Из Сум в Дебальцево: восьмая гуманитарная экспедиция (фото)

Сумской активист Андрей БУКИН с командой снова отвез помощь военнослужащим, находящихся в зоне АТО. Об этом он написал на своей странице в фейсбуке и выложил фотоотчет об увиденном в поездке.

Цього разу Сумську область проїхали вночі і на світанку вже зустрілись з другом в Харкові. Valentin Bondarenko придбав для нас бензиновий генератор. А коли дізнався, що ми їдемо під Дебальцево, віддав нам ящик медпрепарату для зупинки крові при пораненні – Гемма.
У той час коли переважна більшість людей приходить на роботу і тихенько посьорбує гарячу каву, ми під’їжджали до розбитого снарядами Слав’янська. Ми проїжджали по околиці міста бачили роздовбані від снарядів будівлі. Ходять люди, багато працівників міліції.
За Артемівськом почали зустрічати колони автомобілів, які тікали з зони бойових дій. Дорога там досить погана, але було дивно, що солідні автомобілі навіть не скидали швидкість на розбитій дорозі. Біженців можна було легко впізнати по білим прапорцям та стрічкам, які були прив’язані на автомобілях. Ми їхали на «непримітному» червоному бусі та були єдині на трасі хто їхав в сторону Дебальцево.
Наші артилеристи розташовані під самим Дебальцево. Зустрілись, погомоніли, передали те, що збирали весь попередній тиждень, взяли нові потреби. У хлопців відмінний бойовий дух, вони за два тижні гайнули від Красного Лиману аж до Дебальцево, звільнивши по дорозі Рубіжне, Сєверодонецьк та Лисичанськ. Будучи там і не дивлячись на те, що був ще ранок, нам здавалося ще трішки і пекуче сонце, розпече величезні бойові автомобілі до червоного кольору і вони будуть виглядати як наш бус. Точок у, які нам треба було заїхати було достатньо багато, тому ми не витрачаючи часу після нетривалої розмови з хлопцями рушили в дорогу.
Наступним пунктом був Сіверськ, там розташовані наші Внутрішні війська, або як зараз модно називають – Сумська національна гвардія. Прибувши на місце, познайомились з хлопцями, передали допомогу і рушили на Луганщину.
Нам потрібно було доїхати до Старобільска і ми глянувши карту проклали маршрут через Рубіжне.
Вчора тут була війна
Дорога до Старобільська нам здалася прогулянкою по «мертвій землі». Розбита дорога та згорівши поля, говорили про те що ще пару дні тому тут були запеклі бої. В маленьких селах зустрічали серйозно укріплені блок пости з протитанковими їжами. Перед Рубіжним нас зупинив підірваний міст, і ми вийшли з автомобіля для того щоб роздивитись можливості. Підійшовши ближче, зрозуміли – що нас переслідувало вже довгий час – це трупний сморід. Об’їзд підірваного мосту був через поле, де час від часу проскакували написи «міни». І мимоволі в голову лізли думки про заміновані дороги.
Під Новодружевськом на пустій трасі ми зустріли чоловіка на автомобілі ВАЗ 2110, який намагався нас зупинити. Після того як ми проїхали без зупинки, він сів в машину і рушив за нами. Наступних пів години в нашому автомобілі не пролунало ні слова. Рубіжне нас зустріло розбитими блокпостами та нерозірваними артилерійськими снарядами. На дорозі зустрічаються насипи з сміття і табличка: «міна». Мешканці звільнених міст тепер точно знають, що означає вираз «Моя хата з краю». Крайні хати розбиті вщент.
Міст з Новодружівска на Рубіжне підірваний бойовиками ДНР. Звісно ми цього не знали і тому нас чекав неприємний сюрприз. Біля підірваного мосту зустріли україномовного шахтаря, який все життя пропрацював на шахті. Він розповів, що бойовики просто підірвали міс і багато електростовпів по місту просто так, без всілякої необхідності, ще до того як увійшли наші війська.
Він розповів як нам об’їхати і побажав вдалої дороги.
Єдиний цілий міст лишився тільки в Лисичанську, тому дорога нас повела в місто, де ще два дні тому були запеклі бої.
Лисичанськ зустрічає
У Лисичанську попали в величезний затор. Автомобілі розтягнулись в черзі більше ніж на кілометр. Для сумчанина це взагалі дикість – ЗАТОР(!) Для того щоб з не гаяти час вирішили пообідати на колесах і пішли в місцевий магазин. Виявилось, що вже декілька тижнів в місті електоропостачання часткове і в місті вже більше місяця не має хліба і цигарок. Час плинув повільно і було прийнято рішення піти від фотографувати наслідки війни. Таким чином ми добрались до самої причини затору. Виявилось що міст також підірваний але частково і пропускають по одній машині попередньо ретельно доглянувши. Біля мосту стояв розбитий вщент автобус. І «дьорнув» чорт мене його сфотографувати. І тут почалось: тикання автоматом, йоб перейоб, старшини, керівники, бліндажі, обшуки… Думка про те що буду ночувати в ямі не покидала мене до останнього навіть коли розібрались. З точки зору військової таємниці (!) я не можу писати звідки були ці хлопці, але все і так ясно з ким ще можуть бути проблеми
Слобожанщина
На землях Слобожанщини куди частково входить і Луганська область все пройшло без пригод і зайвої суєти. Під вечір ми добралися до своїх в Марковке відвантажили допомогу і рушили на Суми.
Перед Сватовим сонце сіло за обрій і наступні блокпости, ми проїжджали в темряві з вимкненими фарами та габаритами. На блокпостах вночі все набагато серйозніше, ну це і зрозуміло. Догляди авто, особисті догляди, перевірка документів … все майже стандартно.
В Куп’янсь вискочили вже в глибоку ніч.
Важка дорога до Чугуєва по асфальтному бездоріжжю. А далі 40 хвилинна пригода в Харків, два pit-stop і на початку шостої, ми вже зустрічали світанок в славному місті Суми.
P.S. Величезна подяка сумчанам, що допомагають хлопцям в зоні АТО. Низький уклін всім небайдужим.
P.S. Щира подяка керівництву заводу «Керамея» за виділення автомобіля і за водіїв відчайдухів, які готові спуститись в пекло і повернутись додому