Брейн-ринг з освітянськими чиновниками

Продовжуючи тему моєї атестації, я вирішив дати відкритий майстер-клас і викликати на творче змагання на блозі газети ,,Панорама”, начальника обласного управління освіти Олени Попової та директора школи № 21 Олега Шпакова, щоб читачі об’єктивно змогли оцінити моє творче надбання. Ось перед вами частина тих інноваційних технологій, які я застосовував в період атестації. При моїх багатющих творчих здібностях я можу застосовувати їх десятками і сотнями. Вистачить на всі управління освіти і міністерство. Серед них: веселі віршики, які ми складаємо в класі про інструмент і технології, казки, що створюють учні на теми уроку і шкільного життя, створення кросвордів на основні або опорні слова по темі уроку, проведення шкільних науково-практичних конференцій. Крім мене,жодну з цих технологій в школі не застосовується, бо інші вчителі ще до цього не доросли. Їх немає в Інтернеті і вкрасти немає де… Всі ці технології були мною застосовані під час атестації. Коли роками шкільний психолог проводив опитування учнів в класах, де я працював, я завжди отримував високий бал довіри і оцінки тих знань, що я давав.

На мій відкритий майстер-клас я запрошую начальника управління обласного відділу Олену Попову і директора ЗОШ № 21 Олега Шпакова. Хай вони теж продемонтструють суспільству свій талант. Я подаю матеріали шкільної науково-практичної конференції, що проводилася під час атестації. Її запис є в матеріалах атестації. Матеріали дуже цікаві і корисні не тільки учителям, але і широкому загалу читачів. Ви всі зможете дати мені оцінку.

Ну, а тепер чекаємо відповідь на брейн-рінгу від панів Попової і Шпакова зі своїми особистими, а не вкраденими інноваційними технологіями. Якщо ви дійсно не невігласи, а творчі люди, то тоді вам слово, щоб ви підтвердили вищу категорію перед суспільством, бо учитель категорія публічна і суспільство мусить знати кого воно наймає для навчання своїх дітей.

Я хочу позмагатися і в публічності свого творчого доробку з Шпаковим, Данильченко, Пісоцькою, Поповою у виступах по обласному радіо на суспільно-освітні теми. Вони мусять це робити, як чиновники вищого ґатунку, а я це роблю як загнаний в глухий кут затурканий учитель. Довідки за мої виступи за всі роки можна отримати з архіву обласного радіо.

Учнівська

науково-практична краєзнавча

конференція

Учнівська науково-практична краєзнавча конференція – це комплексна форма самостійної і колективної цілеспрямованої дії учнів під проводом вчителя в дослідженні історії рідного краю. Наше місцеве краєзнавство нічого немає спільного з науковим краєзнавством. Якщо ,, Міфи Стародавньої Греції” Миколи Альбертовича Куна є літературною класикою, то сумські міфи – це суцільне невігластво, де постійно грабують один в одного міфи журналісти і друкують в своїх газетах. Де на цих ганебних міфах проводяться змагання серед учнів і пишуться роботи по краєзнавству. Вчитель поставив собі за мету дати науковий підхід до аналізу окремих сторінок історії нашого краю.

Анонс конференції. Ключовими або головними словами конференції є: конференція,краєзнавство, Суми, площі, промисловість, технічна праця.

Тема позакласного заходу: Учнівська науково-практична краєзнавча конференція.

Мета і сутність конференції полягає в її науково-виховному значенні, в тому щоб зробити її результати помітними і активізувати самостійний пошуковий потенціал учнів з метою вивчення історії рідного краю.

Технологія конференції складається з підготовчого, основного і заключного етапу.

В підготовчий період учні отримали завдання за їх вибором.

Основний період конференції розділений на 4 питання.

1. Знайти пояснення кореневій морфемі (найменша частина слова, що має певне значення) ,,Су”, що використовується в словах Суджа, Сума, Сумка, Сула і Суомі. В який історичній період виникли ці топонімічні назви?

Учні проводять аналіз запропонованих слів і виділяють кореневу морфему (корінь слова), суфікси і закінчення. Вчитель пояснює історію річок Сума, Сумка, Суджа. На початку ХІХ ст. назва Сума змінилася на Сумку, а Сумка стала Стрельницею, а потім – Стрілкою. На річці Стрілка є село Стрілиця (Єлісеенково), колишні землі Кондратьевих, де вони в дубових гаях влаштовували охоту.

Учні розбирають слова по складу. Формоутворення слів в мові хозарів було інше. Одна морфема від іншої в слові відділялася мовною паузою, а при написанні слів дефісом, що ми і бачимо в назві водоспаду на татарській мові. Татарська, хозарська, турецька утворюють тюрську родину мов.

Учні проводять порівняльній аналіз з іншими назвами, де є коренева морфема ,,Су”.

Що спільного в словах Сумино городище або Сумин і назвою водоспаду Учан-Су?Як з допомогою етимології (наука про походженням слів) розшифрувати назву нашого міста і чи має назва нашого міста хоч якесь відношення до торб, зображених на його гербі.

Водопад Учан-Су – самый большой по высоте в Европе и наиболее зрелищный в Украине, расположен на территории Ялтинского горно-лесного заповедника, в 8 км над Ялтой. Вода падает с отвесной скалы с высоты 98 м. Греки именовали его Кремасто-Неро («висячая вода»), тюрки присвоили ему свое имя – Учан-Су (летящая вода). Река Учан-Су берет начало на высоте 1233 м над уровнем моря, водопад Учан-Су образовался на высоте 390 м над уровнем моря.
Особенно красив он в период таяния снега. Лента водопада хорошо видна из Ялты. Оглушительный рев низвергающейся воды разносится далеко вокруг, а струя скрывается под матовой вуалью из водяной пыли. Срываясь со скалы, водопад попадает в Могабинское водохранилище, которое отвечает за водоснабжение Ялты.

Впервые название Суоми фиксируется на страницах русских летописей в форме Сумь (с начала XII века) . Первоначально так называлась территория нынешней юго-западной Финляндии (прибрежные районы) , называемая Varsinais Suomi (настоящая Финляндия) .

Римляне отметились и в Англии, и в Финляндии. Финские болота мало чем отличаются от английских, а «болото» по-фински – «суо» (suo). Финн по-фински «суомалайнен», с двумя «а» — «суомаалайнен» — будет означать «житель болотистой местности»

Значення слів. Сума – вода- матір, мама, madre.

Сумка – вода дочка. Суджа – вода каламутна. Сумин, або Сумино городище – водяне місце або місце багате водою.

