У Сумської обласної організації Національної спілки письменників України новий керівник

Тамара ГЕРАСИМЕНКО: «Літераторів із низьким рівнем майстерності в НСПУ не буває»

Кожного року Держстат говорить про сумні статистичні дані, про те, що українці читають мало, половина населення і однієї книги не прочитала. Тим не менш щороку у нас з’являються нові автори, нові книги, які завойовують світову популярність.

З новим керманичем Сумської обласної організації Національної спілки письменників України говорили про стан сучасної літератури, роль Спілки письменників у ній та про дітище пані Тамари – літературну студію «Зажинок».

Про співдружність
r: Як Ви оцінюєте нинішню літературну ситуацію в Україні?
Т.Г.: Як дуже жваву, дуже масову, з різними літературними напрямками, але і з великим відсотком «відходів літературного виробництва» – графоманії, плагіату, переспівів, падіння читацької вимогливості та смаку (ясно, це стосується далеко не всіх читачів). І на цьому фоні такої «буремності» – дуже відчутна нестача конструктивної критики. Ясно, що з’являється багато нових імен. Майстерність визнаних нинішніх літераторів, на мою думку, перевищує часом навіть класиків. Але для нетренованого читача все тоне, образно кажучи, в графоманії та непрофесійності, і не кожен добереться до високих островів справжнього таланту й майстерності.

r: Яку роль у літературній країні відіграє Спілка письменників?
Т.Г.: Роль письменницької сім’ї. Адже ми приймаємо не в літературу – туди кожен входить сам. Ми приймаємо у співдружність, в сім’ю, де кожен має поруч рідних по духу людей. Окрім того, вступ у Спілку означає і визнання професійного рівня письменницької майстерності. Хоча… охоче вірю, що і поза Спілкою можуть траплятися талановиті, неординарні письменники. А от літераторів із низьким рівнем майстерності в НСПУ не буває, поріг Спілки, якщо образно, досить високий.

Вступ у Спілку письменників рівнозначний визнанню професійного рівня письменницької майстерності

r: Чим НСПУ радянських часів відрізняється від нинішньої?
Т.Г.: Взагалі, я – член Національної спілки письменників України з 1999 р. Але з СПУ (в радянські часи – Спілка письменників України) співпрацювала досить тісно у складі Сумського обласного літературного об’єднання. Тому можу сказати без вагання, що НСПУ від СПУ відрізняється на букву Н, що означає національний напрямок діяльності, більш поглиблену українську сутність творчості письменників. Окрім того, більшу свободу у спілкуванні, альтернативність, плюралізм думок, відсутність тоталітарності.

Про дружбу
r: Крім Спілки, Ви очолюєте ще й літературну студію «Зажинок», є її вихованкою. Розкажіть, як Ви потрапили до студії? Яка доля спіткала її у ті часи?
Т.Г.: В ті часи редакції газет і журналів часто давали літературні сторінки, а ми, молоді початківці, отримували ще й гонорари за свої вірші. От після одного такого гонорару зайшла я в «Червоний промінь» (обласну молодіжну газету), і мені повідомили, що при «Червоному промені» працює літературна молодіжна студія «Зажинок». Вона працювала й раніше, але до 1985 р. я проживала в Києві, тому в «Зажинок» влилася тільки з 85-го. Яка доля спіткала? Прекрасна: «Зажинок» виростив, виховав, виплекав багатьох відомих сумських письменників, і чи треба й говорити про те, що навіки нас подружив. Те, що Сумська письменницька організація дружна, одностайна – багато в чому заслуга тогочасного «Зажинку». Але назрівали великі перебудовні політичні й економічні процеси в Радянському Союзі, держава перестала підтримувати літстудію, щось там (уже не пам’ятаю) вийшло з приміщенням, яке нам надавалося, і робота «Зажинку» на три десятиліття завмерла…

r: Кому належала ідея її відновити?
Т.Г.: Мені. Її гаряче підтримав тодішній голова Сумської організації НСПУ Олександр Вертіль, та зрештою всі письменники, особливо активний колишній зажинківець Андрій Поляков і, на жаль, уже покійний літературознавець Анатолій Гризун. І «Зажинок» воскрес під егідою СОО НСПУ. Знайшлися молоді творчі сили, студія потроху поповнювалася, до неї вливалися літератори з різних районів Сумщини. Маю надію на те, що не помилюся, якщо назву «Зажинок» нашим майбутнім спілчанським джерелом.

