Він знав Суми , а Суми знали його

Наш видатний земляк пішов з життя 13 травня 2022 р. Чим було місто Суми для Миколи Йосиповича, чим було його життя в плині сумської історії, окреслити важко. Почнемо розповідь зі згадок його сина, Олександра Миколайовича:
“Батько був людиною величезної енергії, ерудиції, патріотом. Мав певні життєві принципи і завжди перебував у вирі суспільного життя. Ініціював і підтримував рухи та заходи, які вважав справедливими і доцільними, не зважаючи на позицію офіційної влади чи окремих чиновників. Ініціативність і принциповість були провідними рисами його характеру. Сім разів він обирався депутатом міської ради наприкінці 70-х-початку 80-х років. Депутатський статус допомагав йому активно впливати на різні моменти суспільного життя в тому напрямку, який він вважав правильним і справедливим. З юних літ цікавився історією Сум та історією нашого роду в цьому контексті, зібрав величезну колекцію старовинних світлин і листівок. Мав також окреме хобі – фотоапарати. Залишилася неабияка колекція фотокамер різних часів і виробників. Сам захоплювався фотографією. Ще варто зазначити, що до останніх своїх років батько зберігав не тільки жвавий розум і гумор, а й феноменальну пам’ять. Міг годинами розповідати про різні факти, наводячи дати та імена, цитував класичну поезію”.

Ось така характеристика близької людини, надана стисло, експромтом. Щоб окреслити особистість Миколи Ігнатовського більш докладно, доведеться вести розмову фрагментарно, підходячи з різних боків. Сподіваємося, наведені факти, підсумовуючись, дадуть уяву про людину та її життя.

Дещо про родовід
Прадід Павел Ігнатовський був польським шляхтичем, одним з фундаторів Варшавського університету. В 1883 році був одним із керівників польського повстання, яке, як відомо, було придушене. Прадід потрапив під репресії – його позбавили майна, шляхетського звання, дворянських привілеїв і прирекли на довічну службу солдатом у полку, який стояв у Сумах. Так у нашому місті з’явилися Ігнатовські. Вже не дворяни, але люди з глибинною культурою, розумом і чесною життєвою позицією. Павел Ігнатовський одружився, в нього з’явились діти ПЕТРО, ІВАН та СОФІЯ, вони незабаром осиротіли. ПЕТРО подався до Петербурга, де, почавши з хлопчика-прислужника, зробився кравцем-кутюр’є, відомим при царському дворі, був нагороджений золотою медаллю на всесвітній виставці в Парижі. Оминаючи багато деталей, скажемо, що свою майстерність він передав племінникам, сину Івана Ігнатовського ЙОСИПУ, батькові Миколи Ігнатовського. Йосип Ігнатовський повернувся з Петербурга до Сум, працював театральним костюмером “на собственном гардеробе” у міському театрі Дмитра КОРЕПАНОВА. Був членом профспілки працівників мистецтва СРСР (“ВСЕРАБИК”). У сімейному архіві зберігся членський квиток, та навіть лист від керівництва про те, що треба виїхати на виступ до села Кияниці на підводі, “якщо не встигнете сьогодні, то завтра”. Такий маленький відбиток театральної повсякденності 30-х років. До речі, про зв’язок родини з театром. Онук Йосипа, син Миколи Ігнатовського, Олександр Ігнатовський у 90-х роках обіймав посаду директора Сумського обласного академічного театру для дітей та юнацтва (ТЮГ).

Микола Ігнатовський. Загальні відомості
Корінний мешканець Сум. Пережив тут голодомори, окупацію, доля з дитячих років його не дуже балувала. Військову службу проходив на Сахаліні в службі наземного обслуговування важких бомбардувальників. Ті чотири роки запам’ятав на все життя. Після служби працював на сумських підприємствах. Вищої освіти не здобув, але про таких фахівців зазвичай кажуть: “Золоті руки”. Працював на будівництві, на колишньому “індустріальному флагмані” СНВО ім. Фрунзе, був фахівцем по спецобладнанню в обласній стоматологічній поліклініці, електриком на “Заводі електронних мікроскопів”. Така собі звичайна трудова колія. Але, попри все, він відомий як колекціонер, краєзнавець, знавець історії Сум, зокрема, маловідомих її деталей. Багато років виступав з лекціями від товариства “Знання”, використовуючи власні матеріали. З використанням цих матеріалів у Сумах влаштовувались численні тематичні виставки. Світлини з його зібрання увійшли до фотоальбому “Суми. Вулицями старого міста” та інших видань, які присвячені історії міста.