В документах батька Петра І Олексія Михайловича фігурує назва Сумин, а секретар Петра І граф Гаврило Головкін в документах відправлених з Сум пише скорчено з Сум, а далі московські писарі добавляють закінчення и. Ось так утворилася нова назва міста.

Висновок. Як ми бачимо з етимології назви нашого міста його назва походить від хозарської назви води ,,Су”. Ніякого відношення торби на гербі міста до його назви не мають. Сам міф про ці торби виник в часи правління Катерини ІІ, коли вона масово надавала герби містам, а козацьку старшину прирівнювала до росіян-дворян. Козацька старшина масово запозичувала герби у польської шляхти. Найкраще цей процес показаний в малоросійському гербовнику Д.К. Лукомського і В.Л. Модзалевського.

2. Назвати одну з площ міста, знайти її на плані міста початку ХХ ст. і розповісти її історію.

Базарна площа. Мабуть, самою відомою площею міста була базарна площа. Вона починалася з південного боку – від соляних складів Кенига, а з північного боку – закінчувалася р. Сумкою. З заходу йшла по вул. Набережній р. Стрілки, а зі сходу – по вул. Нижньовоскресенській, але вона фактично була більшою і починалася від Покровської вулиці, бо ярмарки, які влаштовувалися на Базарній площі займали значну частину Покровської площі. На світлині помилково показана ця частина Покровської площі і написано, що це Базарна площа. Візьміть мапу і порівняйте зі світлиною, і ви побачите помилку самі. На цій частині Покровської площі були готелі, магазини, шинки, а також баня.

Довгий час місце, яке займає Базарна площа, було вільне. Заболочені береги р. Стрілки, великі повені, які заливали всю цю площу, не приваблювали мешканців. Сюди звозили залишки гною і всякий непотріб. Поступово берег підіймався. Укінці ХVІІІ ст. на це місце був перенесений базарз району Воскресенської церкви. Вирогідніше всього причиною переносу базару була не тільки вимога більшої площі, бо та частина інтенсивно забудовувалася, але і те, що тут сходилися шляхи Харківського, Білопільського, Роменського, Суджанського напрямку. Вже на плані 1845 р. ми знаходимо тут ,,питейные и мясные ряды”. Єврейська частина населення швидко зрозуміла переваги цього місця і стала будувати поруч з базаром свої будинки і крамниці, а пізніше влаштувала і синагогу. Купецькі ,,кам’яні ряди”, що йшли під Козацьким валом, були споруджені під час будівництва Спасо-Преображенського собору з цегли розібраної дзвіниці. Ці ряди належали ,,городскому обществу” (по сучасному кажучи, були комунальною власністю) і здавалися в оренду. Доходи йшли до місцевого бюджету, а не так як зараз – все розпродали, а бюджет міста пустий. Другий поверх рядів вже будували після 1911 р., в основному за радянських часів. На тому місці, де зараз ресторан МакДональдс, теж стояли торгові лавки, – на місці колишнього театру Бабича. В одній з них торгували ковбасами фабрики Бера (прізвище власника фабрики), яка розташовувалася по Псаревському провулку. Цю лавку пограбували, про що було повідомлено у газеті “Сумський вісник”. Поруч з цими лавками була місцина, яка здавалася в оренду бродячим трупам циркачів або інших балаганних артистів. Частіше інших до Сум навідувалися колективи Орлова або Дурова. На іншому березі р. Стрілки був привоз у базарні дні, де торгували з возів. Під час дощу це місце від коней і людей перетворювалося на багнюку. Мабуть, про це місце на базарі і писав Купрін.

Тільки за часів Павла Скоропадського знайшлися гроші, щоб облаштувати набережну річки. У газеті „Сумський вісник” за 12 липня 1918 р. знаходимо наступне оголошення (мова оригіналу): „Сумская Городская Управа доводит до сведения г. г. подрядчиков, что ею отдается подряд по постройке набережной реки Стрелки длинною 103 пог. аршина, зданий и ремонт мостовых. Желающие взять подряд благоволят за справками обращаться в Технический Отдел Городской Управы во все присутственные дни от 9 до 3–х часов дня”.

Залишки обшитих дошками берегів р. Стрілки ще можна було бачити у 70-х роках ХХ ст.

У період ярмарків і на прилеглихвулицях (Іллінській і Покровській) велась торгівля. На місці сучасного універмагу ,,Київ” розташовувався центр базару. Тут були як торгові ряди, так і окремі дерев’яні лавки. У 1903 р. місцева влада вирішила перенести м’ясні лавки до різниць, які були тоді збудовані, але власники не хотіли туди перебиратися. Вони обурювалися тіснотою приміщення, протягами, високою орендною платою. У 1905 р. з цього приводу була надрукована стаття в газеті ,,Сумський голос”. Вже на початку ХХ ст. був побудований торговий центр Кулішовим. Сумчани мого віку знають його як ,,старий універмаг”. Збудований він у стилі модерн, але хто був архітектором будівлі мені з’ясувати не вдалося. За цією будівлею розташовувався дерев’яний молочний павільйон, де на капустяних листках продавали масло, сир. Молоко продавали у глиняних глечиках. Газета “Сумський вісник” писала, що вранці, ще на підході до базару, перекупки скуповували молочні продукти, а молоко розводили водою (як багато, з того часу, дійшло до наших днів і тепер на базарі торгують, майже, одні перекупники). На другому березі річки теж були лавки. Два береги сполучалися двома містками. А далі, на місці сучасного базару, був склад дров і ,,скотопромышленный двор” або просто базар, де продавали худобу. Пізніше, вже за радянських часів, худобу будуть продавати у районі сучасної площі ім. Баумана, і те місце назвуть кінським базаром, але з припиненням непу щезне і кінський базар, але залишиться назва ,,Кінська площа’’. Ми її враховувати не будемо.

За радянських часів на місці ,,скотопромышленного двора” буде так звана ,,товкучка”, яку спробують перенести на Баси у середині 70-х років, але вона там не приживеться. Під час окупації німцями торгівля на базарі була досить обмежена, бо велася боротьба зі спекуляцією. Практично за весь радянський період на старому базарі мало що змінилося, бо торгівля була монополізована державою. Після війни біля входу до торгових рядів (сьогодні це місце займає універмаг Київ) побудують два магазини споживчої кооперації, а далі будуть стояти залишки двох дерев’яних лавок, де згодом облаштують буфет. Там, окрім випадкових відвідувачів, будуть постійно збиратися безпритульні інваліди – без рук і ніг, п’янички, нероби, повії. Міліція буде їх постійно забирати, але вони будуть з’являтися знову і знову. На початку 1950 р. карусель, яка працювала на базарній площі заберуть до міського парку. Довгий час навпроти сучасної дитячої поліклініки буде торчати, зарившись мотором у землю, збитий німецький літак (в народі його звали рама). У 80-х роках ХХ ст. там поставлять зробленого з заліза „Змія-Горинича” і обладнають маленький сквер.