r: Що Ви можете сказати про нинішніх літстудійців? Чим вони відрізняються від учасників Вашого покоління?
Т.Г.: Більшою різносторонністю (нас все-таки тоді спрямовували на соціалістичний реалізм. Ні, не керівники, але сама літературна творчість була в певному радянському руслі, й ми несвідомо тримали себе в цих рамках – вірності компартії, ленінізму, комсомолу тощо…). Мабуть, нові зажинківці вирізняються все ж більшою креативністю й загальною ерудицією (за 30 років знань людству додалося). Але все, що стосується мовознавства й літературознавства, цьому поколінню недодано, гадаю, через те, що частково читання книг замінено на гаджети, відео, кінофільми. Ні для кого не секрет, що й у школах менше вчителів-подвижників, і добре ще, що вони взагалі трапляються, і щасливі ті учні, які їх зустріли на своєму шляху. Хоча сама я знаю кількох чудових учителів-філологів, але масової любові до своєї спеціальності, як у часи першого “Зажинку”, вже не зустріти… Нові зажинківці, на жаль, не дуже дисципліновані, для них нічого не варто не прийти на запланований керівником захід, проігнорувати якесь прохання тощо. Але я не ображаюся – життя, на мою думку, стало важчим в рази, молодь змушена заробляти, часто в кількох місцях, в Інтернеті, де час роботи взагалі ненормований, це покоління частіше хворіє, швидше стомлюється, у сімейних молодих людей більше проблем, ніж було в наш час. Тому я не смію на них “давити”, працюємо в дуже гнучкому режимі.

Про графоманію
r: Студія знаходиться під егідою СОО НСПУ. Чи висуваються у зв’язку з цим певні вимоги до Вас (як керівника «Зажинку») і Ваших вихованців?
Т.Г.: Ніякого Прокрустового ложа, звичайно, не існує, і над моєю головою команди не лунають. Але само собою зрозуміло, що творчість «Зажинку» повинна бути національно спрямована і пріоритет все-таки належить українській мові. Хоча дискримінації російськомовних літераторів теж немає – це всі вони підтвердять. Все ж держава зацікавлена в національних, патріотичних силах серед творчої молоді, й цього ніколи не слід забувати. Крім цього, рівень майстерності повинен бути досить високим. Хоч кілька осіб прийшли до нас відверто слабкими в цьому відношенні, зараз вони, як-то кажуть, «виписалися», і я з задоволенням спостерігаю, що прогрес триває.

Нові «зажинківці» вирізняються більшою креативністю й загальною ерудицією

r: Скільки молоді має СОО НСПУ в своєму активі?
Т.Г.: Наймолодші два письменники – 1975 року народження, тож їм у цьому році «стукне» 44 роки. Ще одному члену НСПУ виповниться 49. Всі інші – набагато старші. Тож омолодження Спілки на часі, нам дуже потрібна ініціативна талановита молодь. Але планки художньої майстерності та громадянської зрілості навіть для такої животрепетної справи опускати не будемо.

r: Чи бачите Ви у своїх вихованцях молоду зміну Вашому поколінню у Спілці? Чи є серед них ті, хто вже може пробувати свої сили до вступу?
Т.Г.: Так. Якщо ці люди зможуть видати по другій книзі, а хто ще не має своїх книг – і дві книги. Бо однією з умов прийому до Спілки є наявність двох і більше видань (увага: високохудожніх!). Двоє з них – молоді автори, які цікавляться роботою «Зажинку», кілька разів нас відвідали, але не ходять регулярно на засідання літстудії. Троє власне зажинківців. І двоє людей трохи старших, виходу книг яких з нетерпінням чекаємо. Прізвищ не називаю спеціально, з багатьох міркувань.

r: Яка доля, на Вашу думку, чекає на український літературний процес у майбутньому? Які кроки варто зараз робити для його покращення?
Т.Г.: Якщо не потонемо у прогресуючому процесі з умовною назвою «Пишуть всі», то матимемо в нашій епосі більше хороших письменників, ніж у попередніх. Для цього потрібен апарат для відмітання графоманії, який можна побудувати лише на основі професійної літературної критики. Вона ж має виховувати вимогливого, а не всеїдного читача. Якщо літературна критика не працюватиме, все важче буде відмітати зерна від полови. Тобто або небачений розквіт, або жахлива какофонія.

Досьє
Тамара Герасименко – член Спілки письменників та Спілки журналістів. Як кореспондент реалізовувала себе у на радіо та телебаченні (Сумська обласна телерадіомовна компанія), як редактор – у видавництвах (“Слобожанщина”, “Козацький вал”, “Університетська книга”), як письменниця – у літстудії “Зажинок”. Олександр Вертіль (очільник, який нині передав посаду) – також вихованець цього осередку. Разом із ним Тамара Миколаївна відвідувала літературну студію ім.М. Т. Рильського при КДУ ім.Т. Шевченка. У 2016 р. вона вирішила відновити “Зажинок”, аби передати свій досвід молоді. У 2018 р. вийшла нова поетична збірка Тамари Герасименко під назвою “Незнайомці”.

Артем Турчин
Панорама №11-2019