Обережно – брехня!

Шановна редакціє.
З великим подивом прочитала в №46 від 14. 11. 2008р. вашої газети допис “Вічний опонент Мороз” за підписом голови Ради ветеранів Роменського мікрорайону Нікітова Івана Сергійовича. Власне, здивувало мене твердження автора цього допису, що він нібито спілкувався зі мною та з моєю сестрою Тетяною. З цього приводу цілком серйозно скажу таке: ми з моєю сестрою не тільки не спілкувалися з І. С. Нікітовим, а взагалі ніколи його не бачили й не чули про нього раніше.
Що ж до того, що мого батька Федора Харитоновича Коломійця під час голоду 1932-33рр. ніякий дядько не забирав до себе, щоб врятувати від голодного лиха, кажу, як перед Богом: я ще не з’їхала з глузду, щоб таке говорити. Це було б просто паскудством проти світлої пам’яті моїх батьків. Так, мій батько не полюбляв вести розмову про голод у 33-ому. Він був справжнім комуністом, який у свої 18 років вже брав участь у форсуванні Вісли у 43-ому, за що й отримав орден Леніна (був представлений до Героя Радянського Союзу). Тому говорити на цю тему йому було важко і… небезпечно. А от матуся його, наша бабця Анастасія Захарівна Коломієць (в дівоцтві Теницька), хоч і крадькома, а все ж розповідала мені про той страшний голод все, що бачила на власні очі. В тому числі й про те, як батька нашого, восьмирічного хлопчика, забрав до себе дядько Іван Захарович Теницький, що працював бухгалтером у Білопіллі, і тим врятував від голодної смерті нашого татуся. А інші діти з сімейства нашого батька померли з голоду. Також про те, як під час того голоду річани просто рачки повзли до колгоспних комор з надією знайти там хоч зернину, але в тих коморах вже гуляв лише вітер… І люди в Річках о тій порі дійсно мерли, як мухи. Їли траву, листя з дерев, а хто їв листя берестка, той страшно мучився (як наша бабуся Настя), бо в шлунку все ніби горіло… А за селом Павлівка був виритий рів, заповнений водою. Рів охоронявся червоноармійцями, щоб ніхто не подався до Курщини за хлібом.
Власне, про все це можна прочитати у книзі мого чоловіка, журналіста, Геннадія Костенка (псевдо – Юрій Ош) “Ярмарок божевілля” (стаття “Село моє…”). Саме з цієї книги, за словами мого чоловіка, Микола Карпенко, очевидно, й взяв матеріал про голод у 1933р. в моєму рідному селі Річки Білопільського району.
І насамкінець. На цю тему можна багато говорити. Особливо про це корисно знати нашим дітям. Своїм дітям я розповідаю про голод у Річках у 33-ому. Та головне у цьому випадку навіть не це, а те, що, повторюю, ні я, ні моя сестра ні з яким Нікітовим не спілкувалися. Тому за таку брехню та ще й пов’язану з таким питанням, як “Голодомор-33”, я особисто при зустрічі з автором цієї брехні просто видряпала б йому очі. Це ж такий сором – не боячись Бога, отак зухвало брехати!

Ольга Костенко (Коломієць), м. Суми