Вже після війни будуть поновлюватися торгові ряди споживчою кооперацією і будуватися магазини. Там де зараз зупинка тролейбусів (маршрут №7) біля базару, теж були торгові ряди і вечірній базар, який працював з 15 до 18 години. На колишньому дров’яному складі побудують меблевий магазин і крамницю з продажу гасу, але майже всі вони, при будівництві універмагу ,,Київ” і нового базару, були знищені, а базар перенесуть туди, де він зараз і знаходиться. Біля колишніх соляних складів Кенига обладнають сквер і фонтан. В 70-х роках ХХ ст. р. Стрілку сховають у бетонну трубу і площа отримає додаткове місце для торгівлі, але на той час вона перестане існувати як площа.

Воскресенська площа. Спочатку площа називалася майданом. Вона виникла на місці дубового гаю під час будівніцтва Воскресенської церкви. Площа розташовувалася в північному напрямку навпроти головного входу до церкви. На цій площі збиралися мешканці міста для вирішення різних питань, а також під час церковних свят. Тут утвориться перший базар (торжище). ЗВоскресенської площі дорога йшла до млина на р. Сумі (Сумці), а далі на Московський шлях. Площа з півночі була обмежена річкою. На початку ХІХ ст. центр міста переноситься на Покровську площу, а Воскресенська площа забудовується, і як площа перестає існувати. Назва її збереглася в деяких архівних документах середини ХІХ ст. На світлині кінця ХІХ ст. ми бачимо на місці площі, фабрику фарб Суслова. Цю фабрику я знаходив і в Харківських календарях, але до 1906 р. В сучасному вимірі площа займала місце від мосту (млина) на р. Сумці, до будинку ОДА разом з банком Володимирський і до Воскресенської церкви. З площею межував сад Кронгард з аптекою і будинком. За садом Кронгард розташовувався, через рукав р. Суми (сучасна Сумка) і до Нового міста, „Легулярний сад”(регулярний, постійний). Пізніше незабудована частина саду стане зватися Петровською площею.

Гоголівська площа. Сьогодні це невеличка частина вул. Кірова. За початок історії цієї площі можна вважати побудову сторожового посту, за часів Герасима Кондратьєва. На вежі була розташована ватра, яку запалювали у разі небезпеки. На початку ХVІІІст. тут буде розташовуватися міське кладовище, а трохи вище полкова конюшня. За часів Катерини ІІ, що вела війни з турками були поновлені оборонні споруди та зведені нові. Тоді на цьому місці було вирито новий перекоп уздовж вул. Реальної (тепер вул. Антонова), від Псла до Стрілки. Перекоп вириють на місці кладовища. Згодом загроза з боку турок щезла, і довгий час ця місцевість не забудовувалась і слугувала протипожежною смугою між сусідніми частинами міста. У кінці ХІХ ст. на початку ХХ ст. це місце починає активно забудовуватися. Із тієї частини, що була між Петропавлівською і Лебединською, облаштували сквер і побудували реальне училище. На початку ХІХ ст. місце проти реального училища по вул. Петропавлівській належало Стеценку, а потім його придбав директор Реального училища Папков. Будинок Стеценка орендувало Громадське зібрання до побудови власного будинку. За будинком збереглася частина сквера, де збиралися скаути, бо переважна більшість з них була учнями реального училища і другої чоловічої гімназії. У 1906 р. тут планували розмістити 4-х класне училище, але міська влада тримала це місце для іншої забудови. Мешканець міста Саморай Симон Пилипович, який мешкав за сквером на Перекопі (так називали район міста) на Реальній вулиці, мав тут орендоване місце, яке просив собі у власність, але йому відмовили. Вартість скверу, за ,,Окладною книжкою”, складала 800 крб. Залишки цього скверу збереглися і до нашого часу і їх можна бачити у дворі будинків на вул. Петропавлівській, які були збудовані заводом ім. Фрунзе.

На самій Гоголівській площі, у 1908 р., було збудоване 1-е міське парафіяльне училище ім. М. В. Гоголя. Будівельним матеріалом для споруди була цегла-залізняк. Для того, щоб стіни не давали тріщин, у нижній цокольній частині і верхній, були зроблені пояси (паски) з залізобетону. Парадні сходинки виходили на тодішню вулицю Лебединську. Свою назву Гоголівська площа отримала тому, що у 1909 р. широко відзначали 100-річчя з дня народження Миколи Васильовича Гоголя. За подвір’ям училища знаходилися казарми, де збирали рекрутів. У 1915-1916 рр. по периметру площі збудували огорожу, яку пильнував вартовий, бо призов був великий. Училище забрали для потреб військового відомства. Цей вигляд площа зберігала до кінця громадянської війни. З 1921 р. Гоголівське училище стає школою.

До революції училище мало 3 класи, учні були переважно з бідних родин. За успішне навчання діти отримували Євангліє з дарчим написом директора училища Милованова Івана Васильовича.

На будинку училища зберігся герб м. Сум. Починаючи з 1935 р. навпроти училища Наркомат внутрішніх справ зводить собі будинок. З організацією області в ньому розташувалося обласне управління. З торця цього будинку через вул. Казарменну був невеличкий яр, де доблесні сумські чекісти частково ховали свої жертви. Тепер на тому місці стоїть їх гараж зі столовою. Сьогодні такого поняття, як Гоголівська площа не існує.

Засумська площа. В ХІХ ст. і на початку ХХ ст. місто інтенсивно забудовувалося і почали формуватися центри мікрорайонів. Площа тепер мала не тільки значення, як протипожежний розрив, але все частіше на них стали будувати не тільки церкви, але й навчальні заклади, з розрахунком на кількість дітей в мікрорайоні. Як і більшість площ міста Засумська з’явилася в наслідок запровадження Російською імперією європейської практики генеральних планів міст. Вона розташовувалася в оточенні вулиць Супрунівської (тепер Комсомольська), Новоселицької (тепер Першотравнева), Куликівської та Берестовської (Пушкінської). Тут же на мапі ми бачимо, що план 1845 р. не був виконаний повністю. Вулиця Новоселицька з вулицею Думською не були поєднані. Це поєднання відбулося тільки в 70-х роках ХХ ст., коли вул. Першотравнева (Думська) була подовжена.

