Не ходіть на мікрорайон, бо вас змушують порушувати закон

Кожен учбовий рік розпочинається під звуки дзюрчання води через гнилі шкільні дахи, а також виконання освітянського гімну ,,Все хорошо прекрасная маркиза” на серпневих педагогічних конференціях, де вас переконують в захмарних результатах досягнень на освітянській ниві.

Не встигаєте ви ще розгледіти своїх учнів 1 вересня, як вас в зашийок гонять на мікрорайон. Мікрорайон це будинок або вулиця, де ви мусите переписати всіх дітей за спасибі, бо за цю роботу вам не платять. Не передбачена ця безкоштовна робота і трудовою угодою, але продажні освітянські профспілки ніякого спротиву цим вимогам адміністрації не чинять. Соціалізм скінчився і сьогодні безкоштовного вже немає нічого.

Сьогодні дуже велика міграція населення. Багато хто покинув своїх дітей на бабусь і втік на заробітки. Частина людей має по декілька квартир і застати їх на місці майже неможливо. Багато людей бояться відкривати двері і не хочуть спілкуватися з чужими. Та і стояти під дверима під’їзду вам доводиться дуже довго чекаючи поки хтось їх відкриє. Але основну проблему складає небажання все більшої кількості людей давати кому попало свої персональні данні. Власники крутих квартир загалом відмовляються з вами спілкуватися, посилаючись на закон. Це дуже правильна відповідь. Ті що дають вам відомості іноді самі плутають відомості про місце навчання, дату народження дітей, бо є і прийомні діти. Приклавши значних зусиль, переписавши дітей вам ще треба побігати по іншим школам і завірити відомості за дітей, що навчаються в цій школі. Одним словом божевільня. Недоречностей буває багато, та вас за них починають ще й критикувати наче це ваш обов’язок. Ті вчителі, що знають свій основний обов’язок відмовляються працювати на мікрорайоні і дії їх абсолютно законні. Я пам’ятаю статтю в г. ,,Більшовицька зброя” за 1949 р. про вчителів, що відмовились виконувати цю роботу. Вони вимагали, щоб це робили житкопи або жеки (житлові кооперативи), бо там є облік всіх мешканців. Учителі не злякалися і сталінської влади.

Якщо звернемося до дореволюційних часів, то побачимо, що і тоді учителі цим не займалися. Я багато часу в архівах збираю документи для своїх книжок. Я прочитав багато документів за освіту і ніде не зустрічав щоб учителі шкіл, училищ або гімназій бігали по місту переписуючи дітей. Переписом всіх громадян в місті займалася поліція. Місто було розбите на два райони. Міська дума виділяла кошти на цей перепис. Поліція, за ці кошти, наймала писарчуків і вони разом обходили вулицю за вулицею роблячи перепис. Нумерацію будинків теж проводила поліція, а не архітектура, тому і був тоді порядок. Всі відомості подавалися до міської управи, а вона передавала їх до статистичного комітету при Сумському повітовому земстві, те в свою чергу надавало їх до такого ж комітету, але в губернському земстві. Учбові заклади теж давали статистичні відомості, але тільки про тих учнів, що навчалися в них.

То був капіталізм і тепер капіталізм, то яка ж різниця. Якщо у вас, панове учителі, не вистачає мужності послати згідно закону Попових, Данильченків і прочая, прочая подалі, то ви і далі будете совками, а не вчителями. Робіть свою справу, а не чужу. Бережіть свої персональні данні.