Просвіті 145!

Історія товариства ,,Просвіта” це – успіх і занепад, це – період повного піднесення культурно-суспільного розвитку українського народу і повне знищенні цього розвитку, і нове не відродження, а часткове поновлення в сучасних умовах, коли країною керують невігласи і відверті кримінальні злочинці. Історично ,,Просвіта” стояла на чолі тяжкої, дрібної, щоденної, не раз дуже мозолистої і чорної праці на шляху до самостійної національної держави. Вона вистояла в боротьбі з внутрішніми опонентами і ворожими силами, що надіялися її ліквідувати. В силу певних історичних подій історична і культурно-освітня спадщина самої ,,Просвіти” найбільше збереглася і отримала сталий і подальший розвиток в Канаді. Однак це не означає, що тільки українці Канади мають відношення до історії ,,Просвіти”. Певний вклад в загальну скарбничку історії ,,Просвіти” внесла і Сумщина. Дослідження історії товариств ,,Просвіти” на Сумщині дуже важкі, бо є великий брак архівних матеріалів, а до інших і зараз немає доступу. Самі архівні матеріали дуже малочисельні і бідні на інформацію.

Мало який народ має таку багатющу історію як українці, але мало в світі таких народів історія яких написана такою кількістю крові як українська. Не тільки зовнішні чинники були тому виною, а часто свої внутрішні, що визначалися особистою вигодою владної верхівки або непорозумінням серед самого народу історичної мети, яка стояла перед ним. На великий жаль, для багатьох в сучасній Україні історичні помилки не стали в нагоді. Знову розведені в часі і політикумі національна і соціальна ідея, і це є постійною трагедією нашого народу. Ідеї національної незалежності, мовної політики стають інструментом в боротьбі різних фінансово-промислових груп, що обсіли Україну. Як можна протиставляти безкоштовну медицину, освіту, право загальнонародної власності на землю, надра, підприємства ідеї національної незалежності. Чому національна незалежність може існувати тільки в умовах буржуазної країни? ,,Просвіта” виконала свою історичну місію, коли вона в умовах буржуазної країни, згуртувавши біля себе українську спільноту, дала можливість опанувати письменність, дала основи економічних знань, організувала свої кредитні спілки і банки. Світ не стояв на місці і ті методи і прийоми, що були добрими в роботі ,,Просвіти” в ХІХ ст. і ХХ ст. вже не підходять в наш час.

Інформаційна революція нашого часу вже не вимагає ні читалень, ні старої системи освіти. Вже сьогодні є можливість отримання освіти через комп’ютерні технології. Чи може ,,Просвіта” дати таку освіту? Можливо, це стане доступним в Канаді, але на Україні, в тих жалюгідних умовах в яких існує ,,Просвіта”, це неможливо. Українська історія після 1991 року показала неспроможність старої культурно-народницької схеми, що зводила українськість до етнічних (у першу чергу мовних) відмінностей, і вважалася найвищою метою українського руху, виконати це завдання.

Що таке ,,Просвіта” в сучасних умовах? Яка мета її існування? Методи і прийоми роботи ,,Просвіти” в сучасних умовах глобалізації і світової кризи – ось які питання повинні стояти перед Всесвітнім форумом просвітянських товариств. Без вирішення цих проблем наша українська ,,Просвіта” буде жалюгідним придатком для різних політичних шарлатанів, що будуть кидати копійки на її жалюгідне існування.

У 2017 році ,,Просвіта” Сумщини буде відмічати своє 100-річчя. Я не впевнений, що доля подарує мені ці 5 років і тому те, що мені вдалося зібрати по історії ,,Просвіти” і національному просвітництві на Сумщині я вам і подаю.

 

Ідея створення товариства ,,Просвіта” належала о. Степану Качалі. Її підхопив гурт молодих патріотичних людей, які вирішили взятися за важку справу просвіти народу.

Перші загальні збори ,,Просвіти” відбулися у вівторок 8 грудня 1868 р. На збори прибуло 70 членів зі Львова, але були представники і з сіл. Всіх членів на зборах було 150 осіб.

Збори відкрив патріотичною промовою голова ініціативного Комітету, професор Анатолій Вахнянин.

Привітав збори одноосібно старий священик села Лопянка, Долинського повіту о. Йосип Заячківський. У своєму привітанні він сказав: ,,Та ви знаєте, і народ свідомий того, що ваша нинішня наука оплачується по найбільшій части тим мізерним грошем, на котрий народ криваво працює. А як доробиться куска хліба, щоб вас Бог охоронив від тієї чуми, від огидного космополітизму, котрий погибеллю всякій народності, і держиться свого народу”.

