Жодних змін, окрім цифри у календарі

ПОНЕДІЛОК, 30 ГРУДНЯ. У редакції отримав скромний, але симпатичний гонорар за останній місяць року. Приємно, що можна зустріти Новий Рік “як люди”. До речі, люди кудись поділися, передноворічного галасу в будинку не чути, біля ліфта значно поменшало заклопотаних пасажирів з торбами. Вже немає такого, щоб за кожними дверима сміялися, сварилися через дурниці і в кожній оселі готували щось смачненьке. Може десь так воно й лишилося, але навкруги мене – тиша. То що ж, обережненько, по-куркульськи скуплюсь в ближньому АТБ, та й святкуватиму так, як воно вийде. У суспільних настроях, за моїми спостереженнями, переважала якась ірраціональна віра в те, що війна ось-ось закінчиться. Ну хоча б якесь припинення вогню, перемовини, вихід на інший рівень взаємодій з партнерами і ворогом. Дзуськи, не сталося! Поважні коментатори з іронічними посмішками озвучують забаганки росіянів, які анітрохи не змінилися. Якщо без дипломатичних вихилясів, то для нас це буде так: “Здохніть, зникніть або здавайтеся!”. А охота ж таки, навпаки – жити. Щодня вчусь цінувати життя, не тільки власне, а й взагалі, як таке. Просуваюсь, щоправда, в тій науці повільно. Хочу подякувати панові Дмитру Гордону за його оптимістичні прогнози. Дуже втішно було слухати, але рівно стільки секунд, скільки вони звучали. Потім – повернення до реальності.

ВІВТОРОК, 31 ГРУДНЯ – СЕРЕДА, 1 СІЧНЯ. Дві доби об’єднались із поважної причини – так було завжди, відколи пам’ятаю себе. Бувало, що не витримував до вітання генсека і дванадцяти “бемс” з кремлівських курантів, але це давно, ще у позаминулому житті. Сьогодні принципово новий підхід: сам-один у помешканні, та й у багатоповерхівці, здається. Проте маю вихід у Мережу, тобто, на зв’язку із цілим світом. З “ретро-реквізиту” – полумисок “олів’є” і пляшка бренді, бо те, що в нас називають “Шампанським”, не любив ніколи. На два дні з перервою на сон вистачить. Спілкування з друзями через ФБ, жодної живої душі поруч. Звичайні вітання й побажання, але ж занадто розмов про політику. А ще – про особисту безпеку: “Чого ти там лазиш туди-сюди, сиди вже вдома, бо по вас летить!”. Друзі, та воно ж не зна, де саме я сиджу, воно просто летить собі! Втім, дякую за турботу. Ось підказок з-за кордону, про що і як мені слід писати для тутешніх читачів – такого категорично не сприймаю. Це мій щоденник, пишіть власні!

ЧЕТВЕР, 2 СІЧНЯ. Морок і неприємна погода неповноцінної зими. Біля ліфта – два хлопця в формі, один – поранений, на милиці, другий – тримає приятеля. Обидва веселі, у доброму гуморі: “Вам далеко? На п’ятий? А нам трохи ближче, на другий! Та тільки потім ще по коридору човгати більш ніж підійматись!”. Усвідомлюють мету, бачать засоби і перепони, тож переможуть. Моя справа – хоча б не заважати.

П’ЯТНИЦЯ, 3 СІЧНЯ. Вранці – пожежа, як повідомляють “внаслідок влучання”. “Шахедів” стільки, як давно вже не бувало. Вони дирчать так, що ні з чим не переплутаєш, але люди на вулицях вже навіть не дивляться у небо, кожен прямує у власних справах. Знайомі, які завітали на новорічні свята з Європи, дивуються: “Які ви спокійні!”. Незабаром поїдуть та розповідатимуть там про флегматичних українців. В Міській галереї цілих дві мистецьких виставки. Сучасні фото і традиційна вишивка. Приємно здивований не лише фактом, але й кількістю людей, яким таке сьогодні цікаво. Чув вибухи.
СУБОТА, 4 СІЧНЯ, Добре, що прибиратись після новорічних свят тепер просто – вмив пику, махнув віником, помив посуд – ось і вся робота. Тим, хто фізично стримує росіянців, складніше. Але вчора влучили по Піщаному. З постраждалими і руйнуваннями.

НЕДІЛЯ, 5 СІЧНЯ. “Шахеди” по Сумській громаді. На світовому рівні – багатозначні натяки на радикальний злам у подіях. Жодних змін, окрім цифри у календарі.