Передчуття небезпеки

ПОНЕДІЛОК, 19 ЛЮТОГО. Багато слів про Авдіївку. Не тільки в мережах, а взагалі, навкруги. А коментатори, як годиться, говорять про суто військове рішення, важке, але вірне і вивірене. Навздогін ловлю інформацію про те, що там залишились поранені, скільки – невідомо, але рахунок йде на сотні. Моторошно. Паралельно – про черговий “Рамштайн”, мовляв, будуть у нас і дрони, і снаряди, ще й фінансово підтримають. Приємно про таке слухати, але ж, снарядів бракувало ще вчора, дронів також. Ось таке лізе в голову, поки сиджу у порівняно тихих Сумах. По хазяйству поклопотати б, друзям оптимістичненького написати, а воно, бач, причепилося і не відстає!
ВІВТОРОК, 20 ЛЮТОГО. Подорожував містом, майже плавав. Знов заплутав серед знайомих, але перейменованих вулиць. У такій ситуації навіть місцеві жителі не в змозі допомогти, навіть коли переконаються, що ти не злодій і не шпигун. Підказати не підкажуть, але додаткові запитання підкинуть: “А що ви там шукаєте, чи кого? А хто самі будете?”. Добряче таки розширив свідомість, блукаючи знайомим Хіммістечком.
СЕРЕДА, 21 ЛЮТОГО. У місті на тротуарах стирчать такі собі напівкульки, щоб не було спокуси паркувати автівки на пішоходному просторі. Та коли вимикають світло, вони стають зовсім непомітними. Одна жіночка, виходячи з магазину, так “припаркувалась”! Аби не я, ні, аби не моє тіло, яке випадково опинилось на траєкторії падіння – була б надзвичайна пригода з наслідками. А так обійшлося звичайною, без наслідків. Думав, просто собі йду, а ось комусь став у пригоді.
ЧЕТВЕР, 22 ЛЮТОГО. Жіночка прибиральниця нарешті відмила кабіну ліфту від дитячих малюнків. Побоююсь, що незабаром з’являться дорослі. Бачив під’їзди з квітами, навіть з пальмами на сходах, бачив творчо розфарбовані стіни, а на моєму поверсі всіх, хто виходить з ліфту, зустрічає ікона. Поруч чийсь неприбраний мотлох, рештки меблів, і раптом – такий натяк, що ти тут не сам по собі. Черговий “чос” по квартирах, жваві хлопці та дівчата стукають у всі квартири і починають зачитувати ціни від виробника зі знижкою на “вікна-двері”. Сусіди в шоці. Навіть виправдовуються, що, мовляв, коштів нема, або вже поставили “пласмасові”. Та не на таких наскочили! Ці професійно доведуть, що “пласмасові” – не екологічні, а якщо немає грошей, так можна в кредит. На моєму поверсі акція тривала годину. Втомився слухати. Коли черга дійшла до мене, був не дуже шляхетним.
П’ЯТНИЦЯ, 23 ЛЮТОГО. Колись це була чоловіча дата, а нині про це навіть не згадують. Бо завтрашня дата, вона переважує все. Воюємо не два роки, а вже десять. Чоловіків поменшало. У сусідки стресова ситуація – забрали сина. Мобілізували. Її заспокоюють подруги, розповідають про своїх чоловіків, синів, зятів, племінників. Ні, плаче.
СУБОТА, 24 ЛЮТОГО. Сподобались заморожені овочі, бо дуже яскраві на вигляд. А дівчина каже по-сумськи: “Не купляйте їх, бо там половина льоду! Я вам чесно кажу, бо купите – будете на мене обіжатись!”. У великих магазинах така посада зветься “менеджер”, тобто той, хто примудряється продати будь-що. Менеджер з цієї продавчині такий собі, проте людина, мабуть, золота.
НЕДІЛЯ, 25 ЛЮТОГО. Похмуре вечірнє місто. Слухаю “Підсумки тижня”. За бадьорими повідомленнями відчуття небезпеки. Україна має партнерів і союзників, але, за великим рахунком, ми самі. У Парижі хлопці з Мозамбіку танцюють на підтримку України – щойно друзі надіслали відео. То що ж, дякуємо за розуміння, братове мозамбікці!