Зацікавленість минулим
Перші уроки з історії Микола Ігнатовський отримав від шкільного вчителя Миколи Яковича ПОДОПРИГОРИ, про якого не забував протягом всього життя. Навіть у розмові з нашим журналістом згадував, як не хотів йти до школи, коли вчителя перевели в якесь інше місце. А до колекціонування старовинних світлин та листівок спонукав такий випадок. В 1961 році, у Ленінграді Микола Йосипович побачив альбом, який належав дружині дядька Тихона, Олександрі СМИРНОВІЙ. Тихон Іванович, відомий кравець, збирав пам’ятні листівки і світлини від людей, яких обслуговував, просто друзів і знайомих. Серед них була одна, підписана самим Шаляпіним: “Тихону Ивановичу от Федора”. Альбом залишився у власниці, але Микола Йосипович отримав 37 листівок з видами м. Суми. Це був початок його колекції та захоплення на все життя. Старовинні листівки збирав терпляче і цілеспрямовано, купував, вимінював у інших колекціонерів. Кожна листівка – ціла окрема історія. В зібранні Миколи Йосиповича їх залишилося понад дві сотні. І ця колекція, нагадуємо, не була мертвим вантажем, старі світлини працювали на людей, на місто.

Згадки і пам’ять
Світлини з цієї приватної колекції стали у пригоді при відновленні пам’ятника Івану Герасимовичу ХАРИТОНЕНКУ. Старий пам’ятник, автором якого був скульптор Олександр ОПЄКУШИН, зруйнували за часів більшовицької влади, та коли знов почали переписувати чи то перечитувати історію, стало зрозуміло, що Іван Герасимович у центрі міста виглядає більш доречно, ніж Володимир Ілліч. Перший – сумський меценат і благодійник, за визначенням словника Брокгауза і Єфрона – “благотворитель”, а другий – лише “вождь мирового пролетариата”. Відновити пам’ятник максимально близько до втраченого оригіналу допомогли листівки з колекції Миколи Ігнатовського. Про особистість І. Г. Харитоненка зараз лунають різні думки, але Микола Йосипович був дуже високої думки про його діяльність і вплив на розвиток Сум. До того ж відновлення монумента – це ще й повернення місту його історичного, природного обличчя.
Ще одна історична пам’ятка, до долі якої був причетний Микола Йосипович Ігнатовський – Свято-Воскресенський собор. Архітектурний шедевр, взірець козацького бароко, перша кам’яна будівля у Сумах. У 1966 році почались роботи по реконструкції центра міста, історичну будівлю вирішили знести, бо, начебто, заважала побудувати “Дом совєтов”, як тоді називали нинішню будівлю облдержадміністрації. Містом поширились чутки. Коли Микола Йосипович дізнався, що історична пам’ятка під реальною загрозою, він сказав заводському начальству: “Я пішов воювати”. І пішов. Воював, звичайно не сам, ввів у курс справи тодішнього в. о. начальника обласного управління культури Володимира ПИЛИПЕНКА, той відреагував оперативно. До врятування пам’ятника долучилися представники сумської інтелігенції, культурні діячі. Полетіли телеграми в ЦК КПУ і Радмін УРСР. Біля Воскресенської церкви почали збиратися люди на кшталт стихійного Майдану. Коротко кажучи, вдалося затягти час до прибуття комісії, яка ідіотське рішення про руйнування церкви скасувала.
Багато чого можна пригадати про Миколу Йосиповича Ігнатовського. А його розповіді про наше місто, про кожну вулицю і будинок у місті, сумські “цікавинки”, всілякі анекдотичні факти – це низка яскравих і інтригуючих новел. Та заразом – неканонічна енциклопедія Сум, яку Микола Йосипович Ігнатовський зберігав у своїй пам’яті і своїй колекції.

ВРІЗ
До життя Сум Микола Ігнатовський долучився своїм власним, особистим. Що тут додати? Вічна і світла пам’ять

Фото з архіву