Вікно для путіна

Сумщина очікує наступу ворога. На Харківщині ЗСУ стримує наступ ворога. Скрізь по лінії фронту ЗСУ стримують наступ ворога. Західні та українські військові експерти і медіа прогнозують початок ще більш масового наступу ворога наприкінці травня або на початку червня. Наступу, про вірогідність і невідворотність якого говорили з початку зими. Наступу, до якого ворог готувався останній рік, накопичуючи боєприпаси, військову техніку та живу силу. Наступ, який може стати переломним у війні не на нашу користь. Наступ, до якого Україна, за великим рахунком, готова не так, як могла б і мусила підготуватись як до одного з вирішальних етапів війни.
Якимось дивним чином від травня до жовтня для ворога утворилося «вікно можливостей». Тобто в найближчі п’ять місяців, найбільш сприятливих для ведення наступальних дій, коли річки вже увійшли в свої береги, земля на полях висохла, а посадки і ліси буяють зеленню.
На сьогодні, тобто, вважайте, на початок травня третього року війни, ЗСУ мусило б мати більше, ніж достатньо навчених солдатів, солідний резерв, готовий в будь-який момент закрити складні місця на фронті, мінні поля у «сірих зонах» по всій лінії вірогідного зіткнення і купу всіляких прибамбасів типу «зубів дракону», пристріляних доріг, не кажучи вже про фортеці з бетону і систем окопів та підземних комунікацій. Всі підрозділи мусили б уже мати більш ніж достатньо боєкомплекту, різновиди американської зброї і вміти нею користуватися, бажано, звісно ж, і F-16. Все ж таки йде третій – не перший – рік війни.
Але, як нам відомо, все не так добре, чи, можливо, не все так добре, як хотілося. Чому ж так сталося? Хто допоміг створити путіну це «вікно можливостей»?

Проросійські трампісти
Що стосується американської допомоги, то тут відповідь зрозуміла – Трамп та його прихильники з Республіканської партії зробили максимум, щоб не допустити надання пакета допомоги Україні. Звісно, їхнім завданням було не допусти поставки зброї взагалі або протягнути час до виборів президента США, що відбудуться в листопаді, на яких Трамп небезпідставно розраховує перемогти. Але й так у проросійського республіканського лобі вийшло непогано. Наразі зброя до України надходить, але до часу, коли її буде достатньо і коли вона буде освоєна підрозділами на фронті, ще дуже далеко.
Повноцінного відкритого «вікна» не вийшло, хіба кватирка, що буде відкрита ще максимум пару місяців.
Згодом, якщо Трамп переможе, і якщо на полі бою успіхи завдяки цим діям його прихильників будуть на боці росіян і вони наблизяться до Києва, змусити Україну укласти мир на умовах путіна буде значно простіше. Можливо, саме в цьому і полягає частина плану.
Інша частина плану може полягати в тому, щоб створити в ЗСУ дефіцит живої сили, не кажучи вже про дефіцит кваліфікованих обстріляних бійців.

Коли «це» почалося?
Часто можна зустріти питання: коли «це» почалося? Тобто коли ті натовпи чоловіків, що стояли під військкоматами у лютому-квітні 2022-го зі щирим бажанням отримати зброю і захищати Батьківщину, втратили це бажання і почали перетворюватися на ухилянтів? Очевидно, що риторика ура-патріотів (яка звучить переважно від тих «вояк», що служать при Києві або десь у тилу і жодного разу не стріляли у ворога, але дуже люблять показувати свої світлини у пікселі) про те, що всі чоловіки негайно мусять йти до ТЦК і на фронт, не працює і не працюватиме. Бо ніколи, в жодній сучасній країні так не було і не буде. Бо люди різні: і за поглядами, і за статусом, і за характерами, і ставляться до своєї держави теж по-різному. І не всі мають можливість влаштуватися десь при штабі в спокійному безпечному місці, натомість мають всі шанси потрапити на передову. Тобто в сучасному суспільстві це працює інакше, і тому кожна країна шукає свій спосіб залучати людей до війська. І самої тільки патріотичної риторики і залякування тут явно недостатньо. Бо масова примусова мобілізація – це не про те, хто більший патріот, моральність чи совість. Мобілізація – це про мотивацію, порядок і довіру.
Але однак: так коли ж таки «це» все ж таки почалося? І, головне, чому? Падіння довіри до армії та її командирів, уникання мобілізації?

