Як евакуювали Низівський цукрозавод

Жорстока повномасштабна війна, яку росія 24 лютого 2022р. розв’язала проти України, змусила керівництво нашої держави переводити економіку на військові рейки, щоб всі наявні ресурси зосередити для фронту, для перемоги. Вже 25 березня 2022р. на основі розпорядження Уряду № 246-р було затверджено план невідкладних заходів з переміщення в разі потреби виробничих потужностей суб’єктів господарювання з територій, де ведуться бойові дії, або є їх загроза, на безпечну територію. Ця урядова програма реалізується Міністерством економіки спільно з обласними державними адміністраціями, а також Укрзалізницею та Укрпоштою. Бізнес отримує допомогу в переміщенні свого обладнання на безпечні території України в пошуку виробничих приміщень, розселенні працівників тощо.
На сторінках газети нам хотілось би нагадати читачам, що 82 роки тому українці вже переживали евакуацію підприємств.

Готували евакуацію таємно
Як це тоді відбувалось, ми розповімо на прикладі Низівського цукрозаводу.
Він заснований в 1841р. Д. І. Кондратьєвим (1799-1863рр.) – гвардії штабс-капітаном, камер-юнкером Двору Його Величності, розбудований і модернізований в період з 1880 по 1913 трьома поколіннями Суханових, потомствених почесних громадян: Дмитром Івановичем, його племінником Миколою та його синами Володимиром і Борисом. Вже на третій день після нападу Німеччини була створена Рада з евакуації, яка проводила організований вивіз у східні регіони країни промислових підприємств, культурних та наукових установ, запасів продовольства, сировини та інших мінеральних ресурсів, що дозволило зберегти основну економічну базу країни. Вже через рік начальник генштабу вермахта Франц Гальдер мусив доповідати Гітлеру про те, що в СРСР нарощується виробництво військової техніки і боєприпасів.

У першій половині серпня 1941р. Держкомісія Сумського цукробурякотресту видала розпорядження щодо виконання негайних підготовчих робіт з евакуації Низівського цукрозаводу: складання планів з демонтажу обладнання всіх цехів і зняття розмірів з основних вузлів й деталей парових машин і котлів, центрифуг тощо для виготовлення пакувальних ящиків. Вся робота мала проводитись без розголосу заради спокою в колективі. У другій половині серпня Держкомісія схвалила плани, і завод терміново розпочав виготовлення ящиків, а 2 вересня розпочався демонтаж обладнання заводу. Напередодні на зборах колективу було прийнято однозначне рішення виконувати роботи цілодобово, комплектно і точно, щоб обладнання можна було швидше зібрати на новому місці, а великогабаритне, яке не підлягало евакуації, повинно бути виведене з ладу. Роботи у вечірній і нічний час проводили без освітлення, а ходіння вдень по території заводу заборонили. Навантажування обладнання на залізничні платформи мало відбуватись лише в нічний час. Ці заходи були обумовлені тим, що німецькі літаки час від часу пролітали над заводом і селищем. Всі робітники були розподілені по об’єктах, в кожній бригаді були майстри і допоміжні люди з інших цехів.

З урахуванням цих вимог було демонтовано обладнання механічних майстерень, майстерень будівельного цеху, заводської гідроелектростанції, парової котельні, бурякопереробного, сокоочисного, продуктового, ремонтносилового, електричного і транспортного цехів, а також вагове господарство, радіовузол заводського клубу, матеріальні цінності заводу (кальцинована сода, бурякове насіння і зернові культури, сільгоспінвентар, два трактори, ремені і канати, технічна і конторська документація.
З накопиченням демонтованого устаткування замовлялись залізничні платформи і криті вагони. Їх завантажування виконувалось вручну з використанням лебідок і блоків Людерса. В той час вантажопідйомних механізмів на заводі не було. Станом на 3 жовтня 1941 було відправлено 37 вагонів і критих платформ з демонтованим обладнанням і матеріальними цінностями за двома маршрутами. Кожен ешелон супроводжували 4 представники заводу. Лінія фронту наближалась, і 8 жовтня 1941р. в Низи прибула Держкомісія з евакуації підприємства, яка дала високу оцінку робітничому колективу за проведену роботу з евакуації заводу і дала розпорядження припинити демонтажні роботи.

