Аби щось написати

Коли я читаю черговий краєзнавчий опус, то мої емоції зашкалюють. Мені зовсім не хочеться принижувати цих людей, що є авторами подібних публікацій, але те невігластво, що пропагується зі сторінок однієї одіозної обласної проросійської газети постійно віддає таким дрімучим невіглаством, що не відповісти на нього я не маю права. Саму статтю ви знайдете в Інтернеті. Я не хочу називати ні газету, ні автора.

Мова йде за Троїцьку церкву і її дзвони. В цьому році з подачі таких же невігласів-краєзнавців заходилися святкувати 100 річницю з дня побудови Троїцької церкви. Як можна казати про це колі опоряджувальні роботи у Троїцькій церкві йшли у 1915, 1916, і 1917 роках.

Ось вам свідчення з листів Петрова-Водкина. 13 июня 1915 года он сообщает жене: ,,Работа протекает так равномерно, что нет времени серьёзно сосредоточиться, чтобы углублённо побеседовать (…) завтра годовщина смерти П.Харитоненко, поэтому все посходили с ума и явились нарушить моё одиночество, которое я делю между ,,Троицей”, купаньем, обедом и вечерним чаем в кафе, где мы с Колесниковым ежедневно бываем (…)”.

Работа над витражом заканчивалась и, судя даже по акварельным эскизам, мастер добился желаемой гармонии. Наконец, 12 июля Кузьма Сергеевич покидает Сумы, пробыв в них в общей сложности полтора месяца (с 26 мая по 12 июля). Перед отъездом последний ,,привет“ М. В. Добужинскому: “ … уезжая из Сум, целую тебя искренне и сердечно (…). Работу кончил – успешно, так что уезжаю с лёгким сердцем”.

Те, що стосується дзвонів Троїцької церкви, то не всі вони згинули. Я не хочу, поки не вийде моя книжка, розкривати всі таємниці, але один дзвін з Троїцької церкви, більшість сумян добре знає.

Тепер про той дзвін, що на світлині. Він дійсно схожий на дзвони, що на світлині заводу Самгіна, але розібрати написи на ньому неможливо.

Завод Самгіних у Москві

На світлині (праворуч) можна прочитати ,,Самгін”

У мене великий сумнів, що ця світлина (ліворуч) зроблена біля Троїцького собору, бо такого схилу там немає. Праворуч стояла стара церква, а ліворуч, звідкіля підіймали дзвін, зовсім рівне місце. Можливо, що її зробили на вокзалі, але я думаю, що розвантаження всіх важких вантажів вели на Павловському заводі, бо є документи, що свідчать про перерахування певних коштів за подібні роботи Павловському заводу із сум призначених на будівництво церкви. Цей візок, на якому стоїть дзвін, використовували і при будівництві нового Павловського заводу для пересування важких вантажів.

Відкидати те, що на цьому візку привозили дзвони не можна, але сама місцевість з інших світлин, що біля Троїцької церкви, має зовсім інший схил.

Підняття найбільшого дзвону на другий поверх дзвіниціУ низу, серед людей, ми бачимо автомобіль Харитоненків, але самого візка на якому могли привезти дзвін,на світлині немає. В статті ініціали головного управляючого фірми Харитоненківпозначені неправильно. Його звали Микола Михайлович Чупров.

Вартість Троїцької церкви я знайшов в ,,Окладній книжці” за 1917 р. Мене завжди шокувала її вартість у журналістському виконанні. Десь два місяці тому по телебаченню йшла передача, де Рита Вікторівна Сергієнко назвала суму вартості церкви десь у 64 мільйони. Можете фантазувати і далі, бо 99,9% глядачів і читачів не зреагують в силу того, що реальні краєзнавчі знання у населення відсутні. Журналісти десятиліттями переписують одну і ту ж фантастичну статтю надруковану після реставрації церкви, добавляючи до неї ще і своє невігластво.

Іконостас, що збираються відкривати 18 травня не має нічого спільного ніз щусєвським карликом-іконостасом, ні тим більше з фундаментальним іконостасом К. Г. Шольця.Це теж дика художня фантазія по принципу чім більше тим краще. Я впевнений, що після виходу моєї книжки іконостас буде приведений у відповідність з планом К. Г. Шольця і покаже всю могутню велич його задуму.

21листопада 1917 р. єпископ Митрофан освятив церкву, а не в 1914 р. Так що, панове, ваші святки треба скасувати, але ваше право влаштовувати їх щодня і щогодини. Читайте архівну газету ,,Сумський вісник” за 1917 р. Лозунг сучасних журналістів-невігласів: ,,Рады красного словца не пожалею ни мать, ни отца”. Ну, а виходить чергова краєзнавчадурниця.