У кінці ХІХ ст. на Засумській площі збудували двоповерхове училище, при якому були сад зі сквером, господарські споруди. На початку ХХ ст. в училище підвели водогін, і зробили водяне опалення. На площі розташовувалася водорозбірна будка, з якої продавалася вода населенню. Під час громадянської війни у стінах училища розташовувалися почергово військові підрозділи білих, червоних, гетьманців, петлюрівців. Після громадянської війни тут розташувалася школа. Під час Вітчизняної війни 1941-1945 рр. у будівлю школи влучила бомба, і спалила її, але стіни уціліли. З огляду на цей факт місцеве керівництво постійно підіймало питання про відновлення будівлі, але за браком коштів питання відкладалося. Пізніше тут відкрили дитячий садок. У 60-х роках було прийняте рішення про будівництво на цьому місці заводу електронних мікроскопів. Виходили з того, що місцевість добре населена, і не треба транспорту, щоб возити людей. Садочок опинився на території заводу. З точки зору містобудування, зокрема санітарних норм, це рішення не витримує критики, бо профільне виробництво тягло за собою викиди ртуті і свинцю. Крім того, побудова заводу унеможливлювала відновлення Засумського мікрорайону, за класичними нормами містобудування. Сьогодні територія заводу ВО ,,Селмі” точно повторює контури Засумської площі, а на заводі – ,,правлять бал’’ росіяни, і добили його до ручки.

Іллінська площа. Ще за часів Герасима Кондратьєва місто почало збільшуватися за рахунок посадів (острогів). Так, поступово, поруч з містом сформувався за р. Сумка (Стрілка) посад, – спочатку дуже маленький. Тоді місце, де згодом виникла Іллінська площа, використовувалося для сінокосу і ведення господарства. Тут були розміщені господарчі двори (подворки) місцевої козацької верхівки. Дозволяли будувати і кріпакам, які обслуговували ці двори, але заселення йшло повільно. Після введення перших генеральних планів, коли був налагоджений земельний облік, заселення пішло жвавіше, і вже на початку ХІХ ст. сама площа остаточно оформилася, оточена з усіх боків садибами. Домінантою площі стала Іллінська церква. Населення, яке тут мешкало, було переважно бідне і цегляна церква будувалася довго, а кошти збиралися важко.

Площа розташовувалася між вулицями Ковалівською, Дворянською (нині Пролетарська) і Гриненківським провулком (нині ім. Шевченка). Іллінська вулиця (Червоногвардійська) ділила площу на дві частини. На одній – стояла церква, а інша – (пізніше тут буде сквер) являла собою торгові ряди. Цю частину називали ,,сінний базар”. На плані 1845 р. тут позначена криниця. Сюди селяни привозили сіно, і тут його купували не тільки мешканці Сум, але й військові підрозділи, державні установи місцевого самоврядування. Базарна ціна сіна фіксувалася у документах на купівлю, і це було підставою для списання коштів, які виділялися у розрахунку на одного коня. Біля площі будувалися і постоялі двори, де можна було залишити товар і коня, а самим вирішувати інші свої справи. Під час повенів, коли були знесені мости, і сполучення з центром уривалося, – тут утворювався самостійний тимчасовий базар. Більш-менш пристойні будинки біля площі з’явилися в кінці ХІХ ст. Багато з них я бачив ще після ВВВ. Поруч з будинками були сади і море квітів. Тут майже не було тих неприємних пахощів, які переповнювали центральну частину. Довго міська влада вибирала місце під Окружний суд. Його планували спорудити і на Іллїнській площі (як і на багатьох інших), але від цієї ідеї відмовилися.

У перші роки радянської влади Іллінську вулицю назовуть вулицею Леніна. Соборну (тоді вул. Соборна ) називали вулицею Шевченка (пізніше Леніна). Під час окупації вулиці отримають дореволюційні назви.

Через декілька днів після вступу німців почне працювати Іллінська церква, до того часу там був склад зерна. У церкві, під час окупації, розпочав службу священик Григорій Якович Золотарьов. Біля церкви існували поховання попередніх часів. Під час війни тут ховали німців, добровольців і поліцаїв. Були тут поховані і відомі сумчани. Партійна влада в особі Лушпи, – почесного громадянина міста Суми, знесла паркан біля церкви і знищила поховання.

Сквер привели до ладу, і засадили деревами у кінці 60-х років. Після війни на розі вулиць Пролетарська та Червоногвардійська (де зараз п’ятиповерховий житловий будинок) був молокозавод. Пізніше його перенесли на Білопільській шлях. Пам’ятаю, коли з молока знімали вершки, то залишки з молока (маслянку) продавали по 5 коп. за літр. Тоді буханка хліба коштувала 1 крб. Цим знятим молоком годували свиней, яких тоді тримали майже в кожному дворі. Сало виходило товсте і дуже ніжне.

Сьогодні поняття Ілїнська площа не існує.

Миколаївська площа. Багато хто з дослідників не розрізняє Миколаївську і Петровську площі, бо вони існували поруч і історія їх утворення спільна. Коли відкриєте мапу, то побачите, що Миколаївська площа починалася за 61 квадратом від Безсмертного провулку (друкарня Ільченка) і йшла до Петровської площі. З західного боку вона переходила у Миколаївський лужок. Сьогодні, на цій колишній площі, залишилася одна двоповерхова будівля. Довгий час там розташовувалася музична школа. Тепер там розташована якась приватна структура, але ви марно шукатимете там табличку з написом установи.

Довгий час ця частина не забудовувалася, бо великі повені заливали навіть Нижньособорну вулицю, але відсутність, у центрі міста, вільних земель спонукала мешканців м. Суми селитися вже біля самих берегів річок Сумка і Псел. Як відомо, більшість площ формувалася як протипожежні розриви, які не давали можливість знищувати пожежі все місто, але Миколаївська площа утворилася в результаті того, що забудову тут було вести неможливо, бо тут йшов один з рукавів р. Сумки. Миколаївська площа відділяла більш заможні будівлі з залізними дахами від убогих хат, з очеретовим або солом’яним покриттям дахів, які розташовувалися на Вільному лужку і утворювали систему провулків.

З прадавніх часів територія площі використовувалася для покосів. Це місце було вкрите великою кількістю озер, де було багато риби і різної птиці. Не раз під час проведення земляних робіт тут знаходили залишки човнів і рибальських знарядь. Птиця і риба, мабуть, зразу попадали на базар, бо перший базар був біля Воскресенської церкви.

