Грані війни

Війна розкриває людей.

І в один день зустрічаєш і людяність, і подвиг.
І ницість.

Вчора. Орки дали коридор на виїзд цивільних із Сум. Ясно, що це просто тому, що поки вон не стріляють – не стріляють і наші. І вони за ці три дні приводять себе до ладу і витрушують переляк.

Із Сум виїздить багато людей власними машинами.
Їде двоє молодих жіночок в автомобілі. Вони двоє спереду, троє дітей ззаду. Наче ж загружені.

На узбіччі стоїть молода мама з дитиною на руках двох років і ще однією років 6-7ми за руку. Плюс валіза на колесиках. Плачуть.
Не влізли в автобус.

І ці дівчата, не довго думаючи забирають і цю молоду мамку, зовсім їм не знайому. І якось закидують її багаж у вже повний багажник.
І так і поїхали: троє мам і п’ятеро дітей. бо чужої біди для них немає. Людяність.

А ще тисячі людей чекають, що ось зараз приїдуть маршрутки, заберуть усіх бажаючих і поїдуть на Полтаву.
Усім сказали чекати на Роменській. Тисячі людей.
А виявляється, що частина власників маршруток не дала Рути на погрузку.
І хочеться більше не зустрічати цих сук на вулицях міста. Ніколи.

Але гірше того. Десь зо два десятки маршруток гордо проїхали повз місце загрузки – вже загруженими.
Тобто: для блатних влаштували місце загрузки в іншому місці, загрузили тільки сидячі місця і проїхали мимо людей, які очікували. І нікого не взяли. Хоча впевнений: більшість би погодилася їхати і стоячи в проходах, і з дітьми на руках.

Але ніт. Бо комусь треба їхати в комфорті.
За це нікого не засудиш. Бо наче ж закони не порушено. Але я дуже хотів би знати – чия рідня поїхала в блатній колоні?

Ну і ми ж розуміємо, що часто валять і чоловіки.
Хоча переважна, абсолютна більшість – залишається. Щоб розділити свою долю з долею міста.

Нас, тих хто вирішив для себе бути тут – більшість.
І з нами Бог і Україна!
Слава Україні!