Від Русі до України

Так історично склалося, що багатомільйонний український народ має дуже невеликий досвід управління власною державою. Звісно, якщо ми говоримо про сучасну історію. Якщо ж говорити про цивілізаційно-культурну тяглість, то, напевне, треба починати з Русі, Волинсько-Галицького князівства, Литовського князівства, Речі Посполитої і продовжувати Гетьманщиною і Слобожанщиною. Це якщо не вдаватися в деталі, оглядово.

Проте, якщо ми візьмемо не державну оптику, тобто кордони, адміністрування тощо, а звернемося до оптики етнічно-мовної, то картина українського світу значно ширша. У повній мірі про неї співають у пісні “..від Сяну до Дону”. Саме таку величезну площу займали досить тривалий час українці. Зараз це території Польщі, Білорусі, Румунії та росії. Проте українці й наразі мають державу немаленьку і помалу дають їй лад.

І всі громадяни начебто знають, що День Незалежності святкується щорічно 24 серпня, відповідно до конкретних історичних подій, які мали місце 31 рік тому.

Але ці дата та термін, із огляду на популістично-політичні вигоди, не дають спокою дуже багатьом політикам. Кожен з них переслідує власні (і не тільки) інтереси і прагне зробити свій наратив домінуючим.

Країна, яка воює проти України уже чотири століття, 8 років і 182 (далі буде) дні, заявляє, що такої нації, такої країни, як Україна, не існує. І на цьому твердженні вбиває на “своіх ісконних зємлях” усе живе, а неживе – знищує вщент.

Давайте перед святом коротко пройдемося нашою історією.

Свята Київська Русь
Не дивуйтеся, але чимало політиків схильні до того, щоб оголосити Україну державою з більш, ніж тисячолітньою історією, а свято Незалежності зробити у день хрещення Русі. Дуже приваблива ідея, на перший погляд, яка містить під собою певне історичне підґрунтя. Бо всім же відомо, що русичі – то наші предки, хто побудував Софію Київську і так далі. Ця ідея, здається, дуже подобається Офісу президента і його радникам. Згадаємо хоча б тезу про перейменування України на Україну-Русь. Та й посполитим, думаю, такий бекграунд припаде до душі. Дарма, що політично сучасна Україна до Русі мало дотична, та й українців тоді, як нації і народу, уявіть собі, не існувало.
Зате така теорія чудово лягає у відому імперську радянську тему “колиски трьох братніх народів”, російської мови як другої державної і всього того, проти чого сьогодні воюють українці з росіянами. Бо росіяни без проблем визнають Київ “матерью городов рускіх” (чомусь не батьком), але лише у контексті “москва – Третій Рім, і четвертому не бивать”. Патріарх кіріл так і говорить: “Київ для нас – як Єрусалім, а москва – Тель-Авів”. Тобто, Київ визнається центром релігійним, духовним, тоді як центром політичним і державним для московитів є, природно, москва.
Тому визнання Дня хрещення Русі початком держави України органічно вмонтовує українців у “рускій мір” з усіма політичними, мовними та іншими наслідками. Тобто, це фактичне визнання теорії дугіна-путіна про те, що “…никаких украинцев нет”. Ну, й України, відповідно, незалежної ніякої бути не може. Один народ, коротше. А уявіть, яку реакцію спричинить ця нова назва на іноземців – Ukraine-Rus?! Так чим ви не росія, хлопці? За що ви билися весь цей час?
Тож це дуже слизький і ризикований шлях, а на даному етапі – фактичне державне самогубство.

Гетьманщина
Дуже спокуслива ідея розпочати відлік незалежної української держави з Гетьманщини. Тобто, тієї козацької держави, яка виникла після повстання Богдана Хмельницького і підписання цілої низки уній. По факту також можна казати і про окрему автономну одиницю, яка виникла на місці Дикого поля у 1650-1690 рр. – Слобожанщину. І хоча обидві держави існували під протекторатом, вони довго були по факту незалежні. Міста користувалися Магдебургським правом, суди судили за українськими законами українські судді, міста і селища мали свої системи шкільної та вищої освіти, свої органи державного управління, своє військо і Церкву. Церкви, до речі, багато козаків привезли з Правобережної України з собою на волах і поставили на новому місці.

Паралельно існувала Запорізька Січ із власною системою демократії та управління, так що сміливо можна сказати, що основні чинники сучасної української нації сформувалися саме в ті часи.
Звісно, важливо підкреслити, що фундамент такої інакшості від тих же росіян був закладений значно раніше, і не в останню чергу, у період перебування русинів у складі Речі Посполитої і Князівства Литовського.

Проте і Гетьманщину, і Слобожанщину у підсумку спіткав політичний крах. Їх автономія була знищена московією, а всі вольності – нівельовані аж до заборони хрестити у церкві дітей українськими іменами. І Гетьманщина, і Слобожанщина увійшли у підсумку до складу Російської імперії і перебували там аж до бурхливих подій 1917-1918 рр.

Західні землі частково також перебували під московією, Австро-Угорщиною, Румунією. На півдні і в Криму росіяни проводили етнічні чистки – виселяли і переселяли цілі народи, наприклад, більше 300 тисяч греків із Криму переселили на узбережжя Азовського моря, а на їх місце у Крим відправляли росіян і українців. росіяни тоді там не дуже прижилися, а от українці змогли второпати, як доглядати за складною зрошувальною системою і отримувати гарні врожаї на гарячій кримській землі. Вихідців із Сумщини там, до речі, живе чимало, в основному, це центральний Крим.

