Суми: новини, події, коментарі

Нотехс - будівництво у Сумах

Синдром безбатченка чи політична амнезія?

145

Вшановуючи пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років, не перестаєш дивуватися саботажу цієї трагічної події з боку депутатів усіх рівнів. Так і хочеться звернутися до цих народних обранців словами Тараса Шевченка: “…і чиї ж ви діти?”. Депутати обласної ради безсоромно відмовилися фінансувати видання “Книга пам’яті”, в якій зібрані 30 тисяч імен жертв геноциду. Не відстають від своїх колег і депутати-безбатченки міської ради. До сьогодні, у 75 річницю винищення українського селянства голодом, є вулиці, які названі на честь катів або виконавців злочинних наказів московських тиранів. Не хотів би робити аналіз всієї міської топоніміки, зупинюся лише на одній з них. Коли закладався 12-мікрорайон у Сумах, керівники міського КПУ згадали і увічнили ім’я секретаря Сумського обкому КП(б)У Черепіна Тихона Корнійовича.

Мало хто із мешканців вулиці Черепіна знає або цікавиться на честь якої визначної особистості вона названа. Відомо з архівних даних, що Черепін Т.К. 1907 р.н. займав посаду першого секретаря обкому партії з 5 січня 1940 р. до липня 1941 р. про що свідчить резолюція на доповідь тов. Черепіна “Про підсумки липневого Пленуму ЦК ВКП (б)” на “зборах активу Сумської парторганізації ” 02. VIII. 1940 року м. Суми.
“Озброєні історичними рішеннями XVIII з’їзду ВКП(б) натхненні мудрими вказівками товариша Сталіна, партія і всі трудящі нашої країни здобули небачених в історії людства успіхів і перемог. Приведення в життя сталінської політики миру забезпечило ще більше зміцнення нашої країни, її обороноспроможності, посилило питому вагу СРСР в розв’язані міжнародних питань.
Зараз, коли капіталістичний світ все більше втягується в орбіту другої імперіалістичної війни, коли з кожним днем збільшуються злидні трудящих країн капіталізму – Радянський Союз непохитною, неприступною фортецею залишається поза війною”.
ДАСО, Ф.№4 опис №1, Стр.32, кор.4
Що зміг здійснити видатний Тихон Корнійович за такий короткий термін? Адже з початком війни він був членом Воєнної Ради Одеського військового округу. Загинув 1941 року. Якщо за півтора року секретарства у нашій області називати вулиці, то мабуть, буде багато честі. Головна мета цієї акції – увічнення секретаря обкому партії і піднесення КПСС. А ще підготувати суспільну думку для увічнення свого імені, адже без ролі партії нічого тоді не відбувалося. Мене, як історика і краєзнавця, цікавить послужний список цієї людини. Якщо він з 1928 року стає членом ВКП (б), то обов’язково бере участь у колективізації. Підтвердженням цього є посада першого секретаря Черкаського райкому КП(б)У у 1937-1938 рр. В апогей сталінських репресій перші секретарі входили до “трійки”, яка виносила смертні вироки “ворогам народу”. Відсидітись чи стояти осторонь йому б не вдалося. Як досвідчений фахівець із сільського господарства призначається начальником Київського обласного земельного управління, а згодом стає другим секретарем Київського обкому КП(б)У. До приїзду на Сумщину побув заступником народного комісара радгоспів Української РСР з тваринництва і членом ЦК КП (б)У. Звичайна кар’єра партноменклатурного працівника була відзначена у 1939 році орденом Трудового Червоного Прапору – за видатні успіхи в сільському господарстві, і особливо за перевиконання планів сільгоспробіт. В основному за перевиконання планів соціалістичного будівництва і боротьбу із контрою нагороджувала комуністична влада своїх поплічників. Здається, і все резюме на партійного керівника, який загинув разом із мільйонами радянських людей у боротьбі із фашистськими загарбниками. Та ось прізвище Черепіна згадується в книзі Семена Старіва “Страта голодом” (Київ, вид. Центр “Просвіта”, 2002 рік.) Автор десятирічним хлопчиком пережив колективізацію і голодомор у рідному селі Вергуни на Черкащині. Він описує приїзд у 1930 році тисячника Черепіна для проведення усуспільнення селянських господарств і розкуркулення: “На сільських зборах представили нового тисячника товариша Черепіна. На трибуні уже тим часом стояв цей “товариш Черепін”, звільна обводячи присутніх байдужим поглядом. Це був невисокий, широкий у плечах чоловік, якому лисина й окуляри надавали схожості з професором. Але зовнішність його, як ми згодом пересвідчились, була облудна. Насправді він був садист, що міг без вагання відібрати у нас останню пригорщу зерна або викинути немовля через вікно просто в сніг. Промова його була типовим зразком офіційного звернення партійного керівника до селянської аудиторії: спокійний голос, батьківський тон, нескладні речення. Як і інші такі самі оратори, він перелічив усі революції у світовій історії, до яких нам не було ніякісінького діла. Тоді пом’янув усіх засновників комуністичного руху, описав жахливе життя в капіталістичних країнах і нарешті оголосив, що справжній рай можливий тільки в “Країні Рад”.
– Де ще в світі селяни мають змогу вільно проводити оце такі збори, як наші? – традиційно запитав він і сам зразу ж відповів: – Ніде! Тільки у вас є такий привілей, бо ви живете в Радянському Союзі!
Українська мова “товариша Черепіна” була досить правильна, якщо не зважати на трохи дивну вимову. Та все-таки нам важко було встежити за ходом його думок. Він ставив риторичні запитання і був ухильний у своїх відповідях на них, він говорив про те, що сталося, не кажучи конкретно, що ж саме було. Звичайно, ми знали про що він говорить, але дивувалися, яка йому була потреба плести околяси наздогад буряків.
І на закінчення він попередив нас:
– Раз і назавжди запам’ятайте собі, що на кожного, хто здійме руку проти комуністичної партії і радянського уряду, чекає неминуча смерть!”
Достеменно не відомо, чи був це Тихон Корнійович, бо хлопчик не пам’ятав імен усіх тисячників. Натомість, узагальнений колективний портрет 112-тисячної когорти сталінських держиморд дуже співпадає із сучасними представниками антиукраїнських партій, які ніколи не мали національної свідомості. Копіюючи персонажів Всеволода Вишневського, незламна комісарша Діна Рахманова стійко боронить “світле минуле”, а манкурти із партії “Батьківщина”, “Регіонів” та інших запроданців діють не на користь українського народу. Саме вони захищають інтереси російської імперії підіграючи відвертим ворогам України . Ось уже вдруге політична амнезія міської ради не дозволяє назвати одну із вулиць на честь героя України Вячеслава Чорновола. Закликаю усіх національно-свідомих мешканців Сум вимагати у міської ради перейменувати вулицю Черепіна іменем людини, яка віддала своє життя за Україну. Це і буде гідним внеском у вшанування усіх жертв тоталітарно-комуністичного режиму.

Микола Карпенко,
член національної Спілки журналістів,
заступник голови СОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка