Тиждень, який почався без пригод

ПОНЕДІЛОК, 23 ВЕРЕСНЯ. День почався без пригод – прокинувся живий-здоровий, світло і вода в наявності – що ще треба людині, аби гідно зустріти новий тиждень! Та тільки-но почав активну діяльність, пригоди не забарились. Виявилось, що неможливо запалити газ, бо жодного сірника в хаті і запальничка капітально здохла, так що й маленької іскри не здобудеш. Злегка сердитий виходжу до магазину – не працює. Просто так, без пояснень. Ну добре, не в лісі, знайду інший. Та, виявляється, що знайти можна не тільки те, що шукаєш. Стикаюсь з неймовірно п’яною істотою, яка, між тим, досить міцно тримається на ногах, ще й маневрує так, що не обійти це опудало. До мене ціла низка питань: чому я бігаю в шортах, чи маю цигарки, перебуваю у шлюбі чи розлучений, чи здатен пожертвувати п’ять гривень. Були ще питанння про службу в армії, кого знаю з “пацанів” та ін., але я порахував за краще відкупитись п’ятіркою та втекти. Думав, все, а воно – ні. Коли повертався додому вже з сірниками, ця сама істота стовбичила біля ліфту і намагалась потрапити пальцем на кнопку. Довелось їхати разом. Так легко ранок робиться недобрим.

ВІВТОРОК, 24 ВЕРЕСНЯ. Казав, що цілий день не згадував про війну, та ось чую вибухи десь далеко, хоча на Суми, начебто, поки не прилітає. З новин дізнаюсь про прильот у Верхнє Піщане і далі, по області. У лікарні помер чоловік, якого було поранено нещодавно. Потужно вдарили по Харкову, вбили людей. Тож нікуди все це не ділось, просто сприймається як буденність. Згадав про таке тому, що одна знайома жіночка зізналася: “Набридло все, не хочу жити!”. Деталі не доповідаю, але був вимушений шукати аргументи, доводити, що це ще не край і завтра, мовляв, може бути цікавіше.

СЕРЕДА, 25 ВЕРЕСНЯ. Хоча б отаке: на сесії Генеральної Асамблеї ООН, в Раді Безпеки присутні росіянці, та ще й із своїм “правом вето”. Давно мовчав про велику політику, та ось цими днями від поважних людей в медіапросторі чую слова про закінчення війни, що це може трапитись скоріше, ніж нам здається. Для збереження психічної рівноваги змушую себе словам не вірити. Ніяким, навіть приємним. Людські вчинки і перебіг подій – інша річ, це таке, що змусить в себе повірити.

ЧЕТВЕР, 26 ВЕРЕСНЯ. Одне з моїх найулюбленіших місць – Троїцька, яка починається з моста І.Харитоненка. Тут неподалік знайшли і знешкодили КАБ, що дивом не спрацюав. Оце, я розумію, факт! Хто ще мене переконуватиме, що путло хоче миритись?!

П’ЯТНИЦЯ, 27 ВЕРЕСНЯ. Президент України в США – тема дня. ЗМІ відстежують кожен крок, кожну секунду. Зустрівся не з тим трудовим колективом – Трамп заревнував, йой, що тепер буде! Реальні результати всього, що там відбувається сьогодні, побачимо навіть не завтра. І слова тут ні до чого, все відбуватиметься, як тепер формулюють, “на землі”. Не знаю, як воно буде, але здоровий глузд переможе.

СУБОТА, 28 ВЕРЕСНЯ. Вранці зателефонували з Іспанії і спитали, чи правда, що у Сумах розбомбили лікарню. Отаким кривим шляхом доходять до мене новини – проспав вибухи. На жаль, все виявилось правдою, подробиці жахливі – розрахований подвійний удар, кількість загиблих уточнюється. Ввечері повідомили, що загинуло дев’ятеро людей, багато поранених. Лють, жаль, емоційний ступор. Так не можна, треба жити далі.

НЕДІЛЯ, 29 ВЕРЕСНЯ. КАБи по Запоріжжю. Але й склади із зброєю на росії вибухають. Це не та країна, яка сконає тихо і шляхетно. Варто жити, щоб побачити, як це буде.