Про мудрість і пильність

ПОНЕДІЛОК, 10 ЧЕРВНЯ. Світло знов блимає. Вже не дратує, пристосовуюсь. Звичайні 24 години почав поділяти на “мікродень” і “мікроніч”, відповідно – періоди активності і відпочинку. Коли вже нудно відпочивати, йду на вулицю, де безкоштовне освітлення повноцінно працює вже з 5-ї години ранку. Цього ліхтарика кацапам не зіпсувати. Суми в такий час чудові, стомлене місто відпочиває від людей.
Тільки вранці почув новину, що прикордонну Рижівку, начебто, захопили чи то росіянці, чи то кадирівці. Ще вчора! Виявляється, що паніка дурна, в Рижівці залишилось дев’ятеро жителів, там нема чого захоплювати, а пограти на нервах в українців можливість є. На жаль, у інформаційній війні той, хто бреше, виявляється сильнішим, бо правда якось обмежує.
ВІВТОРОК, 11 ЧЕРВНЯ. Дівчата у магазині заспокоїли, що ніякого прориву на Суми не буде. Ці знають. Заспокоївся. Не як “диванний генерал”, просто як людина з якоюсь клепкою у голові, думаю собі, що на цій війні таке, як “сірі зони” – річ неминуча, принаймні, на певному етапі наших відносин з “сусідами”. Та вони повинні бути десь у їхньому тьоткіному, а не в нашій Риживці. І так по всьому українсько-московитському кордону. Тепер скажу про дивні знаки чи сигнали посеред буденності. Навпроти виходу з ліфту на моєму поверсі – ікона Богородиці. Поруч – текстове повідомлення: “Зніму однокімнатну квартиру у вашому будинку. (Порядок гарантую)”. До чого б воно таке?
СЕРЕДА, 12 ЧЕРВНЯ. “Гойдалки” з електрикою і інтернетом зірвали цікаву зустріч у зум-режимі, яку ретельно готували волонтери. Координатор сказав, що в мене старий і поганий телефон. Я і сам не дуже молодий і гарний, але він із своїм найновішим гаджетом опинився в тій же самій дірці. На війні як на війні. До речі, згадаю про стару і надійну техніку. У нашому під’їзді на першому поверсі оселився спрацьований, але ще нічогенький велосипед. Вже два дні живе і непомітно, щоб збирався кудись їхати. Так-сяк пристьобнутий благеньким тросиком до труби, та ще й без сигналізації. Мабуть, вірить у порядність місцевих жителів. Поруч живе кішка. Цю хоч годують.
ЧЕТВЕР, 13 ЧЕРВНЯ. Відпочинок від спеки. Похолодало, та ще й з дощем. Здійснив давній бізнес-проєкт – купив півкіла черешні, аби наїстися. Вона виявилася схожою на жуйку, тільки без смаку і запаху натуральних ягід. Отак і вчать дурнів!
П’ЯТНИЦЯ, 14 ЧЕРВНЯ. Колона дітей років 10-12 зустрічає і обтікає мене з обох боків. На такий натовп тільки дві дорослі наглядачки, але їм вдається якось структурувати цю стихію. У дітлахів дорогущі телефони, білі кросівки, всяка така брендова амуніція. Згадав, як колись моїм найціннішим майном були ножик і рогатка. Проходячи біля легкоатлетичного манежу, чув дрон. Хто почув те погане вищання хоч раз – вже не переплутає. Вибуху не було. Залишається здогадуватись, що приземлили лагідно.
СУБОТА, 15 ЧЕРВНЯ, Фотографував Центральний ринок, отримав очікувану халепу. Дуже експансійний чолов’яга вхопив за рукав і матюкливо розповідав про передачу росіянцям геолокаційних даних саме отакими, як в мене, телефонами. Лякав поліцією і казав, що зараз вб’є. Лячно не було, бо поліціянти опинились поруч і посміхались. Образи теж немає. Мудрість – це коли все розумієш, але вже не переймаєшся, принаймні не панікуєш. Насправді нічого ненормального не трапилось.
НЕДІЛЯ, 16 ЧЕРВНЯ. Тиждень виявився сірим, тихим і не дуже цікавим. Але так краще, ніж яскраво, гучно і шокуюче.