Закон, що запізнився на два роки
Напевне, теза про те, що приблизно такий самий за суттю закон про мобілізацію, який вступив у силу 18 травня 2024 р., мусив би вступити в силу 18 травня (плюс-мінус місць) 2022 р., не викличе заперечень. Бо війна – це математика. Тут все можна обрахувати: скільки потрібно солдатів на «нулі», скільки резерву, скільки щоденно – боєприпасів, які будуть втрати техніки та особистого складу, скільки потрібно допомоги союзників тощо. І, якщо, припустимо, в 2022 р. з цим обрахунком могли виникнути труднощі, то у 2023 р. економіка війни і бойова частина могла вже бути обрахована досить точно. Відповідно, до цих обрахунків повинні притягуватися і економіка країнги, і поставки зброї, і «бронювання» чоловіків на підприємствах критичної інфраструктури та оборонпрому, і, звісно, мобілізація. Напевне ж, ці елементарні, першочергові речі зрозумілі й пересічному громадянину. І, якщо солдатів не вистачає, то це провина не цивільного населення і не військових, а тих, хто відповідає за ведення війни.

Що робили два роки
Якщо подивитися на те, як проводилася мобілізація, то, знаючи, як працює тіньова економіка і корупція, можна подумати, що події розгорталися приблизно так: перші два роки всім причетним до процесу була надана можливість гребти бабло стільки, скільки можна (з передачею відповідного відсотку нагору, звісно). Невже хтось може подумати, що неславнозвісні воєнкоми та головні лікарі ВЛК займалися корупцією такого масштабу на свій страх і ризик? Ніколи такого в Україні не було і не може бути. Скрізь у силових та фіскальних відомствах існувала «піраміда» щомісячної передачі грошей до Києва. Скрізь подібні історії «кришують» де менти, де прокуратура, де політики. А коли вже грошей у людей стало помітно менше і ухилянти стали надавати перевагу конкурентам, тобто більш дешевим запливам через Тису, то вирішили, що все, досить, треба ж комусь і воювати. Не самим же йти. Так що давайте вже новий закон, ми по другому колу всіх, у кого ще грошенятка залишились, приймемо.
Але найганебнішим і найшкідливішим у цьому дійстві стало перекладання відповідальності на військових. Тобто на ТЦК. Згадайте, як тільки почали випливати факти неймовірних статків воєнкомів, Зеленський заявив, що всіх їх відправлять на фронт, а в ТЦК працюватимуть поранені та контужені бійці. Саме в цьому і ховається найбільша хитрість та підлість. Звісно, що ці солдати, на очах яких гинули їхні побратими, самі неодноразово контужені і поранені, отримавши наказ ловити ухилянтів, будуть виконувати його та ще й додавати від себе. Багаточисленні відео з «полюванням» розлетілися соцмережами і викликали у кого – захват, у кого – обурення. Не знаю, скількох чоловіків таким чином залучили до війська і наскільки ефективними солдатами вони стали, але точно можна сказати, що це розкололо суспільство на дві частини. Бо, з одного боку, до ЗСУ потрібні люди, а з іншого, те що робить ТЦК – це, з точки зору законодавства, викрадення людей. Але чи мали ці солдати інші механізми, щоб виконати наказ і залучити допомогу своїм побратимам? Ні, не мали. Тому діяли і діють так, як можуть.
Тобто влада, замість того, щоб дати військовим притомні інструменти для мобілізації (прийнятий вчасно закон про мобілізацію), свідомо поставила військових в умови, коли ті змушені порушувати закон, тим самим підриваючи довіру до Збройних сил. І, звісно ж, такі зусилля не можуть бути ефективними і точно не підсилюють обороноздатність, не кажучи вже про негативний вплив на суспільство та руйнування відчуття єдності. Не сумніваюсь, що це було зроблено свідомо.

