Як виживають люди на прикордонні Сумщини

Мешканці Могриці Юнаківської громади живуть за 6 кілометрів від кордону з РФ. До повномасштабного вторгнення тут проживало понад 500 людей. Нині, через постійні обстріли російських військ, близько сотні жителів вимушено покинули домівки. У самому селі перебої зі світлом, немає газу і зв’язку. Як мешканці виживають у таких умовах і чому не квапляться покидати село – розповіли Суспільному.

“Живеться важкувато – перебої зі світлом, ось вже місяць, як немає газу, але тримаємось”, – говорить місцева жителька Наталія Боруха.

Жінка каже, що прикордонне село регулярно потерпає від російських атак.

“Страшно, лячно і сумно буває часто. Коли летять ракети повз нас із Курська. Коли летять міни й ми чуємо їхній свист. Часто бігаємо в погреба. Лячно було і тоді, коли безпосередньо на роботі впало – сиділа на своєму робочому місці. Зруйнована була господарська будівля”, – говорить мешканка.

Щойно чують звук снаряда, місцеві жителі одразу ж тікають до укриття. Це правило засвоїли навіть тварини, як розповідає Тетяна Ніколенко.

“Як чуємо вибухи, то собака подивиться на мене і бігом до погреба біжить. Сама в погріб не зайде, то я її заношу туди. Маленька вона, сама не перестрибне. А так, під погребом лежить. Оце як грім був, вона дивиться на мою реакцію, не пойме, що я буду робить, коли баче, що я на місці”, – пояснює жителька.

Допоки триває обстріл, люди по кілька годин можуть просидіти у підвалах, додає Тетяна, втім, попри небезпеку, кидати домівку жінка не хоче.

“Шикарно тут – природа яка, люди добрі, все добре, аби не війна. Сиділи на лавці, почули вибух, ну думаємо, десь далеко, коли воно отут в огородах розірвалось і осколки полетіли. Одній жінці “прилетіло” на город, а в нас у дах. Ми не знали, що робити”, – згадує мешканка.

83-річна Лідія Макарова каже, що вже звикла до регулярних атак. Вона мешкає у прикордонному селі понад 60 років.

“Сама живу. У мене син на тому краю (села – прим. ред.) живе старший, один оце недавно помер, молодий. Страшно тільки, що війна, а так, можна жить”, – пояснює жінка.

Живуть місцеві без газу, частково без світла та зв’язку, розповідає Валентина Нагорна.

“Зв’язку часто немає. Я там живу аж в кінці вулиці, до мене “Київстар” не доходе. І “Водафону” немає зв’язку. Воду до колодязя ходжу беру, а газу у мене взагалі немає. Користуюся електроплитою. В селі ж немає, перебитий газ”, – пояснює Валентина.

До вторгнення у селі жило понад 500 людей, нині залишилось близько 400. Здебільшого, це люди літнього віку, які відмовляються покидати свої домівки, як говорить Наталія Боруха.

“Тримаємо і качки, і свині й кролі. Хочу дуже, щоб закінчилась війна. Зараз інших мрій немає”, – говорить жінка.

Фото: Суспільне