Цього ж дня військовозобов’язані чоловіки пішли до райвійськкомату Краснопілля для відправки до Червоної армії, а решта робітників отримали розрахунок. Завод спорожнів, але колектив виконав свій обов’язок і не дав можливості окупантам використати його для своїх потреб, а такі наміри у німців були про що свідчать документи Державного архіву Сумської області.
Господарська інспекція групи армій вермахту «Південь» циркуляром від 14 березня 1942р. розповсюдила наказ про поновлення до кінця року роботи багатьох цукрозаводів на окупованій території України, в тому числі 8-ми в Сумській області в селах: Вороніж, Дубов’язівка, Степанівка, Шалигіне, Чупахівка, Угроїди, Терни і Мезенівка. Для реалізації цього наказу в Сумах було створено окружне Управління цукровими заводами. В ДАСО ми знайшли підтвердження лише стосовно Степанівського цукрозаводу, який відновив свою роботу 31 грудня 1942р. (директор Гриценко А.І.) Фабричними цукровими буряками там було засіяно 105,50 га землі, а в цілому по області 804,91 га.
Але повернімось до евакоешелонів, які були відправлені до ст. Каргопольє Курганської області. Розвантаження було виконане прямо вздовж широкої залізничної колії, де вже знаходилось обладнання ще двох заводів Харківського цукробурякотресту. На відстані 5-6 км від ст. Каргопольє розташовані села Журавльово та Одіно. В районі цих сіл і планувалось будівництво нового цукрового Каргопольського заводу. Місцеві жителі радо зустріли українців і розмістили їх в своїх оселях. Були створені бюро з 5-ти головних інженерів, які проводили проєктно-дослідницькі роботи, і проммайданчик з 35 робітниками, що займались підготовчими роботами. В майстерні змонтували двигун внутрішнього згорання та електрогенератор і, таким чином, в далекому селі Журавльово на Уралі люди вперше побачили електричне світло, і воно засяяло від української лампочки.
Була задіяна радіоустановка, привезена з Низів, село ніби ожило, згадуючи життя до війни. У місцевому колгоспі були організовані курси буряківників, заняття з колгоспниками проводив агроном Низівського заводу Власенко Л.А. Ковалі підковували коней, слюсарі лагодили підводи та інший реманент. 15.01.1942р. було складено акт передачі і приймання обладнання, який підписали д-р Низівського заводу Карабанов Т.Т. і д-р нового Каргопольського Шарко А.П.

Майже все забрали росіяни
Після звільнення Сумського району у вересні 1943р. з Курганської області додому повертаються всі робітники Низівського заводу (прізвища та ініціали російською): Карабанов Т.Т., Трояновский Э.Ф., Коломиец В.И., Ткаченко К.М., Бабченко Н.П., Мисчанчук И.Г., Мисчанчук А.Г., Яценко Ф.Ф., Шейнуров А.А., Припора М.С., Власенко Л.А., Ягнюк А.М, Войленко И.Ф. та Гапон А.Е. Розпочалась не менш героїчна робота по відновленню заводу у грудні 1943р., були відряджені дві бригади робітників на Урал із завданням організувати реевакуацію обладнання заводу. Після прибуття першої бригади на ст. Каргопольє стало відомо, що в 1943р., після звільнення Червоною армією значної території росії, за розпорядженням Головцукру майже все обладнання трьох українських заводів було відправлено на відновлення російських підприємств. З того, що залишилось, повернулись на завод в 1944р. всього на семи залізничних платформах.
А ось іншому заводу, що колись також належав Сухановим, Ново-Суханівському спиртовому, пощастило менше. У вересні 1941р. він був евакуйований разом з Ново-Биковським цукровим заводом (Чернігівської області) в м. Кара-Балта (Киргизька РСР), де вони були розташовані спільно з Карабалтинським цукровим заводом і введені до дії в 1942 р. Все його обладнання так там і залишилось.

Така доля спіткала не тільки ці два заводи. Як стверджував відомий історик Юрій Шаповал, з серпня по вересень 1941р. було евакуйовано «вглубь страны» 550 українських підприємств, обладнання яких не повернулось назад. Таким чином, за рахунок українських підприємств, москва відновлювала російські заводи та індустріалізувала середньо-азійські республіки СРСР.

Відбудова заводу
Невдовзі після звільнення Низів від окупантів 18 серпня 1943р. було оголошено рішення Наркомату харчової промисловості СРСР про відбудову заводу. Спеціальна комісія провела інвентаризацію матеріальних цінностей і визначила завдані німцями збитки в розмірі 110 млн. крб. Долаючи величезні труднощі і нестатки, трудовий колектив справився зі своєю задачею – 28 грудня 1945р. завод розпочав свій перший повоєнний виробничий сезон. Опис подій, що відбувались в 1941-1945рр., прізвища їх учасників залишились в історії завдяки колишньому головному механіку Низівського заводу Трояновському Е.Ф.(1908-1999рр.). Едуард Феофілович брав безпосередню участь в них і за своїми службовими обов’язками вів робочі записи, за які йому прийшлось знову засісти аж через 47 років на прохання адміністрації заводу, щоб видати на їх основі в 1988р. «Историю Низовского сахзавода в годы Великой Отечественной войны». Самому автору тоді вже виповнилось 80. Працюючи над спогадами, автор навіть не міг собі уявити, що він пише не просто історію заводу і не тільки створює літературний пам’ятник довоєнному поколінню заводчан, яке винесло на своїх плечах весь той нелюдський тягар війни, демонтажу, евакуації та відбудови в повоєнні роки, а дещо значно більше. В ситуації, що склалась в нашій країні після вторгнення росії, його книгу можна сприймати як керівництво до дії, як заклик до усіх земляків за прикладом своїх дідів та батьків звільнити неньку Україну від рашистських орд, відбудувати її й так укріпитися, щоб більше ніхто не міг зазіхнути на нашу святу Богом дану землю.

Василь Бібіков, Панорама, №34-2023