Тривожні тенденції

ПОНЕДІЛОК, 29 СІЧНЯ. Зібрав всі бляшанки, з яких колись їв дуже непогані консерви, ретельно помив та віддав на окопні свічки. Разом з подякою отримав зауваження, що деяким сумським дядькам не дуже сутужно в світі живеться, навіть під час війни. Замість промовчати, почав виправдовуватись, мов школяр, якого спіймали з цигаркою – мовляв, бляшанки з давніх стратегічних запасів, тут, мовляв, самі довоєнні раритети. “Угу”, – була відповідь. Та хай думають, що їм думається, важливо те, що сам знаю. А окопна свічка – це дуже корисний винахід. Зробив собі одну за здобутою через інет технологією. Не тільки світить, ще й гріє неабияк, тільки засинати біля такої грілки не раджу.

ВІВТОРОК, 30 СІЧНЯ. Якось забулося про російський літак, на борту якого, можливо, були наші хлопці, а може і не було їх там. Все перебила нова “інфохвиля”, справжнє цунамі: “Залужного звільняють, чи хочуть звільнити, майже вже звільнили!”. Ой, дорогенькі, про такі речі не патякають, посилаючись на чутки чи прикмети, а говорять прямо і однозначно! Немає офіційного повідомлення?! Значить, чергове “бла-бла”! Аби щось у голови людям вкинути. Проте, тему озвучено, отже балачок буде на місяць.

СЕРЕДА, 31 СІЧНЯ. Потерпав від ожеледі. Там, де мешкаю та зазвичай ходжу, трапляються слизькі ділянки метрів по 5 – 10, та ось сьогодні занесло на одну вулицю, неподалік від центру, до речі – човгаю-човгаю, під ногами суцільна ковзанка. Метрів сто подолав, а воно чим далі, то екстремальніше! Мені б пригальмувати, але ж домовився з людьми про зустріч на певний час, несолідно запізнюватись. Відволікався спогадами про те, як одна знайома отак впала, щось поламала і тепер вже не падає, бо не ходить. У скрутних обставинах дуже корисно згадати, що тобі не найгірше в цьому світі.

ЧЕТВЕР, 1 ЛЮТОГО. Ледве не отримав по пиці. Було так: побачив перед собою в черзі такого собі хлопчика у геть розшнурованому черевиці. Воно, звичайно, молодіжна мода, епатажний стиль – не мого розуму теми, та шнурок волочиться на півметра, це ж може бути шкідливо для здоров’я! Вирішив втрутитись у ситуацію, попередити, що, мовляв, так і так, хлопче, в тебе не все гаразд. Аж він мені: “Стули пельку, козел, бо я тебе зараз урию!”. Приблизно так, тільки ще зрозуміліше. Сам собі думаю: якщо якесь “елгебете” – нормально, “русскій мір” – припустимо, щодо нормальної людської мови – “какаяразніца”, встромляти сторонні предмети в носа, вуха, в губу – можна, то хай ця просунута молодь хоч вішається, я їх більш не займатиму. Хочуть свободи – то хай їдять хоч таку.

П’ЯТНИЦЯ, 2 ЛЮТОГО. Нову кабіну ліфта нам подарували ще до війни, років, мабуть, із п’ять тому, як не більше. Ми її завжди дуже любили, навіть пишалися. Жіночка, яка прибирає на сходах у під’їзді, обов’язково ту кабіну не тільки віником замітає, а ще й миє із спеціальним шампунем. Та ось настав визначний, зламний, можна сказати, день – з’явились перші графіті! Поки що це наївні дитячі малюнки – квіточки, сердечки, котик, який каже: “Мняв!”. Але ж тенденція.

СУБОТА, 3 ЛЮТОГО. Відлига, плюс два градуси. Між шибками ожила муха. Воно не тільки хоче кудись летіти, а ще й огидно дзижчить. Класик Лесь Подерев’янський колись мріяв, що все потворне неминуче зникне, а “все красиве і розумне, “як оце ми з тобою”, воно залишиться навіки. Та ось не так воно насправді є!

НЕДІЛЯ, 4 ЛЮТОГО. Як і передбачав, Залужного продовжують виправдовувати на всі голоси, хоча жодних притомних звинувачень проти нього озвучено не було. На Глухівщину залізло росіянське ДРГ, бо вони до нас дуже хочуть. Наші хлопці бились з ними півтори години. Згадуючи новини, намагаюсь знов-таки простежити тенденції. Здається, “все красиве і розумне” має певні проблеми.