Тиждень без “великої політики”

ПОНЕДІЛОК, 21 ЖОВТНЯ. День розпочався спілкуванням в чаті з Італією: – Як ти там? Чули, що вночі по Сумах знов прилітало. – Та було, але по мені знов не влучили! Порозбивали будівлі, про загиблих наразі повідомлень немає. Ось знову щось в небі дзижчить, по ньому стріляють, оце спілкуємось, як в старому анекдоті: “Пишу тобі з палаючого танка…” – Ти тримайся там! – А що мені ще робити?! Раптом до чату долучається Париж: – А я ж казала, що кожному пенсіонеру треба видати зенітний кулемет, хоча б для самозахисту! – Дякую за турботу, але ж я ще й недобачаю, таким, як оце я, краще такого, що стріляє, в руки не давати! Ось троє людей. Серед них – дитина. Емоції зашкалюють. Орки кляті! Нема чого більш сказати.

СЕРЕДА, 23 ЖОВТНЯ. День жалоби. Життя в місті триває. Мерзну в хаті, бо опалення так і не включили. На вулицю виходжу без ніяких справ, аби тільки зігрітись. Відвідав ринок, накупив овочевої дрібноти, мимохідь відзначив повільне подорожчання. На копійки, але всього-всього. Перебуваючи серед людей, ще раз переконався, що в Сумах населення щире і відверте, “без комплексів”, як то кажуть. Обговорюючи особисті справи, кричать в свої телефони так, що мимоволі відчуваєш себе чимось на кшталт шпигуна, який підслуховує. Поважного віку жіночки повідомляють: “Микола на передку, а Серьожа ось завтра їде”. Колись на базарі турбувались зовсім про інші речі, а тепер отак.

ЧЕТВЕР, 24 ЖОВТНЯ. Зустрічався з колегами, таке буває не дуже часто ще з часів “ковіду”. “Панорама”, будь там що, жива, це важливо. Також тримаються і рідні Суми. Бачу багато ремонтних робіт, на сторонній погляд – утеплення, підготовка до зими. Банальний, але надихаючий висновок: плануємо перезимувати і жити далі.

П’ЯТНИЦЯ, 25 ЖОВТНЯ. Зимно. Аби зігрітись, намагаюсь сяк-так прибратись в хаті. Та на біду, ще й немає гарячої води, то що ж, і не таке бувало. Спромігся якось упорядкувати навколишнє середовище, але побачив себе в дзеркалі – йой, яке страхіття! Самозахоплення зникло, наче й не було. Чомусь виходить так, що чим довше не виходжу з хати, тим більше роблюсь схожим на якогось безхатченка-волоцюгу, або по-сумськи кажучи, “бомжа”. Забіг в гості давній приятель, перше питання: “В тебе все нормально?”. Та на запитання про життя я давно вже звик відповідати: “Досі живий, зараза!”. Отримав пенсію і субсидію в один день. Сплатив комуналку. Все одно, життя чудове, то воно просто сьогодні погано виглядає.

СУБОТА, 26 ЖОВТНЯ. Аби не чути набридливого гуркоту в небі, увімкнув класичну музику. Вівальді. Отакий я витончений! Ще й читаю російську класику. Салтикова-Шєдріна. Ось такий примітив! Але ж як влучно написано про росію!

НЕДІЛЯ, 27 ЖОВТНЯ. Цілий тиждень не згадував про політику, а питань і пригод набігло добряче. Ось сиджу на своєму “бойовому дивані” і розмірковую: сказав Зеленський щось про ядерну бомбу чи ні?! Якщо казав, то що саме і хто це чув?! Або таке: прислав до росіянців своїх вояків той “корейський пельмень” чи ні? Якщо ще північні корейці в наші справи влізуть, то буде вже інший рівень, нова якість. В Youtube поважні дядьки ворожать, хто переможе на виборах в США, та що нам з того буде. Прикро визнавати, але наші українські справи дійсно від цього залежать. Та вплинути на перебіг подій нам ніяк, тож не варто нервувати, лишається тільки чекати, а самим для власного порятунку робити все можливе. Тож тримаймось, люди, тримаймось, земляки.