Тож на початку 19 ст. навіть натяків на українську державність не залишилося. На політичній карті світу панували імперії. Натомість повстав широкий культурно-просвітницький рух українства, який не дав затухнути ідеї незалежності для нації, яка якраз у ті часи займала найбільшу територію в своїй історії – він Сяну до Дону говорили українською, співали українські пісні, жили по-українськи. Але держави своєї не мали і служили різним народам і країнам.

Українська Народна Республіка
Характерно, що дуже багато лідерів Української Народної Республіки бачили Україну незалежною, але автономною – у складі росії. Перш за все, це пов’язано з тим, що ті лідери були соціалістами, ліваками-інтернаціоналістами, тож ідеї “світової революції” для них були куди важливішими за незалежну Україну. Можливо, підсумкова поразка УНР сталася, не в останню чергу, і через небажання цих людей будувати насправді незалежний державний проєкт.

Проте неможливо недооцінювати сам факт існування УНР, а також ЗУНР – Західно-Української Народної Республіки, яка по-своєму боролася за незалежність, і всі ті політичні і військові зусилля, які були докладені справжніми патріотами для створення саме незалежної держави. Наразі, з тієї бурхливої пори ми пам’ятаємо багато славних подій – Зимовий похід, у тому числі, і День злуки, 22 січня – символічне об’єднання двох республік. І цей важливий історичний день зафіксований у нашому політичному державному календарі.

Українська Радянська Соціалістична Республіка
До цього періоду в історії можна ставитися по-різному, можна навіть не включати УРСР до переліку держав, яку створили і якою управляли українці як своєю. Проте, УРСР за подвиги, за ту велику кров, яку пролили українці у боротьбі з німецьким нацизмом отримали, як і Білоруська Радянська Соціалістична Республіка, окремі місця в ООН. Як вільні, незалежні країни. Звісно, то були політичні вимоги москви до міжнародної спільноти, і ніяких самостійних рішень УРСР не приймала. Тим не менш.

Більшість читачів, напевне, провели половину свого життя саме за УРСР, і саме кордони УРСР стали кордонами України в 1991 р. Тобто, не дарма було віддано стільки життів, у тому числі, і воїнами УПА, і скільки людей заморили голодом, і скільки згинуло в ГУЛАГ, у період першої більшовицької навали, у Другу світову.

Усіма цими жертвами, а також своєю особливою культурою і мовою, український народ заслужив право на власну державу. І український народ не ленін створив, і не сталін, і не путіну його скасовувати. Український народ виник природним чином як історична даність, і живе на своїй землі.

Але чи варто зараз записувати УРСР як свою власну державу? Напевно ж, що ні.

Республіка Україна
На жаль, відсутність політичного досвіду і досвіду державотворення привели до того, що з 24 серпня 1991 року по листопад 2013 року Україна жила в тіні росії. Незалежність ми мали умовну, бо була велика економічна, енергетична, культурна і політична залежність від московії. Як не парадоксально, але саме за часів незалежності Україна почала стрімко втрачати свій національний колорит і мову. Русифікація, знову розпочата у 50-ті рр. ХХ ст. радянською владою, мала довготривалий ефект, а молода держава знаходилася під управлінням або російських агентів, або прорадянських президентів.

Ми легко можемо назвати першу дату початку нового національного відродження. Дуже непевного, дуже повільного, але все ж таки – це Майдан 2004 р. Після того, як Помаранчева революція перемогла і президентом став Віктор ЮЩЕНКО, на країну очікував справжній економічний бум. Звісно, цьому сприяла і світова економічна кон’юнктура, але саме за Ющенка наша економіка зростала найстрімкіше. Але навіть не це найголовніша заслуга президента, якого “знесли” проросійські політтехнологи. І було за що. Саме Ющенко публічно на високому рівні підняв теми Голодомору та УПА, багато інших важливих історичних тем.

Так чи інакше, але по факту в справжній Україні, а не в квазі-УРСР українці почали жити десь з другої половини 2014 р. Коли запрацювали правильні реформи – місцевого самоврядування, школи, мови, охорони здоров’я, багато інших, запрацювали електронні реєстри тощо.

Якщо ми собі на хвилинку уявимо, що всі ці речі ми почали б втілювати нехай не з 1991 р., нехай навіть не з початку другого терміну Кучми – 1999 р., а нехай хоча б із 2004 р., то рівень життя, при тій підприємливості і бажанні жити у добробуті, що мають українці, держава мала б не гірший, ніж у східних країнах Європейської Унії: Румунії чи тій же Польщі.

Тож і виходить, що для сучасної незалежної України – Третьої Республіки – Днем Незалежності є саме 24 серпня. Коли ми переможемо свого ворога, коли ніхто нам не буде загрожувати ракетами і танками, коли Русь залишиться одна – наша, напевне, що тоді ми зможемо, якщо захочемо, повернутися до цього питання – коли ж насправді і звідки пішла наша славна Україна, і коли нам святкувати День Незалежності. Але щось мені підказує, що після Перемоги, за яку платять зараз кров’ю сотні тисяч українців, навряд чи хтось буде ставити під сумнів цінність і значущість дати 24 серпня.

Зі святом вас! Слава ЗСУ! Четвертий рейх буде зруйновано.