Поступово, в результаті діяльності людей, озера були засипані, а на їх місці утворились городи з садами, а на місці рукава р. Сумки утворилася Миколаївська площа. Тільки під час великих повінів, коли вода вирувала на площі, люди згадували, що і тут текла колись річка. На Миколаївському лужку було господарство Коровая, де для свого магазину він вирощував квіти, чагарники, дерева. У період 1917-1920 р. на цій площі проходили паради і показові виступи військ і кінноти. Влада часто змінювалася і кожна з них хотіла показати свою силу. Свого архітектурного завершення площа не мала. На початку ХХ ст. площа тільки почала забудовуватися добротними будинками.

На сьогоднішній день Миколаївська площа не існує. Існує декілька світлин з цієї площі – ось і все, що залишилося. У 2009 р. тут велося будівництво, і на частині Нижньособорної з Миколаївською площею створили одну будівельну ділянку. Я дивлюся на це будівництво і мені стає дуже сумно. Знищили таку значну частину архітектурного спадку. План по знищенню був розроблений ще за часів Лушпи.

Петровська площа (частина колишньої Воскресенської). Назву площа отримала в кінці ХІХ ст. від імені російського імператора Петра І, який квартирував у м. Суми перед Полтавською битвою. У місті був влаштований парад-огляд військ приведених цесаревичем Олексієм, а також святкування Нового року з ,,потешными огнями” – феєрверком.

З прадавніх часів тут був дубовий гай, де водилася різна дичина і мешканці, ще перших поселень і городищ, тут полювали, ловили рибу.

Чому це місце вибрали для будівництва церкви, а не інше, можна тільки здогадуватися. Біля церкви, яку споруджували, був влаштований цегельний завод. На тому місці побудований заново будинок ,,Главснабом”(колись там була фабрика фарб Суслова). Для цегельні треба було паливо, яке брали в дубовому гаю.

З іншого боку майдану побудували у 1694 р. дерев’яну Миколаївську церкву. Ось між цима двома домінантами і був покладений початок створення Петровської площі. Великі „знатоки” історії міста з видавництва ,,Рідний край” написали у книжці ,,Вулицями старого міста”, що Миколаївська церква розташовувалася на Миколаївській площі. Відкрийте план міста і ви побачите, що вона розташовувалася на Петровській площі.

Воскресенську церкву освятили у 1702 р. Вона мала вигляд тридільної, двоповерхової споруди з верхнім холодним храмом Воскресіння Христового, і нижнім – теплим св. Андрія Первозванного. З трьох боків, перед входом, були влаштовані прямокутні, у плані, ганки-притвори. У 1791 р. церква згоріла, відновили її у 1808-му р. У ХІХ ст. над ганками-притворами було побудовано другі поверхи, а головний вхід перенесено із західного на північний фасад, із добудовую критих сходів, що ведуть у верхню церкву. До храму добудували невисоку масивну дзвіницю, увінчану шатром. Вона зруйнувалася у кінці ХІХ ст. У 1906 р. поруч з церквою було споруджено окрему дзвіницю. У 1978 р. церкву було реставровано за проектом архітектора М. М. Говденка.

Тепер щодо Миколаївської церкви. У 1803 р. вона згоріла і по запиту місцевої влади на її місці Харківський генерал-губернатор дозволив побудувати купецькі лавки. Будинок з місцями для торгівлі звів купець Медведєв. У дворищі поставили пам’ятний стовпчик на місці алтаря церкви. Щось не заладилося з бізнесом у Медведєва і садибу придбав купець Овчаров. У 1825 р. на відстані десь 50 м. від старої церкви на Петровській площі було зведено храм в ім’я Святого Миколая. Споруда була побудована в стилі класицизму і домінуючу роль у її композиції відігравав купол, який спирався на чотири колони. Дзвіниця виконувала роль пожежної каланчі. У 1930 р. церква була цілеспрямовано знищена.

Поруч із будинком Овчарова, в бік Миколаївської площі, було зведено у 1860-1890 рр. ХІХ ст. будинок, де розміщалася міська управа і пожежна частина №2. Це був гарний будинок, але за післявоєнних часів дуже занедбаний і знесений ,,великим архітектором” Лушпою. Тепер на цьому місці стоїть будинок профспілок. За Миколаївською церквою, у бік Миколаївської вул., у 1916 р. побудували другу телефонну станцію на 300 номерів. Спочатку цю станцію хотіли побудувати в сквері жіночої гімназії навпроти будинку Павлової (сквер Шевченка). Перша телефонна станція розташовувалася в орендованому у купця Скрипниченка приміщенні і була однодротовою.

Поруч з новою телефонною станцією була садиба Воловика, а за нею, вже по Миколаївській вулиці, йшла садиба Дмитра Суханова з трьох будинків. Ця садиба хоча і була з одноповерхових споруд, але вони були добре оформлені ліпними прикрасами, і я любив дивитися на цей будинок. Після ВВВ в ньому був магазин посібників і наочного приладдя, і там працювала моя хрещена мати.

Поряд з площею був будинок страхового товариства ,,Росія”, що належав Штейнеру. Частково він здавався в оренду під друкарні. В старому будинку Штейнера розміщався, до побудови власного будинку, окружний суд. Це було вже його друге розміщення в орендованому приміщенню. На мапі він показаний теж.

На початку ХІХ ст. в архівних документах ми знаходимо на частині площі, яку потім назовуть Петровською, сад Кронгард, бо тут, поруч з площею, була садиба Кронгардів. Сумчани ще пам’ятають залишки цього саду де був після війни встановлений пам’ятник Супруну, а потім перенесений до облспоживспілки.

Немає Петровської площі, а є площа Незалежності. В історичному плані знищення цієї площі партійною верхівкою було злочином, а Лушпа отримав звання почесного громадянина.

Павлівська площа. Місцевість, на якій утворилася площа, ще з давніх часів належала до Липецького городища, відомості про яке відносяться до часів Хазарського каганату і Київської Русі. З середини ХVІІ ст. ці землі колонізує Московське царство. З приходом сюди Герасима Кондратьєва ці землі переходять у його власність, але поступово втрачаючи адміністративну владу, родина Кондратьєвих втрачає і землі.

У 1869 р. цю землю купив міський голова ( 1867-1873), купець тоді ще ІІІ гільдії, місцевий промисловець Іван Герасимович Харитоненко. Спочатку він придбав нижню заболочену частину, де побудував завод, а потім верхню частину. Місцевість ця називалася Копиловка по прізвищу купця Копилова, який раніше тут оселився.

