Завтра все буде гаразд!

ПОНЕДІЛОК, 27 ЛЮТОГО. Дні минають, а радикальних змін немає. Всі новини, які обговорюють коментатори, вже не нові, але ж треба про щось говорити, наголошуючи, що життя таки триває. Ось черговий раз – про шоу у лужніках, про те, що Байден приїздив в Україну і що саме сказав. Як на мене, він міг взагалі ничого не говорити на широкий загал – просто поклав квіти до меморіалу Небесної Сотні – і все зрозуміло. Решта – деталі для фахівців, всілякі суто військові речі, які спрацюють на реальній війні. От і зараз слухаю чергового аналітика – на лобі розумного, але нуднуватого дядька гуляє якась комаха. Та це ж в мене на моніторі, тобто життя поруч іще існує!
ВІВТОРОК, 28 ЛЮТОГО.Найвизначніша подія – ми перезимували, сьогодні останній зимовий день. Якщо пригадувати останній рік – спогадів і вражень на цілу епоху. Чи міг би уявити, що люди будуть говорити лише про війну, про різні її аспекти – загиблих, біженців, ціни і найголовніше питання – коли ж край?! Якщо новин не бачиш, слід послухати людські розмови – це і є життя.
СЕРЕДА, 1 БЕРЕЗНЯ. Весна буває різною – теплою, радісною, або такою, як в мене оце зараз – калюжі під ногами і загальна слабкість. Годі жалітися, незабаром літо. І війна неодмінно закінчиться саме так, як треба. Людей в місті поменшало, наче поховались всі. Та саме так воно і є. Ще помітив, що на вулицях переважно зовсім зелена молодь і люди старшого пенсійного віку. Молоді рухливі і трішки галасливі, а люди поважного віку і поводяться поважно. Всі щось вигулюють, нікого не побачиш з порожніми руками – візки, торби, пакети. Окрема група бабусь і дідусів – з собаками і котами, таких не менш, ніж “сумчатих”. Кожен береже свої цінності.
ЧЕТВЕР, 2 БЕРЕЗНЯ. Незвичайні гості знайшли мене раптово. Одесити, з якими перетинався аж на Сибіру! Тут у одного з них якісь родичі, а приїхали аж через Польщу – отакі вихиляси долі! .
П’ЯТНИЦЯ, 3 БЕРЕЗНЯ. Суми виглядають не дуже святково, але південним гостям місто подобається компактністю і , як вони висловилися, “благообразієм”. І, що характерно, Суми викликають у них непідробну цікавість. Самому доводилося багато писати на історичні теми, тепер маю нагоду щось згадати та більш-менш ситемно розповісти. Добре, що в нас біля кожної більш-менш визначної пам’ятки встановлено табличку із поясненнями і старовинними світлинами. Молодці, краєзнавці! Пройшли містом від Троїцької до Центрального цвинтаря, завершили прогулянку аж на Роменській. На цвинтарі побільшало воїнських поховань. Залишили квіти, а що ще тут зробиш?! Ще про краєзнавців. Війна війною, а сьогодні презентували чергову історично-дослідницьку працю. Історія – вона всюди.
СУБОТА, 4 БЕРЕЗНЯ.Сусідів не обирають, вони – це подарунок або покарання. Уявіть, що під вашими дверима дітлахи влаштовують перегони на самокатах або забіги пішки. І все це дуже гучно. Урвався терпець, відкриваю двері, вже підібрав пристойні, але рішучі слова – в коридорі нікого! Містика якась. Заспокоївсь, привожу до ладу записи за тиждень – десь вмикається дрель. Тобто сусідів начебто стало менше, а діяльність зробилася активнішою.
НЕДІЛЯ, 5 БЕРЕЗНЯ. Ні, весна – не моя пора року! Це суб’єктивне сприйняття, комусь, може, подобається. Чомусь божевільні або п’яні для спілкування в натовпі обирають саме мене. Якщо на перехресті з-під машини летить грязюка – вона моя. Навіть ліфт тікає з-під самого носа на останній поверх і стоїть там, мов вагон під розвантаженням. Але одна жіночка зупинила мене біля під’їзду і промовила якісь незрозумілі , але приємні слова: “Не переживай! Завтра все буде добре!”. Завтра – побачимо, а сьогодні – краще повірити.