Ще зберемося, друзі!

ПОНЕДІЛОК, 29 КВІТНЯ . По справах можна не бігати, а гуляти. Оце гуляю, бачу заклад з багатообіцяючою назвою “Закусочна”. Нічого такого, але біля цієї “точки” цілий гурт специфічних хлопців, я таких для себе називаю “пацанчики”. Сумують ці люди і кажуть тим, хто щойно підійшов: “Нема”. Аж заінтригувало! Зайшов, просвітили. Пиво можна, а “крєпчє” – ніззя. У Сумах якісь ще новіші правила продажу алконапоїв. І каже дівчина, що ці правила вже діють, але їх достеменно до всіх не довели, а штрафують швидко. “Ой, – думаю собі, – якось переживем і це, чи мало було таких вдосконалень! На Великдень є, а там воно попусте”.
ВІВТОРОК, 30 КВІТНЯ. Оце про шашлики згадав, а там мій рідний Харків нищать. Ну то й що, що далеко від Сум, хіба ми всі не українці?! Дізнався, що на Меморіалі воїнам-інтернаціоналістам відбулось ганебне дійство. Вкрали бронзові погруддя. Страшно й чомусь соромно жити.
СЕРЕДА, 1 ТРАВНЯ. Тепер вдарили в Одесу. Мою Одєссу, котру люблю, хоч і не звідти родом. У Сумах спокійно, але хіба це спокій? З сусідами спілкуюсь мало, та вдало. Сьогодні жіночка питає: “Мужчина, вам яйця не треба?”. Кажу: “Спасибі, в мене є!”. Так і розійшлись від ліфта, не дуже задоволені бесідою. Тільки ввечері згадав, що сьогодні ж аж “Пєрвомай”, свято праці, так би мовити. Вже для мого покоління з першого по дев’яте були “часом шашликів”. Сам теперички залишився, нема компанії.
ЧЕТВЕР, 2 ТРАВНЯ. Цей четвер віддавна зветься чистим. Мету, мию, але справжньої чистоти ніяк не досягну. А ви коли-небудь спробували прибратись в хаті так, щоб можна було сісти і сказати: «Ну, ось все. Більше нема чого робити”. Тільки здув останню порошинку з книжок, аж згадав, що тарілки не помиті. У місті загальне прибирання, дехто називає це застаріло “суботнік”. Та хай зветься як хоче, аби на добро! Був біля Меморіалу воїнів-інтернаціоналістів. Говорили багато про ту війну, яка була в Афганістані. Сам мовчав, тільки слухав. Які ж це різні війни – та, і оця, яка теперечки! І вже є хлопці, яки воювали і вціліли там, та загинули на цій віійні. Факти не для обговорення, лише для роздуму.
П’ЯТНИЦЯ, 3 ТРАВНЯ. Цілий день вдома. “Більш поспиш – менш згрішиш”, – казали моя бабуся. Та то була така жіночка, що з ранку підхоплювалась, а дитина, мовляв, ще напрацюється. Спілкуюсь з книжками. Оце, думаю, Салтиков-Щєдрін, як його на росії ще не заборонили, разом із Толстим і Достоєвським? Та в нього багато такого, що і до нас “клеїться”, не тільки про “рускій народ” дядько писав.
СУБОТА, 4 ТРАВНЯ. Можна святити паски. Біля церков черги. Люди намагаються не сваритись, прощати, але не завжди виходить добре. Бачив, як мало не побили якогось чоловіка з наявними оз наками інвалідності. Аргументація: “Ти тут вже третій раз і вже п’яний”. Дав двадцятку, бо більш не було.
НЕДІЛЯ, 5 ТРАВНЯ. Великдень. Ну годі й балакати. Для мене особливо приємні і цінні вітання від друзів, яких рознесло світом. Іспанія, Франція, Італія, США, штат Мічіган, а ось ближчі – “німці”, “поляки”. Дасть Бог, зберемося колись!