржиком, тому розмовляти українською – це бути білою вороною». Страх бути не таким, як усі, невпевненість, побоювання насмішок і цькування зупиняють молодь на шляху до української мови. У той же час практично всі відзначили, що українською володіють вільно, мають високі оцінки зі ЗНО. Але в соцмережах пишуть переважно російською, мова телефона чи комп’ютера – російська, серіали та фільми також переважно дивляться російською. Це, звичайно ж, розширює кордони російської мови і звужує функціонування української, збіднює її, оскільки носії не наповнюють її українськими неологізмами чи українським сленгом. Натомість через посередництво російської останнім часом проникає в молодіжне середовище маса англіцизмів: коучери, воркшопи, коворкінги, хейтери, хайпери, фідбеки та івенти, яким цілком можна було б знайти замінники в українській мові, якби молодь відчувала психологічний зв’язок із цією мовою і володіла її багатством. Неприродним ґвалтуванням української мови мені видається й поширене останнім часом надмірне захоплення творенням фемінітивів від усіх назагал професій, посад, звань. Якщо «вчителька» й «письменниця» вже давно сприймаються органічно і беззаперечно, то творення «політикинь», «творчинь», «деканес», «пілотес» і «генералок» видаються штучними, і головне, що їх ужиток не враховує стилів мовлення: те, що годиться для розмовного стилю, буде недоречним в офіційному й науковому.
Якісь кроки до утвердження української мови в Сумах робляться, але їх явно замало. За ініціативи міського голови почали працювати безкоштовні мовні курси, на які записалося доволі багато бажаючих. Активно працюють освітяни, але за межами школи на школярів чекає надто мало україномовного. У низці кафе і ресторанів до цього часу немає меню українською. Обслуговування також найчастіше російською. Телефони та комп’ютери продаються за замовчуванням з російськомовними налаштуваннями системи, програм і додатків. Вивіски та зовнішня реклама далеко не завжди виконані державною мовою.
Певні надії дає нещодавно прийнятий закон про українську мову як державну, але його положення в деяких випадках половинчасті (наприклад, з переліку осіб, яким необхідно володіти державної мовою, викреслили народних депутатів) або відтерміновані в часі: реклама та листування державних органів мають перейти на українську в наступному році, обслуговування клієнтів у барах, ресторанах, сфері обслуговування – українською з 2021 р., газети та програмне забезпечення – з 2022 р. Також зараз є ризик відміни цього закону або окремих його положень.
Активізацію уваги до української мови спричинив і нещодавно прийнятий новий правопис, завданням якого було повернення у вжиток деяких питомих для української мови норм, заборонених у радянські часи на хвилі тотальної русифікації. Втім цих змін небагато, частина з них має факультативний характер, тобто допускається і стара, і нова норми: наприклад, можна писати і Верґілій, і Вергілій, лауреат і лавреат, кафедра й катедра, ірій і ирій, радості й радости. Деякі незначні зміни подані без варіантів: проєкт замість проект, Дікенс замість Діккенс, «пів яблука» тепер слід писати окремо, а «священник» з подвоєнням. Ці зміни зібрані окремим додатком і є на сайті МОНУ. Якою буде подальша доля цих змін – побачимо, адже головне, щоби мовою користувалися, а не діставали із шухляди, наче вишиванку до свята. І головне, що зміни в мові визначають не десь угорі, а самі мовці, як і долю, власне, самої мови. А мова, у свою чергу, визначає долю нації. Багато народів зникло у вирі епох, від них не лишилося ні мови, ні пам’яті. Українці витримали важкі випробування. Втім це не означає, що ці випробування й ризики закінчилися. І для протидії новим викликам потрібна національна єдність, запорукою якої є спільні цінності, спільна історична пам’ять, спільна мова.
Сергій П’ятаченко, кандидат філологічних наук, “Панорама” №34