Кінець міфу про могилу грузинської цариці

Заходимо в інтернет і шукаємо відомості про поховання грузинської цариці в Сумах. Зпублікацій дізнаємося, що архітектор Биков збирався ставити пам’ятний знак на місці її поховання, Короткевич радив звертатися до суду за спірну могилу. Ошаліли журналісти всі кинулися писати за цю царицю. Ось цитати з публікації Ірини Власової.

Почитаема, охраняема и хранима

Михаил Манько узнал о существовании могилы в 1983 г. Ему ее показал сын директора Александровской гимназии Николай ЛАЩЕНКО. Тогда говорили, что, возможно, ее звали Марией, но ни в одном источнике ее имя не называется. С 1920 г. существование могилы утаивалось: священники Лучанского кладбища были из рода Лащенко и передавали информацию о могиле «по роду».

Михаил Манько занялся поисками. Он пересмотрел множество документов и установил, что в семье, в которой родилась царевна, было 30 детей. Третьего ребенка во всех источниках упоминают как «неизвестную царевну». «В 1987 г. в Сумы приезжала британская делегация. Они обратились в музей, а потом ко мне. Мне тогда не позволили показать могилу, но через год брат Николая Михаил ЛАЩЕНКО, академик Российской и Украинской академии строительных наук, сделал фото и передал в Британию. Там в какой-то из энциклопедий было указано, что в Сумах похоронена грузинская царевна. Были найдены документы, и два года тому назад я рассказал об этом представителям грузинской общины», – сообщил краевед.

По его словам, материалы были присланы российскому и грузинскому правительствам. Грузины попросили ученых из Харьковского университета их проверить, и они подтвердили, что в документах, на которые ссылается краевед, данная информация есть, но архивных подтверждений этому нет.

К власти краеведы обращаться не решились – они знали о том, что в конце 70-х гг. возле Троицкой церкви была уничтожена белогвардейская могила, и побоялись, что аналогичная судьба постигнет и это захоронение.

Активные действия начали предпринимать года два тому назад, уведомив о могиле сначала грузинскую диаспору, а потом и местные власти.

Анна Макарова теж ратує за цю могилу.

По словам заммэра и управделами горисполкома Виктора Волонтырца, городская власть готова прислушаться к мнению громады, общественных организаций. На минувшей неделе было дано распоряжение мэра о создании рабочей группы, которая изучит спорную ситуацию с захоронениями и предложит варианты выхода из нее. «Я думаю, мы найдем общий язык и уже в январе предложим горсовету выверенное решение по сохранению исторического памятника, который так защищает не только грузинская община, краеведы, но который важен и с точки зрения истории», – заявил чиновник.

Початок цієї історії відноситься до 1893 р., коли в Харківському календарю за 1893 р. були надруковані матеріали до сотої річниці Харківської кафедри Лащенкова. Там є відомості за Предтеченський монастир.

Монастир почав діяти з 1691 р. У самій слободі Лука існувала Введенська церква, де у 1792 р. був хрещений Павло Михайлович Линтварьов, у 1802 р.– Ганна Михайлівна Линтварьова, в 1805 р. – Антон Михайлович Линтварьов.

На місці монастиря з1834 р. по 1839 р. була збудована коштом Павла Михайловича Іоанно-Предтеченська церква, що дійшла до наших часів. Сволок зі старої церкви з написом року заснування Павло Михайлович використав в одному з садибних будинків.

Ось перед вами військова мапа Шуберта 1869 р. За містом рахується два кладовища. Перше кладовище звалося Петропавлівським, а друге Новомістенським. Сьогодні це привокзальній сквер. Давайте подивимося уважно на карту біля слободи Лука. На місці сучасного кладовища була розвилка доріг. Одна вела до Нового Місця, а інша на Холодну гору, а поруч з дорогою пусте місце. Далі позначеніполя, сади, ліси, садиби і жодного позначення кладовища хрестиками. Уважно проаналізуйте ці позначення. Я ніде не знайшов кладовища. На місці дороги, що веде на Холодну гору буде збудований вокзал і частково по цій дорозі проїде залізниця. Трохи далі і праворуч ми бачимо Іоанно-Предтеченську церкву. Тобто на момент випуску маписучасного Лучанського кладовища не існувало. Воно появилося на вільному місці біля розвилки доріг значно пізніше. Після побудови залізниці біля неї пішла інтенсивна забудова.Новомістенськекладовище не могло більше розширятися і його у 1892 році закрили і перенесли на нове місце біля розвилки доріг поруч з новим Лучанським кладовищем. На мапі міста 1908 р. воно позначене як закрите. Лучанське і Новомістенське кладовище існувало поруч, у 1954 р. більшу частину Новомістенського кладовище знесли, бо проклали дорогу до ТЕЦ. Ну а тепер поміркуйте про яку могилу грузинської цариці на Лучанському кладовищі може йти мова, коли саме кладовище ми на мапі не знаходимо. Біля Іоанно-Предтеченської церкви при забудові приватних садиб декілька раз знаходили поховання людей. Мені дуже шкода родину Роденків (Коваленків), що наші знавці історії так з них познущалися, шукаючі в могилі їх предків кістки грузинської цариці, і ще обіцяли влаштувати там краєзнавчу забаганку. Організатори цієї сенсації мусили, ну, хоча б вибачитися за своє невігластво.

На днях пішла в наших ЗМІ, особливо на радіо, телебаченню нова краєзнавча дурниця про підземні ходи в місті. Зупиніться невігласи. Один з власників підвалу на Воскресенській доводить, що його підвал старіше Воскресенської церкви, бо цегла покладена на вапняковому розчині. Та майже все дореволюційне місто будувалося з допомогою вапнякового розчину за невеликим виключенням. Мені хотілося б спитати, а коли в Сумах почали використовувати цемент з Новоросійського заводу. Журналістам, що створюють такі божевільні проекти треба мати елементарний здоровий глузд. Відомо, що дурні помирають, дуже жалко, що дурниці безсмертні.