Позитивні прогнози на вчора

ПОНЕДІЛОК, 5 ЛЮТОГО. Минулого тижня закінчив щоденник висновком, що “все красиве і розумне” перебуває у кризі. Ситуація стабільна. Новини кажуть, що по Харкову, Київу, Сумщині регулярно прилітає, Україні затвердили 50 млрд допомоги, та ще й пообіцяли 1 млн снарядів, але ж до кінця року. В цьому контексті особливо тішать балачки про те, що Україна – то бастіон захисту європейської цивілізації з її красивими цінностями. Та то матерії високі, а ось про суто побутове. Вичитав, що уряд цієї зими не планує змінювати тарифи на комунальні послуги. Зрадів. Потім підрахував, скільки лишилось тієї зими і замисливсь, чи варто радіти, бо це може бути заспокійливим передбаченням: вчора нічого поганого тебе не очікує.
ВІВТОРОК, 6 ЛЮТОГО. “Мужчина! Куди?! А сметанки?”, – гукнула жіночка на базарі. Їй-бо, так кричать: “Стій! Стрілятиму!”. Мимоволі завмер, мов паралізований. Ті новітні рекламні менеджери, що лізуть без мила у всі дірки з поблажливими посмішками: “А ось я тебе врятую, я навчу, я вирішу твої проблеми” – вони немовлята в справі маніпулювання бажаннями та думками клієнта. Сметанки купувати не збиравсь, але купив. Тепер запевняю себе, що дуже хотів, хоч і не збирався. Може так воно і є.
СЕРЕДА, 7 ЛЮТОГО. Були колись букіністичні відділи і навіть цілі магазини, та тепер вже годі ностальгувати. Та на базарі зустрів справжнього діючого букініста, до того ж ще й давнього приятеля. В нього справа поставлена грамотно, приймає і пропонує будь-яку літературу, яка має шанс знайти свого читача. Добряче розвантажив свою бібліотеку. Не електронну, а ту, традиційну, де деякі томи десятиліттями лежали без руху. Не сказати, щоб мотлох якийсь, але бувають книги одноразового використання. Їх кожен визначає для себе сам. Для когось взагалі такої прблеми не існує. Але часом жаль книжок, які дозволив в себе “зачитати”.
ЧЕТВЕР, 8 ЛЮТОГО. Чутки і натяки, які так наполегливо спростовували офіційні джерела, підтвердились – Залужного таки звільнили. З подякою і визнанням заслуг. Отак! Коментувати не можу, але дуже хочеться якихось пояснень від президента чи його офісу. Сказали тільки, що це не є наслідком особистих непорозумінь чи політичною грою. Ще щось про нові підходи і погляди. Словом, таким, як оце я, натякають: “Мовчи та дихай, не для твоєї голови такі справи!”. Думаю, що не я один таке відчуваю, бо політична комунікація з суспільством – то не пусті слова.
П’ЯТНИЦЯ, 9 ЛЮТОГО. У Києві на Майдані акція. Щодо кадрових змін у ЗСУ в людей є запитання. Атмосфера не сказати, щоб протестна, але відчувається певне збудження. Про Залужного говорять навіть у сумських маршрутках. Жодна відставка чи скандал не викликалаи такого резонансу. У більшості людей, яких зустрічаю тут, хтось із близьких чи родичів на війні.
СУБОТА, 10 ЛЮТОГО. Кілька культурно-мистецьких зустрічей наприкінці тижня. На знак протесту проти похмурої реальності мої креативні земляки заздалегідь готуються до дня св. Валентина. Розумію, підтримую, але особисто не захоплююсь атмосферою любові. Який тобі Валентин, діду, про душу подбати пора!
НЕДІЛЯ, 11 ЛЮТОГО. Ввечері вирубили світло. Темним під’їздом тупотять дядьки з прожекторами. Саме так, не з ліхтариками. Хтось комусь кричить: “Потоп!”. Тепер зрозуміло, якщо потоп, то потрібні світлові ефекти для супроводу. Через певний час перекрили воду, бо ж потоп. Більше ничого не знаю. Закінчую проживати цей день з похмурими передчуттями. Єдине, що можу стверджувати напевно – вчора нічого критичного на мене не чекає.