Коли мине ейфорія

Сьогодні емоції зашкалюють як ніколи. Народ прокинувся, народ збунтувався. Відбулося те, в що не вірив ніхто, в що не вірили самі українці – Майдан. Згадую довгу літню розмову з колегою про те, чи можуть люди коли-небудь знову згуртуватися і вийти в центр Києва, вийти, щоб відстояти свої права, своє майбутнє, майбутнє рідних і близьких. Тоді ми зійшлися на думці, що ні, адже після «помаранчевих» українці зневірилися, навіть за гроші навряд чи вийшли б. Так уявлялось зовсім недавно. І ось – сталося щось неймовірне, ми знову об’єдналися, знову в Києві запульсувало серце країни – ЄвроМайдан, а разом із тим мільйоном у столиці на площі вийшли наші співвітчизники у великих та маленьких містах. Разом. Слідкуючи за новинами в соцмережах та взагалі в Інтернеті складається враження, що не лише ми, а вся Європа, весь світ затамувавши подих чекає, що ж буде далі.
А що буде далі? Треба б радіти, але…
Кількість людей, що з усіх куточків спішить до Києва, невпинно збільшується, масові настрої витають довкола по кругу підсилюючи самі себе, перебір адреналіну в крові тих мільйонів шукає виходу. Скандування вже не допомагають, з’являються провокатори, дії яких викликають імпульсивну агресію, а далі – побиття, погроми, недалеко до мародерства. «Банду геть!» – скандують скрізь і всюди. ЗМІ і не тільки неоднозначно натякають на Чаушеску. На хвильку: натовп може все, про це не слід забувати.
Хто стоїть за тими погромами, провокаторами, бійцями «Беркуту»? Хтось однозначно стоїть, але навіть якщо уявити, що ніхто значимий, то слід розуміти, що далі буде тільки гірше. А якщо там ляльковод, що уміло смикає за невидимі ниточки? Вже зараз зрозуміло: тих, хто зібрався на Євромайдані, зупинити майже неможливо. Так що далі – переворот? Сирія по-новому сценарію, на яку, до речі, теж неоднозначно натякають деякі політологи, а за ними ЗМІ?
Так ось, хто прийде, якщо завтра Янукович і його команда вже не будуть при владі? Що буде завтра? На Майдані немає лідера, опозиція слабенька, якщо не сказати інакше. Особисто мене дуже порадувала фраза Ірени Карпи на fb, про те, що народ переріс і владу, і опозицію. То що далі – «власть толпы», охлократія?
Та до влади хтось обов’язково прийде. По-іншому не буває. Хтось завжди стоїть осторонь і чекає, чекає, щоб впіймати момент, коли емоційно-імпульсивний стан натовпу дійде до тої межі, коли з’являється лідер за яким підуть спонтанно, тільки тому, що він прийшов. І добре, якщо на гребені цієї хвилі з’явиться хтось достойний. Одного разу українці уже жорстоко помилилися.
В масі людина втрачає свою індивідуальність, “Я” перетворюється в “МИ”, чужі думки приймаються як свої, з’являється непояснена сила (згадуючи колись примусово прочитану «Психологию масс» Ольшанського, таку доречну тепер). Масштаб цієї сили захоплює і одночасно лякає.
Дай Боже, щоб сьогодні український народ не помилився і щоб ніколи нікому, хто повстане проти окремого рішення, проти влади, проти диктату, проти чого завгодно в інших країнах не говорили: так що, по українському сценарію?