Про національну гордість малоросів

Щоб там не казали досвідчені політологи або історики, але на мою філологічну думку, національну свідомість багато у чому визначає мова. Або навпаки – у мові відзеркалюється національний характер.

Ось візьмемо для прикладу таке слово як «держава». У більшості слов’янських мов воно вимовляється майже однаково: държава (болг.), država (хорв., словенск., чеш.), држава (серб.), дзяржава (бел.). Відрізняються тільки західнослов’янські мови, на котрі вплинула латинська мова: stan (пол.), štát (словак., чеш.). Правда, поляки частіше використовують слово państwo, а слово dzierżawaу них має стосунок до володіння або оренди. В основі слова корінь «держав-», праслов’янський за походженням, що свідчить про певну ментальну єдність слов’ян і спільне розуміння змісту цього слова як певної неперсоніфікованої сили, що утримує єдність певної території (землі, країни). Ключова ознака – неперсоніфікованість.

У цьому територіальному трактуванні слово «Україна» слід розуміти як «внутрішня земля», тобто в+країна (innerland– англ.), мала батьківщина великого племені, народу».

У російській мові, на відміну від всіх інших слов’янських мов, використовується слово «государство», яке штучно створене сполученням кореню государ- та болгарського за походженням суфіксу ств(о). В свою чергу слово государь повязане зі словом господарь (ср. українське – господарь). Таким чином зміст того, що ми називаємо державою, персоніфікується, ототожнюючи країну, територію з її володарем (царство-государство).

Це зовсім інше (неслов’янське, навіть неєвропейське) розуміння держави як явища організації спільноти, своєрідний антонім польському państwo.

Неслов’янський характер російської ментальності, на мою думку, обумовлений штучним характером самої російської мови (особливо писемної, літературної), яка була створена не дуже тверезими випускниками Києво-Могилянської Академії та різноманітними «німцями», які сконструювали її з книжних руської (тобто української) та церковнослов’янської мов, додавши численні запозичення – прямі та у вигляді кальок (перекладу по морфемах). Потім цю штучну мову нав’язали населенню, видавши за «великорусский» язык. Найбільш яскраво ця штучність виражена в орфографії. У всіх слов’янських мовах діє принцип «як чую – так пишу». Тільки російська – тихий жах учня, насилля над здоровим глуздом. «Спущена» начальством зверху штучна мова формує зовсім інше світосприйняття, іншу свідомість. Свідоцтвом протесту проти цього насилля є тотальне вживання матюків як альтернативного способу живого спілкування.

Взагалі-то у запозиченнях з інших мов немає нічого поганого. Це закономірний результат розвитку цивілізації та взаємопроникнення культур. Ми й навіть генетично є сумішшю кельтів, балтійців, іранців (скіфи та сармати), слов’ян, я не кажу вже про тюрків. Достатньо згадати, що назви зброї та одягу козаків є переважно тюркськими.

Однак сила нації полягає у тому, щоб надавати навіть запозиченим словам свій власний зміст. Тюркське слово майдан завдяки українцям стало асоціюватись з непереборною жагою свободи.

Бо ми і наша мова живі і нештучні.