Перші будинки гуртожитків з’явилися тут у 1890 р. Пізніше у 1904 р. прибудовуються додаткові корпуси гуртожитків.

Після закінчення будівництва нового заводу, замість згорілого, продовжується будівництво і на Павлівській площі. Керував цим будівництвом напарник-акціонер Павла Івановича Харитоненка Олександр Антонович Крінер. У 1912 р він спорудив адміністративний корпус і пожежну частину на два виїзди. Пожежна частина – це прямокутний у плані, видовжений, мурований двоповерховий корпус, що обмежує площу. У кінці південної частини площі Крінер побудував ще один будинок. Відомості за нього в архіві відсутні. За свідченням працівників фіздиспансера, який тут розташований, це будинок побудований у кінці ХІХ ст., і в ньому розташовувалася заводська лікарня. З будинку відкривався чудовий краєвид на Бондарний острів і луки. Чавунні сходинки подібні сходинкам в Олександрівській гімназії і реальному училищи. Під час окупації тут розташовувалася німецька комендатура. Мабуть мова йде про управління концтабору. Після ВВВ будинок займав цукротрест, а згодом тубдиспансер. Після тубдиспансера був зроблений ремон, бо частина будинку, в результаті прорізання дороги до мосту, була знесена і приміщення зайняв обласний фізкультурний диспансер.

Проти пожежної частини був влаштований склад цукру-піску, який призначався для переробки. Тут же, за складом, була конюшня і випас для коней, які працювали на заводі, і коней пожежної частини. З західного бокуплоща закінчувалася територією церковно-парафіяльного училища. Тут же були облаштовані абісінські колодязі (скважини), які давали воду доброї якості для заводу, лікарні і училища. У 1907 р. Олександрівська гімназія просила дозволу користуватися водою з цих скважин. В ДАСО я знайшов це прохання директора гімназії.

Багато різного бачила ця площа і під час подій 1905, 1917 рр.

У 1927-1929 рр. на площі, за проектом місцевого архітектора Володимира Степановича Ляшенка, збудовано робітничий клуб. Довгий час тут працював театр ,,Трудоцукор”. У наші часи його продали релігійній громаді.

Під час війни німецькі окупанти організували тут концтабір. Представник РОА (Русская Освободительная армия) Касьяненко проводив набір серед військовополонених до дивізії вермахта ,,Суми” (10 тисяч чоловік). За відомостями радянських джерел у концтаборі загнуло 2 тисячі чоловік і 150 було розстріляно. Скільки було загітовано до німецьких підрозділів вермахту і поліції, радянські джерела не подають.

Після війни встановили пам’ятник Леніну, влаштували стадіон і розбили сквер, де встановили пам’ятник загиблим у ВВВ. Побудували спортивну школу і відкрили пункт цивільної оборони. Сьогодні площа, особливо у літні місяці, є шинком під відкритим небом. Площа фізично ніби існує, а реально її на сучасному плані немає.

Петропавлівська площа. У попередніх розділах ми вже багато чого розповіли про це місце. Посад на цьому місці з’явився значно пізніше серед всіх інших. Тільки у середині ХVІІІ ст. тут з’явилися перші оселі. Місце це було далеке від води, і тому воно використовувалося спочатку для заготівлі деревини, а потім довгий час було полем де сіяли різні культури. З переходом землі до міста там був розташований сінокос і склад сіна. На закінченнях Петропавлівської і Лебединської вулиць був влаштований 7-й казенний винний склад, а в кінці вигона (площі) відкрили міське кладовище. Поруч зі складом існував і завод наливок Гриненка. З західного і східного боків площу створювали житлові квартали: 165, 167, 173, 192. З будівель на початку ХХ ст. на площі був тільки магазин і два абісінських колодязі з цистернами, з яких вода йшла самопливом. Витрачалася енергія тільки на підйом води. Перші скважини бурили для водогону за Харківським мостом, але вода там виявилася поганої якості з великим вмістом заліза, а на Петропавлівській площі її якість була значно краща.У 1895 р. на площі була влаштована сільськогосподарська виставка. На місці сучасного будівельного технікуму був стадіон. Про спортивні змагання на ньому я вже розповідав. На площі проходили різні масові заходи від політичних демонстрацій 1905 р. до святкування 100-річчя Бородінської битви. Площа пам’яті не має, але вона могла розповісти не про одні пишні поховання відомих сумських громадян, свідком яких вона була. Кожен рік по площі проходив хресний хід з нагоди перенесення ікони Корсунської Богоматері зі Спасо-Преображенської церкви у с. Шпилівку. Біля церкви на кладовищі проводили церковну службу і йшли далі.

Після того, як на площі від винного складу і до кладовища посадили дерева липи, площа була поділена на дві частини. Вже до 1917 р. тут з’явилися багаті приватні будинки такі, як поміщика Вейса. На площі розташовувалося і жіноче двокласне училище. Можливо колишній будинок училища був використаний під першу телестудію. Сучасний будинок радіо і телебачення знаходиться на цьому місці. Активно це місце почало забудовуватися в 50-х роках ХХ ст. 30 квітня 1944 р. площа отримала назву ,,Площа Сталіна”, а вул. Петропавлівську назвали спочатку Радянською вулицею, а згодом – вулицею Сталіна. Площа була в ті часи кінцевою зупинкою куди ходили автобуси. На місці абіссинських колодязів поставили водонапірну вежу, яку вже у 80-х р. ХХ ст. знесли і поставили житловий будинок. В результаті забудови площа зникла.

Покровська площа. З попередніх розділів ви бачили, що на місці площі існував перший перекоп. З боку цитаделі тут були збудовані оборонні споруди, які довгий час в народі називалися ,,стенкою”, а інша частина площі мала назву Перекоп і церкву, яку тут спорудили, назвали церквою Покрови на Перекопі. Від назви церкви пішла і назва площі. Пізніше поруч з дерев’яною Покровською церквою, збудували цегляну, а ще пізніше була збудована і Введенська.

Є краєзнавці, які вважають, що перше кладовище було на цій площі. Коли я навчався у 9 школі (земський будинок, краєзнавчий музей) у сквері прокладали різні комунікації, то жодного разу ми там кісток не бачили. Можливо ховали біля Покровської церкви. Кладовища теж грабували і навряд перше кладовище могло бути поза межами укріпленої частини.

