АТО як історія. Інтерактивний музей на Сумщині (Фото)

В інтерактивному музеї історії АТО від Олега ЛИТВИНЕНКО можна не просто побачити цікаві експонати, а з легкістю поринути у справжнє життя воїнів на сході нашої країни, яким воно було ще на початку військового конфлікту.

На розлогому стенді, обтягнутому захисною сіткою, яку, до речі, виготовляють сумські волонтери групи «ОМОФОР», вдало розташувалися українські прапори з підписами та побажаннями українських військових та волонтерів, малюнки дітей про сучасну війну, військове спорядження та зброя. Екскурсію у минуле на передову Олег Литвиненко розпочинає з невеличкого фільму, а вже далі детально проходиться по кожному із експонатів. Бо для нього кожна світлина на виставці, кожен уламок простріляного заліза – реальність, з якою він кожного дня стикався протягом 2014-2015 рр., які провів в зоні АТО.
«Я зараз інвалід війни ,тому мене не забирають на фронт. А я шукав, де можна себе реалізувати, так і вирішив, що зможу ось так знайомити дітей з війною. Наш музей створено громадською організацією «Таланти Сумщини», і ми маємо дозвіл департаменту освіти Сумської облдержадміністрації, який дозволяє нам демонструвати наш музей в школах», – розповідає боєць.

Наразі музей перебуває на базі районної бібліотеки в с. Сад, далі відправиться до школи №15

Важливість кожного слова і кожного фото в тому, що воно реально демонструє стан справ на фронті, емоції та переживання. Кожне слова та історія, яку Олег розповідає своїм слухачам, – справжні. За ними біль та переживання. Тому і слухати це дитячій аудиторії легко. А свої розповіді разом з мандруючим музеєм Олег презентує саме школярам, які відчувають фальш, які хочуть бачити справжнє.

Познайомилися з Олегом та його надбанням ми на зустрічі з громадою с. Сад напередодні свята Дня захисників України у приміщенні районної бібліотеки. На зустріч прийшло до десяти відвідувачів, вже дорослих місцевих мешканців, і хлопчик-школяр зі своїм батьком. Невеличка зала не змогла помістити всіх надбань музею, тому на невеличкому клаптику скромно розташувалося найцікавіше. Це і спорядження солдатів, і маскувальний одяг, на підлозі залишки та муляжі снарядів, мін, гранати… На одному зі стендів – фотовиставка. Як на мене, неймовірно емоційна та насичена. Тільки їй можна присвятити кілька годин, бо за кожною із фотосвітлин є своя історія, яку пережили наші хлопці на сході, яку Оле Литвиненко так старанно зберіг, а тепер передає своїм слухачам.

«Я використовую на виставці експонати, з якими особисто мав справу. Все тут можна взяти, спробувати, сфотографувати. Тут є справжній метал з війни, є речі, які привезені з зони АТО. Але всі вони використані чи є муляжами, тому не переживайте, пострілів та вибухів не буде. Все безпечно», – Олег Литвиненко, засновник інтерактивного музею історії АТО

Кожен експонат ініціатор, автор, власник, хранитель музею (складно одним терміном охопити все те, що зроблено) приміряє на себе, охоче відповідає на запитання. Більше того, жартує.

«Без жартів на фронті неможливо. Ми намагалися ту страшну атмосферу розрядити. Бо пліч-о-пліч з нами воювали і дорослі, і дуже юні хлопці. Так звичайну балаклаву жартівливо називали баба Клава. Взяв на завдання бабу Клаву, наче й не сам пішов», – згадує Олег.
Не кожен із дорослих, які були присутні на зустрічі у с. Сад, зміг втримати сльози. Вони котилися самі собою.

Пересувна інсталяція. Інтерактивний музей історії АТО з Олегом Литвиненко побував на 445 зустрічах з дітьми та дорослими

«Люди думають, що бійці на передовій пішли там трошки повоювали, кілька годинок, а потім повернулися кудись відпочивати. Насправді днями, тижнями і місяцями спали просто неба. Простелиш каремат, під голову бронежилет – і все. Просто на сирій землі, в окопах, біля машин, бо в них спати ризиковано, якщо влучать у неї, не вижити. Про повноцінне харчування годі й говорили. Були часи, коли нам на тиждень на цілу роту доводилося розтягувати сухпайок. Особливо раділи передачкам волонтерів. А свіжий хліб був так рідко, що з нього, аби розтягнути недовше, одразу робилися сухарі. Розстеляли на сонці плащ-палатку ,і готово», – розповідає Олег. Можлив,о десь він запинається, хвилюється і сам ледь стримує сльози. Оскільки згадує людей, яких втратив на війні. А ще він сміливо називає АТО війною, бо таким воно і є. Кожного дня ми отримуємо звістки з тепер вже ООС (раніше АТО) про те, що маємо втрати, поранених. Але сприймаємо це як щось буденне. Такий інтерактивний музей історії АТО, з яким Олег приїздить до навчальних закладів, до населених пунктів всієї Сумської області, як нагадування про те, що кожна втрата дуже важка, і після кількох годин в такому музеї кожне нове «Сьогодні на сході України загинуло чотири військових, семеро поранених» – сприймається ще важче.

Наталія Гончарук,
“Панорама” №42-2018