Історія скарбів Суханових у Низах

Нещодавно до моїх рук потрапили копії машинописних нотатків про історію м.Суми та інших поселень Сумщини (автори:Коваленко О.В..Коваленко В.О.,Карпенко Ф.А. та Поляков О.Л.). Особливо мене зацікавила одна історія, пов’язана з с.Низи, в якому я народився в 1949 р.і де пройшли мої безтурботні роки дитинства. В своїх нотатках Коваленко В.О. приводить один епізод з життя свого товариша низівчанина Подойми В.І. Події, описані в ньому, відбувались у 1947-1948рр. на одному з островів, розташованому в Низах на Пслі. Як нам здається, мова йде про острів, який місцеві називають Острівцем і який раніше входив до пейзажного парку маєтка нащадків засновника Сум Герасима Кондратьєва. Як відомо, його останні власники Володимир і Борис Суханови, спорудили до нього чудовий металевий ажурний місток (див.фото) і, на самому острові брати, як тоді було заведено, обов’язково мали б облаштувати затишний чайний будиночок, щоб за приємною бесідою з гостями чи друзями можна було насолоджуватись і чудовим смаком вишуканих сортів чаю.

Так ось, Володя зі своїми друзями грався у модну в ті роки серед малишні «війну» на цьому острові і, як стверджує автор, коли хлопці рили землянку, то знайшли велику скриню, в яких раніше зберігали придане для нареченої. Вона виявилась наповненою порцеляновим посудом, підсвічниками та іншими вишуканими предметами побуту, які через Сумський обком КПУ негайно були передані в обласний краєзнавчий музей. Як потім з’ясувалось, там про це ніхто нічого не чув!
Саме ця історія і спонукала мене дещо додати до вищесказаного. Справа в тому, що я був свідком схожої події, але у парку, який оточував садибний будинок, дещо пізніше -весною 1962 чи 1963рр.під час суботника, організованого Низівською сільрадою із залученням молоді місцевого цукрокомбінату і старшокласників середньої школи. Планувалось виконати роботи по озелененню території парку, його центральної алеї та оснащення електричними ліхтарями. Низівське лісництво виділило для цього достатню кількість саджанців дерев і кущів жасмину. Під час копання ям для дерев і під фундаменти ліхтарів на алеї, що з’єднує вхід парку з центральною алеєю, Коваленко Іван і Чухненко Валентин наштовхнулися на щось металеве і тоді в хід пішов лом. Під його ударами щось задзвеніло, і хлопці покликали старших- члена профкому цукрового комбінату Мут Антона Федоровича і селищного коменданта Рижова Георгія Яковича. Подальші розкопки виконувались обережно, в присутності всіх землекопів і підлітків. Окрім мене, свідками цього дійства були мої товариші: Карпенко Анатолій, Палєєв Віктор, Лаврик Володя, Котенко Анатолій та інші. Бо як же без нас!

Після розчистки країв металу (скоріш за все це були залишки листового металу, яким був покритий в 1910р. купол Іоано-Богословського храму) і його підйому з ями, настало масове оціпеніння. У відкритій ямі стояли розписані тарілки із напівпрозорої порцеляни, кофейні і чайні сервізи виблискували позолотою, кришталеві бокали, чарки та графини вражали досконалістю форм і візерунками різьби по склу! Мені особисто запам’ятався кришталевий сервіз, десь персон на 20: графин у вигляді пастушка, а чарочки – овечок.

Графин був наповнений прозорою рідиною, як пізніше доповіли місцеві «дегустатори», то була горілка! Що було потім – даю домислити читачеві. Активність людської маси стала вище критичної. Далі за законом ядерної фізики – вибух і в результаті біля ями не залишилось ані людей, ані викопаних предметів. Не обійшлось і без трощі витворів мистецтва, так що нам, пацанам, дістались «трофеї» виключно у вигляді черепків битого посуду. Більш за все пощастило моєму старшому товаришу Карпенку Анатолію – йому дісталась розписна порцелянова тарілка, розколена навпіл, яку він склеїв. Але ейфорія від володіння скарбами тривала у селян недовго!

Через деякий час із Сум нагрянули поважні особи у супроводі міліції і все розтаскане по домівках було конфісковано. Забрали і наші черепки, на яких можна було розгледіти фрагменти сюжету якогось малюнку. Макроскопічні ж уламки великодушно залишили нам, і вони ще тривалий час виконували у нас роль «твердої валюти» при «товарообмінних операціях». При вилученні коштовностей люди запитували, де можна буде знову їх побачити і представники влади відповідали, що все це буде передано в Краєзнавчий музей м. Суми, але особисто я цих речей там ніколи не бачив.

Ця історія, однак, мала своє неочікуване продовження. В 1970р. я закінчив строкову службу в армії і продовжив своє навчання у Сумському маштехнікумі. Весною 1971р.мене разом з однокурсником Володимиром Козубенком направили на переддипломну практику у Київ. Оскільки нам раніше не доводилось бувати в столиці,то ми вирішили у вільний час ознайомитись з її визначними місцями і одного разу відвідали Києво-Печерську лавру. Після знайомства з печерами на Нижній Лаврі екскурсовод повів нас до музею історичних коштовностей, який знаходився на території Верхньої Лаври. Окрім скіфських жіночих прикрас із золота, в ньому були представлені і декілька експонатів із порцеляни. Там на мене чекав сюрприз! Я відразу їх впізнав. Так, це були саме ті тарілки із тонкої напівпрозорої порцеляни із прекрасно виконаними малюнками у французькому стилі 17-18 ст. з сюжетами із життя світських осіб на фоні альтанок, лісових галявин, фонтанів тощо. Я не стримав своїх емоцій, покликав товариша і в стислій формі розповів йому історію цих експонатів(до речі, було виставлено лише 5-7 тарілок). На інформаційній табличці було вказано, що ці експонати знайдено під час розкопок у Краснопільському районі Сумської області, до якого на той час Низи адміністративно відносились.

Ось так закінчилась ця історія, свідком якої було багато низівчан, на жаль, більшості із них уже немає з нами. Перед тим як написати ці рядки я поспілкувався з моїми друзями дитинства, які також були свідками тих подій – Палєєв Віктор Іванович та Лаврик Володимир Федорович. Кожен з них запам’ятав окремі деталі, які я звів у загальну картину.

Перш ніж остаточно поставити крапку в цій історії, мені б хотілось детальніше висвітлити події, пов’язані з Низівським парком тих часів. Справа у тому, що за моєї пам’яті мала місце одна подія, яка нанесла йому непоправну шкоду. Я маю на увазі ураган, що стався першого травня 1957 року. Його руйнівною силою було знищено і понівечено багато дерев. Вікові красені дуби, сосни, липи, які складали основу парку, були вирвані з корінням чи розтрощені на частини. Низівчани довго оговтувалися після цього стихійного лиха, так як парк для них мав велике значення. Парк був для них улюбленим місцем зустрічей, відпочинку і підтримування зв’язків, особливо для молоді. Тут проводились змагання з футболу, волейболу, городків, організовували танці, виступи хорових колективів, духового оркестру тощо. Саме тому мої земляки багато зусиль приділяли відновленню парку від наслідків стихії, саме таку роботу і виконували учасники того суботника, на якому було знайдено скарб.

А що стосується того скарбу, про який повідомляє Подойма В.І., то ні я, ні мої товариші ні спростувати, ні підтвердити цей факт не можемо за браком достовірної інформації від наших батьків, старших братів і сестер чи свідків тієї події.

Віктор Трояновський