За часів Катерини ІІ оборонні споруди були перенесені у район вул. Реальної, а старий Перекоп був засипаний і на ньому, згідно генерального плану, була влаштована площа. Площа мала витягнуту форму – зі сходу на захід. Починалася вона від першого Харківського мосту і продовжувалася до Базарної площі. На місті альтанки проходила дорога і частина площі в бік річки була забудована садибами у ХVІІІ ст. Є світлина, де ми бачимо ці садиби. У серпні 2009 р. під час переносу стовпів для тролейбусної лінії був відритий колодязь і фундамент однієї будівлі. У 1905 р., коли будуть ставити паркан біля скверу, дорогу закриють, садиби викуплять. Спочатку на місці дороги будуть клумби, а потім альтанка. В дитинстві мені казали, що поруч з альтанкою був ресторан Маслова, але в архівних справах я його не зустрічав.

У кінці ХІХ ст. був збудований земський будинок, а біля нього влаштований сквер, який остаточно оформився після того як тут поставили пам’ятник Івану Харитоненку. Остаточного архітектурного вигляду, особливо та частина яка примикала до Базарної площі, Покровська площа отримала на початку ХХ ст. Площа була оточена банками, магазинами, готелями, постоялими дворами, крамницями. Біляпам’ятника Харитоненку стояла сторожка і дерев’яна крамничка. Крамничку вже після війни (десь у 1955 р.) розібрали, бо вона згнила, а сторожка стоїть і до нашого часу. Проти пам’ятника Харитоненку, на місці дерев’яної церкви стояла газетна крамничка Удовиченка. Торгували у крамничках газетами, книжками, цукерками і іншими товарами для дозвілля. Під час ярмарків частина Покровської площі ставала продовженням Базарної площі. На кордоні між Покровською і Базарною площею була стоянка візників і будка водогону. Ще одна будка водогону була зліва від пам’ятника Харитоненку. Покровська площа була центром міста. Площа і сквер не раз ставали свідками історичних подій, які проходили у м. Суми. Тут були поховані жертви білого терору і тому площу назвали ,,Червоною’’. У 1939 р. і 1941 р. площа носила ім’я Адольфа Гітлера, а потім окупаційна влада дала їй назву Української площі. Під час окупації, проти колишнього взуттєвого магазину Ярцева, була влаштована шибениця, де повісили підпільників. У 1944 р. вже радянська влада влаштує тут шибеницю, і буде вішати німців за їх злочини в м. Суми. З 1943 р. площа знову отримає назву ,,Червона’’. У попередніх розділах я про це вже розповідав. Пам’ятник ,,Леніну” з пам’ятником ,,Харитоненку” мінялися місцями. Змінюватися архітектурно площа почала тільки з 50-х років ХХ ст.: посадили дерева, влаштували фонтани, а зимою, біля першого фонтану, завжди влаштовували новорічну ялинку. У рік московського фестивалю поставили смолоскип у формі тюльпану (колись на цьому місці проходила дорога з Воскресенської на Покровську вулицю). Архітектура будинків біля площі знову зазнала змін у 80-х роках ХХ ст., коли створили Театральну площу. Було знищено багато цікавих, з точки зору архітектури, будинків і поставлені зразки убогої радянської архітектури на зразок ресторана ,,Театральний” і ,,Будинку побуту”, і у цьому знову заслуга Лушпи, але найбільшої шкоди архітектурі завдають нові бандити і не тільки українського походження, які викупили будинки і перебудовують їх, як їм заманеться. Будинки втрачають історичну архітектуру. Коли я йду повз цих будинків, я просто переводжу погляд на щось інше щоб не бачити цього дикунського вандалізму, – результату співпраці ,,нашої” архітектури і бандитських грошей. Неприємно мені дивитися і на розритий фундамент Покровської церкви біля якої притулилися літні ганделики.

Привокзальна площа. Як ви вже знаєте ця назва на плані міста відсутня, але у газетних матеріалах 1914-1917 рр. вона зустрічається. Її утворення почалося з будівництвом вокзалу. Стараннями Івана Харитоненка був змінений план проходження залізниці. Замість станції Суми, у районі кадетського корпусу, залізниця була спрямована до рафінадного заводу Харитоненка.

Вокзал влаштували на міському вигоні, де розташовувалося кладовище. Саме приміщення вокзалу було влаштоване на протилежному боці від сучасного вокзалу. Від вокзалу починалася вул. Вокзальна, яка виходила до Троїцької вул., а у північному напрямку від вокзалу йшла дорога до Суджанської вул. мимо Холодногірського кладовища, залишки якого прослідковуються і до нашого часу (це поруч з мостом, що веде на вул. Курська).

Люди, які користувалися залізницею, змушені були їхати не тільки по вул. Вокзальній щоб сісти на потяг, але їхали і через міський вигін, на якому було теж кладовище. Місце для паркування машин і кінного транспорту було обмежене. Були неодноразові випадки пограбувань екіпажів злочинцями, які переховувалися на кладовищі, у 1892 р. воно було закрите. Багаті перенесли свої поховання на нове місце, а бідні так там і залишилися. Хрести від них були ще видно і після ВВВ.

Після звільнення м. Сум на цьому кладовищі були вириті ями, де ховали тих, хто помер у дорозі на санітарних потягах, бо транспорту не вистачало для ще живих, щоб довезти до шпиталю, а на Петропавлівському, Засумському, Лучанському ховали тих, хто помер у шпиталях. Під час розбудови насосного заводу буде знесена і частина кладовища. На частині кладовища влаштували базар і стоянку, побудували готелі і приміщення заводу ім. Фрунзе. Стара Кладбіщенська вулиця – це частина проспекту Шевченка, яка далі йде до вокзалу і рівно посередині старого кладовища. Ми вже звикли будувати і їздити по чужим кісткам в надії, що нас ця участь мине. За радянських часів це місце прикрасять пам’ятником народним месникам.

Троїцька площа. Багато чого з історії цієї площі ви бачили у попередніх розділах і тому я тільки подам невеличку її історію. Серед земель, які змусив продавати простих козаків Герасим Кондратьєв по Новому місцю, була і Семеновська солодовня на р. Сумці (район біля мосту через р. Сумку на вул. Троїцькій). Політику скупки земель у дрібних власників продовжували і нащадки Герасима і таким чином майже все Нове місце опинилося в їх руках. Йшов час і Кодратьєви втрачаючи посади втрачали і землю, яку змушені були розпродавати.

