Помер Віктор Зарецький – живописець, монументаліст, графік, педагог, уродженець Білопілля

Походить з шанованого козацького роду Зарецьких, що, за переказами, були одними із засновників міста Білопілля в XVII столітті. Нині в м. Білопілля Сумської області збереглася кам’яна церква святих Петра та Павла, що зводилася також і їхнім коштом. Мати Марія Андріївна (з Коломійцевих) походила також з білопільської родини. До 1917 року рід Зарецьких мав статки та торгові справи не лише в Білопіллі, а й багатьох містах Російської імперії. Це стало однієї з причин, що під час подій 1918—1919 років вони підтримали Білу армію Денікіна. 1925 року частина родини вимушено перебралася на Донбас, тікаючи від можливих переслідувань. Дитинство та юнацькі роки Віктора пройшли у робітничих селищах Горлівки та Сталіно (нині Донецьк), де його батько Іван Антонович працював бухгалтером на створюваному хімічному виробництві.

У 1943—1945 рр. служив у запасному полку. Після демобілізаціїї деякий час жив з батьками у селищі Обідімо під Тулою. Приватно навчався там у живописця Л. М. Орєхова. 1946 року вступив до художньої школи — при Київському державному художньому інституті, де вчився у Геннадія Титова.

У 1947—1953 роках — студент Київського художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Навчався у Костянтина Єлеви, Михайла Шаронова, Сергія Григор’єва. Був сталінським та репінським стипендіатом.

1953—1957 — викладач Київського художнього інституту.

Належав разом із дружиною до відомих діячів руху шістдесятників. Після згортання ліберального курсу та посилення тиску влади заступив у 1963 року Леся Танюка на посаді голови Клубу творчої молоді «Сучасник». Цю ротацію було погоджено з Лесем Танюком.

Як учасник війни, член компартії, член Спілки художників він видавався начальству компромісною постаттю. Курс Клубу не зазнав змін і невдовзі був розпущений.

Аллу Горську було вбито 28 листопада 1970 року, як тоді багато-хто вважав, за загадкових обставин. 1977 року взяв шлюб з дочкою свого вчителя Майєю Григор’євою.

Помер після тяжкої тривалої хвороби 23 серпня 1990 року. Похований на Міському (Берковецькому) кладовищі у могилі матері і батька, поруч з дружиною.

Джерело