Іван Мозговий: «Вадим Колесніченко навіть на ляпас не заслуговує»
Сергій Бондаренко
Проект закону про засади мовної політики, внесений на розгляд Верховної Ради регіоналами Вадимом КОЛЕСНІЧЕНКОМ та Сергієм КІВАЛОВИМ, спричинив гучний скандал. Але, спостерігаючи за баталіями у параламенті, багато хто вважає, що це лише привід для політичних суперечок перед виборами і реально він нічого не змінить. Про те, що насправді несе цей законопроект, і про мовну ситуацію в країні та зокрема в Сумах, ми говорили з професором Української академії банківської справи, доктором філософських наук Іваном МОЗГОВИМ.
r.: Ви вивчали текст законопроекту. До яких висновків прийшли?
1.Іван Мозговий: В ньому більше ідеології, ніж права. За останній час у мовній ситуації в Україні нічого не змінилося – я не бачу потреби в цьому законі, крім, звичайно, передвиборного піару. Варто тільки подивитися на ситуацію в побуті, на транспорті, у звичайному спілкуванні – всі бажаючі вільно користуються російською. Автори проекту говорять про те, що він відповідає европейській хартії про регіональні мови. Але це підміна понять. Що, російська мова в Україні зникає, витісняється, ій щось загрожує? Це не так. Я часто буваю на півдні України, на Донбасі. Жителі цих регіонів вважають, що ніяких проблем із використанням російської у них немає. Кожна національна меншина в Україні вільно використовує власну мову без обмежень. Уся проблема тільки в російськомовному чиновнику, котрий за законом зобов’язаний знати державну мову і користуватися нею, але не хоче цього робити. Тож декларовану “двомовність” він розуміє не як обов’язок знати обидві мови, а як вибір, звичайно ж, на користь російської. Ідеологія цього закону – українофобська, а його завдання – витіснити українську на узбіччя.
r.: Чому Ви так вважаєте?
І. М.: Візьмемо лише одну норму – за бажанням 10% жителів регіону їх мова може стати регіональною. Тобто 10% можуть нав’язати свою волю 90%. Насправді ж ніхто не буде запитувати таке бажання у цих 10%. Завдання цієї норми – просто «легалізувати» російську в державних установах, в судах, в рекламі, змінити інформаційний простір на її користь. Тобто поступово впровадити в свідомість українця, що російська мова – “краща”, навіть “багатша” за українську. А де тоді залишиться місце для української в Українській державі? Подивіться, як підійшли автори законопроекту до його розгляду – без врахування думки громадськості, без нормальної дискусії з опонентами – відверто зневажливо і нахабно. Багато хто із соратників авторів законопроекту – той же Михайло ЧЕЧЕТОВ – не приховують, що цей закон – лише перший крок – з тим, щоб з часом зробити російську другою державною мовою, а насправді – замінити державність української російською.
r.: Автори закону в коментарях говорять про двомовність в Україні і бажання просто закріпити цю ситуацію на практиці…
І. М.: Реальна двомомовність історично склалася у тих державах, де їх підвалини закладалися представниками різних націй – наприклад, в Швейцарії чи у Бельгії. Їхні – кількох націй – традиції, мова увійшли в епос, літературу, на них складалися історичні документи. В Україні інша ситуація – єдиним державотоворчим єтносом є український. Він сформував історію і ментальність цієї території. Немає мови – немає держави, вікових традицій, люди перетворюються на зграю без моральних принципів і культурних традицій. Державна політика в Україні може реалізуватися тільки на українській мові. Та й подивіться на росіянина в України – це зовсім інший росіянин, ніж в Росії. Але ніхто не говорить про те, що Україна – тільки для українців. У ній нормально забезпечені мовні права усіх громадян, незважаючи на національність. Немає проблем ні на побутовому рівні, ні з навчанням на рідній мові меншин в місцях їх компактного проживання. Мовні ініціативи здатні лише збурити ситуацію в державі.
r.: На Сумщині 80% населення вважає себе українцями, однак більшість населення у містах розмовляє російською, як, власне, і в Сумах. Багато хто посилається на те, що так історично склалося…
І. М.: Будь-який освітчений росіянин скаже вам, що це не російська мова – це інша вимова, часто просто суржик. Так що тоді – зробимо суржик третьою державною мовою? Ще вісімдесят років тому більшість населення області говорило українською. Так тривало до початку Голодомору 1932-1933 рр., коли загинуло багато селян – носіїв української мови, а інша частина селян змушена була мігрувати в міста, які за Радянського Союзу були осередками русифікації. На жаль, влада незалежної України не зробила практично нічого, щоб за минулі 20 років незалежності українська мова стала пануючою в містах, щоб її підтримати й розвивати. Це можна зробити – не насаджуванням чи примусом, а переконанням, підняттям престижу, формуванням мовного середовища, у якому комфортно було б її використовувати, запровадженням безкоштовних курсів української мови, затребуваністю мови у всіх сферах, у тому числі і виробничій та державотворчій.
r.: Якщо би Ви опинились у Верховній Раді під час розгляду цього проекту, Ви би дали Вадиму Колесніченку ляпас?
І. М.: Він навіть на це не заслуговує. Це просто провокатор, прямо скажу, вартий презирства.