Бахмут і наслідки
Проте навіть цей шокуючий висновок не відповідає на запитання, коли ж «це» почалося? Хоча, без сумніву, дії влади і як наслідок, силова робота ТЦК суттєво вплинули на загальну картину.
Якщо й існує якась «точка», якась подія, що суттєво вплинула на ситуацію, то вона має назву «Бахмут». З кількох джерел відомо, що генерал Залужний був проти оборони Бахмуту такою ціною, бо місто не було підготовлене для захисту. Як казав мій приятель, солдат, що дивом вижив у Бахмуті: «Кажете, «фортеця Бахмут»? Якщо це і фортеця, то це фортеця із наших солдатських тіл!». Тобто з військової точки зору Залужний вважав, що краще відійти на інші, підготовлені для оборони позиції. Але Зеленський вважав, шо з політичної точки зору оборона Бахмуту – гарний крок. Його підтримував Сирський, і тоді пішла гуляти легенда, що в Бахмуті ЗСУ «перемелюють» російську армію. Насправді ми не знаємо реальних втрат ні з нашого, ні з їхнього боку. Ми знаємо тільки, що в Бахмуті загинуло багато наших хлопців, переважно – гарно підготовлених бійців. І що після цього ЗСУ почали відчувати гостру нестачу людей. Американські військові та військові НАТО також висловлювали сумніви на початку щодо раціональності оборони Бахмуту, але вже скоро публічно почали казати, що українцям видніше. Різні погляди на ситуацію в Бахмуті – це був перший, принаймні, що досяг широкої публіки, конфлікт Залежного з Зеленським. І це не просто конфлікт між двома людьми, які мають різні погляди на військову тактику. Це конфлікт двох світоглядів.
Зрозуміло, що бійня в Бахмуті не була першою, де до життів солдатів поставилися крізь призму не військових завдань. І, звісно, що Бахмут не був першою військовою помилкою. Проте бої в Бахмуті тривали дуже довго, людей там загинуло дуже багато, і всі ті негарні історії, які завжди мають місце на війні – про некомпетентне командування, нестачу боєкомплекту, злочинні накази і т.д. – у концентрованому вигляді дійшли до тилу. І потенційні рекрути прийшли до висновку, що на них чекають не сучасні збройні сили, де життя солдата – цінність, а щось за порядками, ставленням та організацією дуже схоже на радянську армію. Правильні ці висновки чи ні, не мені судити. Але цей чутливий момент дуже тонко відчули на болотах і включили на всю силу свою пропагандистську машинку. В чому-чому, а в пропаганді і брехні кацапи – чемпіони світу. І тут якраз, наче на замовлення, почали з’являтися відео про свавілля ТЦК та інформація про незаконне захоплення та утримання людей.
Зважаючи на синхронність, абсолютно важко повірити, що всі ці дії відбувалися випадково та самі по собі. Напевне, хтось наполегливо створював це «вікно» для ворога, одночасно майстерно перекладаючи провину на тих, кому Україна завдячує своїй незалежності. До того ж, ця спецоперація мала відповідне інформаційне супроводження у вигляді «марафону» та начебто анонімних телеграм-каналів, які в один голос твердили про тупість ворога та скору перемогу, каву в Криму та черешні у Мелітополі.

Не такі щільні, як треба
І третя складова для «вікна» – фортифікаційні споруди. Які, напевне, мусили постати по всьому кордону ще наприкінці 2022-початку 2023 рр. Ну добре, наприкінці 2023-го. Але не постали й досі. Як не постали, як з’ясувалося, і мінні поля, і «зуби дракона» (деякі або валяються у канавах, або стоять у полях посеред кукурудзи з невідомою метою) у належному порядку, кількості та якості. Фортифікаційні споруди на Харківщині, як кажуть чиновники, «є, але може, не такі щільні, як треба». Зате дорога нова від Вовчанська до Харкова постала в повну широту та довжину. Тобто тепер і по Сумщині (враховуючи кілька критичних публікацій очевидців) є сумніви, що з укріпленнями не все гаразд. А ще ж місяць тому Зеленський казав, що Харківщина – фортеця і ворог не пройде. Бахмут теж фортеця, нам казали…
Підсумовуючи, за таких умов і такої підготовки стримувати ворога коштуватиме вдвічі дорожче і важче. Зрозуміло, що після 18 травня мобілізація піде прискореними темпами, але де і хто навчатиме таку кількість одночасно мобілізованих? Чи отримають вони достатньо навичок, щоб ефективно виконувати свою солдатську роботу? Якщо навіть зараз підготовка у багатьох навчальних центрах бажає кращого? Достатньо зброї? Де взяти стільки молодших офіцерів? І де взяти стільки часу, щоб підготувати і озброїти людей? Бо при всій спритності ТЦК, для того, щоб мобілізувати хоча б 100 тисяч, потрібно пару тижнів, якщо не більше. І мінімум місяць на навчання. І це – дуже, дуже оптимістичні терміни.
І якщо кацапи почнуть наступ по всій довжині кордону, від Білорусі до Чорного моря, наприклад, 25 травня, то ЗСУ терміново потребуватиме нових резервів вже на початку червня. Що це значить? Це значить, що хтось дуже розумний все розрахував до дня. І що тільки диво і мужність солдатів врятує Україну.
«Вікно» для путіна відкрито. Разом із ним можуть вивалити й стіну, а потім – і зруйнувати наш дім.