На початку ХІХ ст. серед сумських дворян виділяється родина Линтварьових. Павло Михайлович Линтварьов, який народився 15 грудня 1792 р. отримав у спадок 5 душ, а купив ще 172 душі, прикупив і землі, бо займав багато судових і чиновничих посад. У 1829 р. перебував під слідством при ревізії сенатором Горголі у Харківській губернії, за зловживання при поставках у 1828 р. волів і фур для 2-ї армії. У 1825 р. за заповітом свого дядька-поручика Михайла Кузьмича Лаврентьєва, отримав у спадок його маєток у селах та хуторах Баранівка, Кайдашевська, Кулішів, Гамаліївський з зобов’язанням закінчити будівництво Троїцької церкви в м. Суми.

Тобто початок формування Троїцької площі на землі, яка належала Лаврентьєву було почате будівництвом Троїцької церкви. За часів І. Г. Харитоненка родина Линтварьових втрачає ці землі і їх власником частково стає родина Харитоненків. За часів Павла Івановича Харитоненка площа остаточно оформляється архітектурно. Будується дитяча лікарня, притулок і садиба одного з управляючих фірми Харитоненка І. О. Асмолова. Важко, довго і нудно будував нову Троїцьку церкву Павло Іванович, яка стала домінантою не тільки самої площі, але і всього Нового місця. Площа було місцем поминок по Івану Герасимовичу і Павлу Івановичу Харитоненкам.

Частину площі купив Іван Олександрович Асмолов і разом з садибою влаштував дендропарк.

За радянських часів стару Троїцьку церкву знесли, а нова перебувала у жахливому стані. За часів німецької окупації була спроба її ремонту. Будівництво двох житлових будинків поруч з церквою в 50-х і 70-х роках ХХ ст. спотворили саму площу і вид самої церкви. Таке відчуття, що сама церква зажата цима будинками в якісь лещата. Вид церкви зі сходу псує будова психдиспансеру. У місті звільнялося стільки приміщень дитячих садків, а цій установі не могли знайти іншого місця. У 1977-1989 рр. були виконані реставраційні роботи (архітектори В. К. Хромченков і В. П. Смирнов) Троїцької церкви. Проти будівельників, які проводили реставрацію, була порушена кримінальна справа про розкрадання матеріалів.

Довгий час площа носила ім’я Свердлова. Сьогодні будівля церкви знову вимагає ремонту, але керівництво російської церкви веде будівництво нових церков у місті, захоплюючи все нові місця, а у держави немає коштів на ремонт.

Холодногірська площа. З прадавніх часів тут водилися мамонти і шерстисті носороги, як і по всіх долинах наших річок. При побудові палацу культури ім. Фрунзе у 1954 р. при підготовці ями під фундамент на глибині 5 метрів знайшли яму з кістками носорога і мамонта. Скоріше всього це була печера, де мешкали люди і туди вони приносили м’ясо цих тварин.

За часів Герасима Кондратьєва він, як ви вже вище бачили, скуповує землю, ставки, городи у рядових козаків таких як Марк, Андрій Мельников, Тишка біля церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Місце біля самої церкви не забудовувалося і так виникла сама площа. Єдина будова, яка була біля церкви, це церковно-парафіяльна школа. Хто там викладав я вже розповідав в розділі про освіту.

Біля церкви селилися більш багаті люди, а далі – спочатку селяни, колишні кріпаки, а пізніше робітники і бідні кустарі. Під час негоди, як і все місто, площа потопала в багнюці, тільки біля самої церкви була невеличка ділянка земської бруківки. При будинках були сади і городи.

Церкву знесли, а школа ще проіснувала до початку будівництва палацу.

Сьогодні тільки пильно придивившись до периметру палацу ви можете побачити якісь ознаки минулої площі. Поруч з палацом побудували чи то церкву, чи то капличку, яка зовсім не вписується в архітектуру палацу. Палац і церква сприймаються як протилежність один до одного. Стадіон, який знаходиться поруч, теж збудований на місці цієї площі.

Пришибська площа. Пришиб на ті часи вважався приміським хутором і там теж існувала Пришибська площа на місці вигону за 5-м мостом.

Висновок. Учні відкрили для себе невідомі сторінки історії площ.

3. Учні повинні розповісти про одне з підприємств міста, що починало свою історію до революції 1917 р.

Економічне зростання на теренах майбутньої області можна відслідкувати й за промисловим потенціалом м. Суми. У перші роки радянської влади надійшов запит про перелік промислових підприємств, які працювали у місті до революції.

Ось у фонді архіву Р. 2362. – Оп. 1. я знайшов цей перелік підприємств які працювали в Сумах у 1913 р. :

1. Сірникова ф-ка ,,Вега”.

2. Млини: Воловського, Гексова, Басова, Богатирьова, Костюка, Сєрікова, Грицакова.

3. Рафінадний завод Харитоненка.

4. Винокурні: Ганебєва, Ігнатьєва.

5. Пивоварні Бугана, Штангеля, Ютетера.

6. Суконні фабрики: Чорнобильського, Бенсмана.

7. Друкарні: Жуховицького, Вєртікова, Ільченка, Пашкова, Чорнобривченка (,,електро-печатня”). У 1906 р. Чорнобривченко працював у Вєртікова завідуючим друкарні.

8. Цегельні заводи: Асмолова, Ісаакова (Ісякова), Зубченка, Насєдкіна, Говоркова, Прянишникова, Стародуба.

9. Державний спиртзавод.

10. Бельгійський машинобудівний завод.

11. Стружечний завод Воловика.

12. Фабрика віялок Вараксіна.

13. Ковбасні фабрики: Бережної, Караських (чомусь відсутня у списку фабрика Бера).

14. Шкіряні заводи: Гавриліна, Пашкова, Білоусова, Старченка, Поліщука, Помазана.

15. Миловарні: Кунікова, Кулішова.

16. Лісопильний завод Літягіна.

17. Паркетна фабрика Літягіна.

18. Фабрики фарб: Суслова, Вилкомирського, Зейгеймахера.

19. Тютюнова фабрика Туршу.

20. Механічно-ливарний завод (невідомо чий).

21. Екіпажна механічна майстерня Блоха.

22. Механічна майстерня Гольтберга.

23. Слюсарна майстерня Семенівського.

24. Екіпажна майстерня Фоменка.

25. Машзавод Розенквіста.

26. Цвяховий завод Квашина.

27. Швидкодрук Асіна.

Висновок. Учні дізналися багато цікавого за підприємства міста.

4. В якому учбовому закладі почалося вперше викладання уроків технічної праці?

В реальному училищі, кадетському корпусі, приватній школі Бирченко, в гімназіях і ремісничих училищах.

Заключний етап конференції. Висновки по конференції. Учні відкрили невідомі сторінки місцевої історії.

Для підготовки конференції були використані власні книжки в кількості 33 шт.