Олександр Такул: «Можливо, мине століття, поки українці не зрозуміють, що обирати треба не політиків, а цінності»

Дев’ятого серпня минає чергова, дев’ята річниця перемоги сумської «студентської революціїї на траві». Тоді, в далекому 2004 р., студенти трьох сумскьких вишів виступили проти об’єднання їх в мегауніверситет під патронатом Олександра ЦАРЕНКА – ставленика тодішнього губернатора Сумщини Володимира ЩЕРБАНЯ, і добилися перемоги – відміни цього рішення. Про те, чи може змінити щось в країні активна громадська позиція українців сьогодні, ми говорили з Олександром ТАКУЛОМ – одним із громадських діячів, що тоді активно допомагали студентам.

r: З часу студентської «революції на траві» пройшло 9 років. Багатьом може здатися, що ті цілі і ідеали, яких тоді добивалися студенти, давно неактуальні, це далека історія. Як Ви вважаєте, це дійсно так?

Олександр Такул: Ідеали на те й ідеали, щоб не застарівати. Це ж не шкарпетки, які треба періодично міняти. Маю надію, що такі речі, як свобода, можливість впливати на рішення влади, право на протест, для українців будуть актуальними завжди. Студенти реалізували своє право на протест, і в цьому сенсі нічого не змінилося – нинішні студенти також мають таке право. Зараз для мене це цікавий епізод життя, для Сум – цікавий і повчальний епізод історії міста, повчальний тим, що можна встати і сказати «ні», якщо ти не згоден. Комусь здається, що це неважливо, але я вважаю, що немає нічого важливішого за це.

r: Студентський марш на Київ у липні 2004 р. закінчився перемогою. Марш врадіївців на столицю у липні 2013 р. нічого не дав. Як Ви вважаєте, чи працюють зараз, з цією владою, такі форми, як марші протесту, наметові містечка, або потрібне щось більш радикальне?

О.Т.: Тоді у протеста була конкретна мета – відміна рішення про об’єднання сумських університетів, її добивалися, і її було досягнуто. А яка мета у врадіївців? Можливо, відставка міністра МВС? Можливо, вони наполягають на реформуванні МВС? Навряд чи вони самі про це знають. Звідси і відсутність результату. От побачите, що у 2015 році врадіївці проголосують за діючого президента, який і призначив того міністра, проти якого вони протестують. Світогляд цих людей сформовано телевізором. Немає розуміння, що протестувати треба не проти персоналій, а проти конкретних дій і методів. І неважливо, хто саме вчиняє ці неправильні дії і застосовує ці невірні методи!

Будь-який мирний протест у будь-якій формі завжди актуальний, якщо він захищає певні ідеї. Однак якщо нинішня влада і далі буде ставитися до мирних протестів громадян так, як поставилися до «врадїївської» ходи, не виключаю, що у недалекому майбутньому з’являться групи людей, які здатні на більш радикальні форми протесту. І тоді може пролитися кров… А якщо в Україні з’явиться хоча б 5% радикально налаштованих людей, кров поллється рікою.

r: Учасники «студентської революції» через багато років опинилися по різні сторони барикад. Зараз Геннадій МІНАЕВ і багато його соратників працюють разом з Партією регіонів і давно не чують голосів простих сумчан. Як Ви вважаєте, чому так сталося?

О.Т.: В 2004 р. Геннадій Мінаєв став на шлях протесту разом із своїм сином. І це була, здебільшого, позиція батька, а не громадянина. Власне, я і не думаю, що його дуже турбувала ситуація з об’єднанням. Але деякі наступні події і участь деяких людей перепрограмували хід сумської історії – він став міським головою. Навряд чи він міг про це подумати у 2004 році.

Загалом же я не бачу різниці між Партією регіонів і «Батьківщиною». Досвід спілкування з депутатами від обох партій свідчить, що і ті, і інші ідуть в депутати, маючи конкретні бізнес-інтереси. Будь-яка більшість у міськраді, дориваючись до влади, негайно починає працювати на покращення свого власного економічного стану. В 2006-2009 рр. сумську землю та майно більше дерибанили бютівці, бо їх просто було більше. Тепер у них менше можливостей, бо до процесу отримали більше доступу регіонали і «Рідне місто».

Але хто в цьому винуватий? Винуватий тільки виборець. Тобто, самі сумчани, які саме так розпорядилися своїм виборчим правом. Вам не подобається мер чи депутати? Вибачте, але ви за цих людей проголосували.

Світло у кінці тунелю з’явиться тоді, коли українці зрозуміють, що треба голосувати не за портрети, а за світогляд. Але для цього потрібен розум. Можливо, ще сотню років українець не зрозуміє, що обирати треба не політиків, а цінності.

r: Ви є членом міськвиконкому, хоча часто критикуєте запропоновані його розгляду рішення і міську владу в цілому. У Вас не з’являлося бажання покинути цей пост?

О.Т.: Добровільно – ні! А навіщо? Принаймні, у мене є можливість висловлювати свою позицію і публічно критикувати рішення, які не відповідають моїм життєвим орієнтирам. Щоправда, фактично я не дуже заважаю ухвалювати будь-які рішення – адже один голос небагато вирішує… Але хоча б озвучити деякі факти на засіданні іноді буває не зайвим. Хоча вам буде цікаво, що частина рішень іде повз засідання виконкому і приймається у т. з. «робочому порядку». Це коли рішення підписується членами виконкому окремо. Звичайно, якщо є ризик, що я таке рішення не підпишу, до мене ніхто з тим папірцем не прийде. Отак все тихо і спокійно можна зробити.