Вони нас бояться, бо ми їх – ні

ПОНЕДІЛОК, 12 СЕРПНЯ. Минулий щоденник закінчив словами: “Більше жодних новин. Завершено тиждень”. Як виявилось, поквапився. Тільки-но поставив крапку, як по Сумах прилетіло. Сьогодні вранці дізнаюсь, що начебто нікого не вбило, але є постраждалі. Отак воно, поспішати з підсумками! День чудовий. Окрім пришелепкуватих водіїв автівок, на дорогах на тротуарах з’явились ще небезпечніші – некеровані мавпи на таких самих самокатах. Зазвичай, це дітлахи молодшого шкільного віку. Коли старі бурчать на молодь – це банально і нудно, згоден. Але влаштовувати масове раллі в центрі міста, пхати зграєю крізь натовп – таке не кожен зрозуміє. І за вухо ж не вхопиш хоч одного байстрюка псячого, бо ж воно насилля проти неповнолітніх, не можна! От колись була педагогіка, а тепер – дурня якась.

ВІВТОРОК, 13 СЕРПНЯ. Квитанції за комуналку минулого місяця налякали, а сьогодні нажахавсь ще більше. В попередніх – важкі гроші у кожному рядку, тепер – підозріло мало просять. Намагався з’ясувати ситуацію телефоном, “гуглив” – марно. Люди кажуть, мовляв, рахунки-перерахунки, а мені від таких “гойдалок” якось неспокійно. Людина повинна бути сама собі бухгалтером, а не об’єктом обліку в численних конторах.

СЕРЕДА, 14 СЕРПНЯ. Сусідка фарбує обдерті стіни в спільному коридорі, каже: “Я не можу, як воно таке обдерте!”. Багато сусідів біля своїх квартир роблять те саме, виходить строкато, але яскраво і життєрадісно. У повітрі бахкає майже щогодини, а люди своє роблять. У квитанціях за комуналку є рядок: “Утримання багатоквартирного будинку”, та то таке.

ЧЕТВЕР, 15 СЕРПНЯ. Базар. Відкрив, що звичайна капуста стає вишуканим делікатесом, за маленьку, кілограмову капустину – 40 грн. Тітка каже, що цього літа її якась зараза поїла, забув, як ім’я тієї комахи. Ото ще халепа, де оце брати вітаміни наприкінці літа?! Соціально активний знайомий розповів про чергову хвилю перейменувань вулиць та змін інших топонімів. “А ти не знав? Який же ти журналіст?”, – дорікає. Ну такий, який є, вибачайте. Переймаюсь тим, що впливає на людей і життя саме сьогодні. До речі, наша прекрасна “Сотня” – Соборна мала першу назву “московская”. І “вул. леніна” побувала тривалий час, тепер знову пристойно зветься. Я до того, що, як кажуть, “а щастя все нема”.

П’ЯТНИЦЯ, 16 СЕРПНЯ. Війна наразі схожа на потужний вир без визначеного вектора. На Донбасі тиснуть кацапи, а ЗСУ перетнули сумський кордон і сунуть кудись аж на курськ. Привіт суджі! На Сумщині збираються відкрити гуманітарний коридор для біженців звідти. Питаннячко можна? А вони тут потрібні?! Розумію, що жінки-діти безневинні, знаю, що серед них є етнічні українці, але ж досі вони були слухняними громадянами ерефії, підтримували свою державу та її політику, президента собі обирали. Знаю, що мені можна заперечити про загальнолюдські цінності та гуманізм, але ж в України є свої громадяни, які потерпають від війни, яку розв’язали саме ці сусіди. Хай би путло ними і опікувавсь! А українські ресурси – для громадян України, як на мій обивательський розум.

СУБОТА, 17 СЕРПНЯ. Не слабенько прилетіло на просп. Свободи. “Стратегічна ціль” – автостоянка. За що вони нас так ненавидять? Мабуть, за те, що вони нас бояться, а ми їх – ні. У суджі хтось з кацапів побіг до військкомату? Ото ж!

НЕДІЛЯ, 18 СЕРПНЯ. Вражень за тиждень вдосталь, а новини всі якісь кульгаві, навіть не новини, а замальовки буденності. Втім, щоденник час закінчувати, а тиждень триває, бо до півночі далеко, тому наразі – без остаточних підсумків. До наступного понеділка, земляки!