Довгий тиждень війни

ПОНЕДІЛОК, 2 ВЕРЕСНЯ. Із запізненням привітав знайомих вчительок – а таких в мене багато – з початком навчального року. Ніякого ентузіазму! Тричі вислухав старий жарт про те, що це все одно, що вітати колгоспну кобилу з початком польових робіт. Позитивніше треба, жіночки! Як часто буває, у минулому щоденнику мимоволі збрехав. Написав у неділю, буцімто все спокійно, поставив крапку, а вони по дитячому закладу тільки бабах! Читаю про постраждалих, вбитих, начебто, нема. Що стратегічного вони побачили в тому Центрі соціально-психологічної реабілітації для дітей?!
ВІВТОРОК, 3 ВЕРЕСНЯ. Колись ще бабуся мене вчила не залишати брудний посуд, бо, казала, грошей в хаті не буде. Про всяк випадок дотримувався. Посуд чистий, щодо грошей – так аж стерильно. Коли водночас вимикають світло і гарячу воду, доводиться мити посуд навпомацки і не після, а саме перед тим, як щось зварити і з’їсти. Водночас самі по собі миються руки, чому теж навчала бабуся. “Оптимізація процесу” зветься. КАБ по університетському корпусу. Монголи на конях зустрічають путла. Дурні, аби вони його пов’язали, їм би весь світ аплодував! Втім, це їх справа.
СЕРЕДА, 4 ВЕРЕСНЯ. Зранку, поки ще не вимкнули світло, найкращий сніданок – спонтанна прогулянка ще сонним містом. Це особливий стан – не поспішати кудись, а рухатись заради руху і миттєвих вражень. Річка Сумка геть вся зелена і нерухома, не видно навіть качок, мабуть ще сплять. На розі Троїцької і Псільської ремонтні роботи. Колись тут були ганебні руїни, розвалений бордюр, доводилось писати про це ще до війни. Та ось, здається, щось робиться на краще. Взагалі звернув увагу на те, що багато огорожених ям – йдуть ремонтні роботи, латаємо мережі, розраховуємо перезимувати і дочекатись наступного літа та інших невідворотних подій. Мабуть, електрику вже увімкнули, час вертатись та дізнаватись, що у світі діється.
ЧЕТВЕР, 5 ВЕРЕСНЯ. За добу ніяких приємних новин. Окрім прильотів по Сумах, маємо ще екстремальніші влучання: Полтава, Львів, Запоріжжя, Харків. Начебто, збираються евакуювати Глухів і Есманську громаду. Словом, не “всьо пропало”, але справи серйозні. Переслухав вчорашню співчутливу промову Байдена. Так чуйно виступив дід – ну просто батько рідний! Гаряче і щиро говорив про наш незламний народ, який потерпає від агресора, про підтримку України і бла-бла-бла. Заборона на повноцінне використання вже наданої зброї досі діє. У нас нові дрони і ракети власного виробництва. В орків – теж будуть нові, тільки з Ірану. Чи не “третя світова” підкралась нишком?!
П’ЯТНИЦЯ, 6 ВЕРЕСНЯ. Друзі з-за кордону пишуть, щоб тримався. Та тримаюсь, дорогенькі, мене тут грунт, повітря і небо підтримують, самі там не скисайте!
СУБОТА, 7 ВЕРЕСНЯ. День Сум, свято міста. Зазвичай, це було урочисто, голосно і весело, наразі – інакше. Трішки більше сувенірної торгівлі і стихійної музики на Сотні, святкові і яскраві, але досить камерні заходи в “Арт-дворику” на Воскресенській, більш нічого такого не спостеріг, але все одно – вітаю, Суми!
НЕДІЛЯ, 8 ВЕРЕСНЯ. А вночі був авіаудар. Двоє загиблих, мала дитина в лікарні. Свято – миттєвість, війна – довготривала біда. Вечір, час завершувати щоденник, та боюсь ставити крапку, бо може відбутись чергове “бабах”і нагадати, що тиждень ще не вичерпаний…