Роздоріжжя

Брехня Трампа / Наїзд На Стареньку Європу / Зе Ув’язнить Порошенка / Чи Будуть вибори

Не вийшло – і не могло вийти – за 24 години. Не вийшло – і не могло – за місяць. Не вийде – і за 100 днів. Занадто мало часу. Занадто велика інерція у Великої війни. Є тільки одна можливість перебудувати світ за відносно короткий термін – це ядерна війна. Та тут багато розуму не потрібно. Але, як то кажуть, ніколи не пізно.

Звісно, переговорні процеси тривають. З Україною чи без неї, нам теж невідомо. Але щось відбувається в світі. Щось грандіозне, здатне змінити базові засади існування. Коли обрали Трампа президентом США, то обрали не стільки цього енергійного сивочолого екстравагантного дядька, скільки іншу парадигму. Але не факт, що ті, хто голосував за Трампа, здогадувалися, що аж на стільки. Хоча, якщо розібратися, окрім заяв, на міжнародній арені поки що мало що відбувається. Зате ці американські заяви і промови на Мюнхенській безпековій конференції довели деяких сивочолих європейців до сліз. А деяких, наприклад, міністра оборони Німеччини, вибісили. Його допис можна охарактеризувати хіба так: «Фашизм повертається!». Як це не дивно зауважити, цього разу – літаком із США до Мюнхену. Тобто міста, де Адольф Гітлер розпочав свій публічний політичний шлях Пивним путчем. Містом, де зародився націонал-соціалізм. Тобто нацизм.

Якось забагато збігів. Залишається сподіватися, випадкових.
Зрештою, а що лишається Україні? Битися на фронтах. Битися за справедливий мир, який з часом конвертується в перемогу. Як це може статися і коли? Напевне, не дуже скоро.

Натомість, на найближчий час говорять про перемир’я і вибори. При тому, не зрозуміло, для чого США вибори в Україні? Через те, що нинішнє керівництво країни недолуге і путін не хоче з ним мати справу? Чи вони самі не хочуть мати з ними справу? У чому річ?

Цікаво, що за бортом перемовин про майбутнє України та світу раптом опинилася не тільки Україна, але і сама Європа. Безцеремонність і нахабність, з якою представники трампівської адміністрації почали товкти представників Старого світу, вражає. Але амплітуда їхніх заяв вражає не менше: від погроз вивести війська з Європи і залишити сам на сам із росією до погроз у разі відмови росії від мирного врегулювання ввести американські війська на територію України і надати ядерну зброю. Шах і мат, що називається.

Інколи видається, що нова американська адміністрація має інструкцію типу: кажіть, що завгодно, аби не мовчати, забивайте ефір білим шумом, поки ми ведемо реальні перемовини.

Такі враження від цього міжнародного тижня. Хаос і метушня.

Проте варто зауважити, що Зеленський почувається в цій метушні доволі впевнено. Складається враження, що він чітко, на відміну від нас, пересічної публіки, знає фарватер, в якому потрібно рухатися. І що цей фарватер узгоджено як у москві, так і у Вашингтоні. Що дає йому можливість поводитися впевнено (ні, швидше, безцеремонно) у політиці внутрішній.
Вся ця історія з санкціями, накладеними на Петра Порошенка (разом із кількома іншими політиками та олігархами) з формулюванням «антидержавна діяльність» схоже на банальну спробу, по-перше, помститися нарешті за Беню Коломойського; по-друге, «скасувати» політичного опонента (можемо як завгодно ставитися до Петра Порошенка, але це факт); по-третє, і може, найголовніше – чинити тиск і намагатися «віджати» активи. При тому що регіонал Бойко нинішньою українською владою був хіба позбавлений звання «Герой України» (але хто знає, скільки Бойко заплатив готівкою за те, щоб зберегти активи, хто знає).

Від цих дій, окрім ОП, ніхто жодних зисків не матиме. Держава Україна перестане отримувати податки, які платили численні підприємства, пов’язані з Порошенком, тисячі співробітників підприємств – зарплатню і залишаться безробітними, кілька підрозділів ЗСУ перестануть отримувати досить суттєву волонтерську допомогу, що надав їм фонд Порошенка. У чому сенс таких дій ОП?

Як на авторську думку, санкції носять також попереджувально-політичний характер. Бо саме Петро Порошенко міг стати тією людиною, яка профінансує політичну кампанію Валерія Залужного. Звісно, це фантазія, яка не має під собою жодних фактів. Проте саме відмова Залужного від співробітництва з Андрієм Єрмаком могла стати тим останнім фактором, що підштовхнув ОП до таких ганебних дій.

Можна призначити кожен другий день у календарі Днем єдності і змусити дітей по всій країні терміново вдягати вишиванки і влаштовувати у школах свята з цього приводу, але від цього люди не стануть довіряти один одному більше. І початок Широкомасштабної війни не зупинити жодним указом президента.

Можна призначити кожен понеділок Днем молитви, але це не зробить людей більшими оптимістами і не дасть їм більше віри і любові.

Так дивно, що тридцять три роки Незалежності і тридцять три роки діянь президентів у подібному режимі нічому не навчили поточну владу. Не навчили тому, що єдність досягається через справжню довіру і бажання зробити щось по-справжньому правильне. А віра і надія народжуються не з президентських указів, а з довіри.

Невже це так складно – зрозуміти настільки очевидні речі?

Як на мене, останні потуги ОП говорять лише про одне – ці люди готові перетнути будь-яку межу заради того, щоб залишитися при владі. І їхня впевненість в собі і своїх діях говорить про те, що вони готові йти далі. «Кому не подобається – можуть їхати з країни і міняти громадянство», – як цинічно заявив Зеленський.

Так багатьом багато що не подобається. Але чому через це люди мусять виїжджати з країни замість того, щоб просто демократичним шляхом змінити владу?

Звісно, що вибори наразі не на часі. Попри те, що багато партій по факту вже розпочали передвиборчу роботу, в тому числі, і наближені до ОП. Тобто вірогідність такого розвитку подій 50 на 50. І ми не забігатимемо наперед, бо хід нашої внутрішньої політики залежить, перш за все, від викрутасів зовнішньої.

Будьмо пильними. Допомагаємо ЗСУ. Ми переможемо.