Наталія СОКОЛЕНКО: «Свобода слова в Україні у світовому рейтингу обігнала хіба що Гондурас»

В той час як сумське телебачення переживає серйозних змін – тимчасове закриття мовлення каналу «Академ-ТВ», зміна керівництва на «Відіконі», – його починає моніторити відомий сайт «Телекритика». Зокрема, з січня наші телеканали опиняться під пильним поглядом відомої української журналістки, громадської діячки, учасниці руху «Стоп цензурі!» Наталії Соколенко. Вона поділилась своїм критичним поглядом на свободу слова в Україні, на проблеми та недоліки сучасних ЗМІ.

R : У якому стані сьогодні знаходяться ЗМІ: газети, телебачення, радіо? Яка ситуація загалом в Україні?
Наталія Соколенко: «Я вам не скажу за всю Одессу»… Важко мені виставити загальну температуру по палаті. Ситуація в чомусь схожа між регіонами: газети скорочують наклади (за поодинокими винятками – газета «Експрес» у Львові зростає), інтернет-виданням вільніше у плані свободи слова, але прибутковість, як правило, невисока. І тут Україна йде синхронно з усім світом. Медіа скрізь переживають одночасно технологічну революцію і фінансову кризу. Надзвичайно популярна і впливова газета «Лос-Анджелес Таймс» в США збиткова для своїх власників на 45%! Соціальні мережі сильно похитнули монополію професійних журналістських колективів на пошук, інтерпретацію і розповсюдження інформації. Газети просто зникають. За прогнозами данського медіа-дослідника і соціолога Нільсена, у найбільших містах США газети зникнуть за 5-10 років. В Україні, за його ж прогнозами, газети проживуть трохи довше – 30 років. Що стосується українських телевізійних каналів, особливо новин, – там колективи, здебільшого, працюють під ковпаком цензури влади чи власників. Це надзвичайно погано саме для України, адже для українців саме телебачення, а не газети, радіо чи Інтернет є головним джерелом новин про політику і економіку. А це джерело часто отруйне – брехливе. Влучно, на мій погляд, схарактеризував стан українських медіа журналіст і кінематографіст Юрій Макаров. Свою колонку в часописі «Український тиждень» про наші засоби масової інформації він назвав «Великий німий». Тому що наймасовіші медіа мовчать про те, про що треба кричати.
r: Чи є цензура в сучасній українській журналістиці? Наскільки незаангажовані та професійні журналісти?
Н.С.: За три місяці після інавгурації президента Януковича українські журналісти утворили рух «Стоп цензурі!». Це не означає, що цензури не було за часів Ющенка-Тимошенко. Були спроби і тоді заблокувати окремі теми, але це були разові інциденти. Зараз тотальна цензура на провідних загальнонаціональних телеканалах і на більшості регіональних. Заборонені теми: резиденція Януковича «Межигір’я», бізнес і партнери синів президента, загалом корупція у вищих органах влади – перелік цей довгий, на жаль. Міжнародна організація «Репортери без кордонів» оцінила стан свободи слова в Україні дуже критично: ми – наприкінці рейтингу, на 116-му місці – між Алжиром і Гондурасом. На перших місцях у рейтингу свободи слова – країни із найвищим рівнем життя: Фінляднія, Голландія, Данія. Отак взаємозалежні свобода слова і добробут.
r: Що таке «джинса» у ЗМІ і наскільки вона присутня в нашій пресі?
Н.С.: «Джинса» – це ганьба! На журналістському жаргоні це означає приховану рекламу або антирекламу, подану як новини. Я звільнилася з телеканалу СТБ на знак протесту проти «джинси» у програмі «Вікна-новини», де я працювала. Кожного дня у нас з’являлися сюжети рекламного характеру про Наталю Королевську, комуніста Петра Симоненка, тодішнього голову Податкової Клименка. Це мене обурювало, адже має бути баланс думок і обґрунтованість появи персонажів у новинах. Цього не було. Просто передвиборча реклама.
r: Що Вам не подобається у сучасній журналістиці
Н.С.: «Джинса» і не подобається. Бракує якісної освіти. Бракує часом згуртованості. Хоча минулої осені українські журналісти таки згуртувалися і не дали ухвалити закон про наклеп. Його автор – колишній журналіст, народний депутат фракції Партії регіонів і позаштатний радник президента – Віталій Журавський – запропонував саджати журналістів за грати. Ми це відбили. Гуртом.
r: Чи дійсно професія журналіста ризикована? Чому?
Н.С.: Так, ризикована. Журналіст, що займається розслідуваннями, наражається як на фізичну розправу, так і на судовий позов. Але, як на мене, лізти туди, де щось приховують, – це щось на рівні інстинкту у журналіста. Мій колишній колега по роботі у програмі «Вікна-новини» Сергій Андрушко любить повторювати: «Новини – це те, що хтось хотів приховати. Все інше – піар, реклама». Це зараз відбувається на центральних телеканалах і в новинах регіональних каналів: про діяльність уряду, президента, губернаторів – тільки «пАкращення». А чи насправді те покращення відчувають журналісти чи їхні глядачі?
r: Чи знайомі Ви з сумськими ЗМІ, і що Ви про них можете сказати?
Н.С.: Звісно, я не читаю щодня сумські сайти. Але я особисто знаю (і дуже пишаюся цим знайомством!) із двома сумськими журналістами – Олександром Хоруженком і Євгеном Положієм.