“Сапієнси” переможуть “орків”

Щоденник сумчанина

ПОНЕДІЛОК, 21 ЛИСТОПАДА. Познайомився з чоловіком, який втратив субсидію на оплату комуналки. Дивна була його розповідь. Почалася війна, фірма, де він є найманим працівником, тимчасово припинила свою діяльність, тепер знову запрацювала. Але певний час він не мав ніяких доходів, отже не сплачував податки і при цьому не побіг відразу реєструватися як безробітний. Ось тепер має! Виглядає ця історія сюрреалістично, але як він розповів, так і переказую. В Україні можливі будь-які дива.

ВІВТОРОК, 22 ЛИСТОПАДА. Нежить дістає! Батареї ледве тепленькі, закрити балкон не можу, бо тоді випрані речі висихатимуть тижнями. Після кожного відключення-включення світла в хаті страшенний безлад. Це наслідки моїх напівсліпих рухів. Якось впорядковую все навколо до нової темряви. Настрій трошки мінорний.

СЕРЕДА, 23 ЛИСТОПАДА, Все шкереберть. О 14.00 вимкнули світло, як годиться. Але не вмикають! Водночас захололи батареї, зникли обидві води – холодна і гаряча. Вже вечір, сиджу у повній темряві у трьох светрах під двома ковдрами і одним кужухом. Інтернет з телефону кудись пішов, та й сам телефон згас. Завтра, ймовірно, дізнаюсь, що це було. Чомусь впевнений, що це русня знов казиться.

ЧЕТВЕР, 24 ЛИСТОПАДА. Вгадав! Це був новий генеральний обстріл. Московські ракети і дрони літали над усією Україною, багато наша ППО перехопила, але деякі таки долетіли. Окрім руйнувань, московити вбили багато людей, серед них малюка у пологовому будинку. Сьогодні на своїх смердючих каналах радісно докладають про досягнення. Бог є?!

П’ЯТНИЦЯ, 25 ЛИСТОПАДА. Отримав пенсію, а щастя все немає. На базарі довго діставав з кишені сотенну купюру. Бабця зауважила: “Колись хлопці ховали в кишеню півгусака і кварту горілки, а тепер хіба кишені?”. Не міг не погодитися. Жіночка продає свою картоплю неймовірно дешево, а привозить звідкись з-під Хотіні. Забув назву села, але вона поясняла: “Це там, де стріляють! Ховаємось у погребі, там і живемо. Без телевізора і інтернета. Звикли, пісні співаєм, анекдоти згадуєм. А зять тут, у Сумах з мене сміється”. Отже, я зі своїм песимізмом виглядаю не дуже пристойно.

СУБОТА, 26 ЛИСТОПАДА. День пам’яті жертв Голодомору. Того, 32-го – 33-го років. А їх насправді було більше, і всі з жертвами. Акція “Запали свічку” втратила актуальність, бо вечорами у вікнах у людей самі свічки. Бо русня намагається влаштувати нам ще один голодомор. З новин дізнався, що нашого східного “брата” визнали чи то країною-терористом, чи то спонсором тероризму. Просто очі відкрили! Хочу запитати: «Ну і що тепер? Вони засоромляться і підуть звідси? Ні, тут зброя потрібна. Був у бібліотеці на презентації книжки одного сумського письменника. Про це розповім окремо, а тут згадую, аби підкреслити, що життя триває.

НЕДІЛЯ, 27 ЛИСТОПАДА. Довелося гуляти вечірніми вулицями. Без телефона – ніяк! Багатофункціональна річ. Люди схожі на заклопотаних світлячків, навіть у собак на ошийниках ліхтарики. Зараз знов вимкнуть світло, добре, що встиг дописати. Буде ще в нас нормальне світло і все, що нормальним людям належить. “Сапієнси” переможуть “орків”.