Перший параграф статуту, схваленого на перших зборах ,,Просвіти”, казав: ,,Пізнай народ свій у його величі і мудрості душевній, із всього його недужою і темною його стороною, а відтак взятися за лікування недужого організму і за подавання йому поживних страв – це діло розумне хоча і важке”.

Не визнання походило не тільки від чужинців, але і свої докладали зусиль для ліквідації ,,Просвіти”. Вже перші збори не можливо було провести в залі Народного Дому, збудованого на гроші українського народу, а в чужій залі поляків, бо правління Народного Дому не дало дозвіл на проведення зборів.

Засновники ,,Просвіти” хотіли це почати зі служби Божої, яку замовили в церкві св. Миколая, але священик о. Яків Шведзіцький, який спочатку погодився, відмовився від проведення служби, а іншого священика не пустив до церкви.

Ще один священик Успенської церкви, о. Теофіл Павликов, теж відмовився відправляти службу, бо сказав: ,,Що це за ,,Просвіта”? Чи це товариство польське, чи німецьке, чи якої іншої народності?”. Обізвав ,,Просвіту” холерою і сказав, що вона шкідлива для народу.

З перших днів заснування ,,Просвіта” почала по селах засновувати мережу читалень. До читалень потягнувся люд і біля них постали перші кооперативні крамниці, ощадні каси. При ,,Просвіті” сформувалися перші курси для неписьменних, господарські і фахові гуртки сільського господаря. В ,,Просвіті” оформилися українські банки, Рідна школа, кооперативні організації (Центросоюз, Маслосоюз, Сільський господар). Ідеї ,,Просвіти” були поширені на всю Україну.

Російська влада до 1916 р. на Україні ліквідувала 40 читалень. Дійшла ,,Просвіта” аж до Зеленого Клину, відомого як колонія переселенців з України на Далекому Сході. Поширилася вона і серед численних емігрантів Югославії, Франції, Америки, Аргентини, Уругваю, Бразилії, але найбільша кількість просвітянських організацій була в Канаді.

В архівних матеріалах за квітень 1917 р. знаходимо першу згадку про те, що в Сумах у будинку Бережного на Покровській площі започаткована В. Покровським сумська ,,Просвіта”. В її статуті наголошувалося: ,,Наша мета – просвітницька робота серед нашого найменшого брата, знайомити люд український з його рідною історією, літературою і музикою, а також найбільш зрозумілим способом поширювати поміж нього всякі агрономічні і сільськогосподарські відомості”. На мій погляд малоросійські гуртки це теж була ,,Просвіта”, а в 1917 р. їх назвали товариством на основі написаного статуту. Юридично, можливо, вони і різні, але сутність їх була одна. На мій погляд, не варто їх розмежовувати, а треба включати гуртки в історію ,,Просвіти”. Влада не хотіла щоб ці гуртки називалися ,,Просвітою”, бо їх вважали на російських теренах австрійськими шпигунами.

Сам процес становлення і визнання Центральної Ради як загальноукраїнського органу відбувався повільно. Питання приєднання наших земель до УНР пропонувалося визначити опитуванням громадян, але те, що робилося в Росії змусило місцевих купців і підприємців погодитись і з владою УНР.

В Лебедині перші спроби організації товариства ,,Просвіта” відносяться до літа 1917 р., але тільки 24 липня 1918 р. відбулися збори на яких обрали головою ,,Просвіти” А. А. Краснова, секретарем І. В. Солодова, членами Влезькова, Коркішка, Одарченка, Гладкова (земський гласний), М. Гальковського (директор гімназії), Бориса Михайловича Петренка (регент соборного хору), Грищенка (завідуючий відділом повітового земства). Почесними членами стали: К. С. Зільберник та В. К. Демченко. Розташовувалася ,,Просвіта” в приміщенні парафіяльної школи на вул. Петропавлівській. Просвіта” мала дві секції: лекційну і музичну. Музична секція мала духовий оркестр. Організували виставку старожитностей.

Каталог до виставки був надрукований в друкарні Когона. 20 серпня відкрилися курси української мови.

В грудні 1917 р. було створено Конотопське товариство Просвіта”. В своїй листівці організатори закликали земляків прийти на організаційне засідання. Ставилося на меті об’єднати в єдине велике просвітньо-культурне товариство окремих осіб та організації м. Конотопу і повіту, які поширювали національну освіту. Тут же в листівці наголошувалося: ,, Всі ті, хто хотів би, щоб український народ не перебував більше у темноті й убожестві, а пройнявся національно-політичною свідомістю і став нарівні з іншими культурними націями, хто хотів би, щоб український народ не був погноєм, на якому розвиваються квітки чужої культури, а жив своїм власним національним життям, той повинен подбати, щоб у м. Конотопі і по селах повіту читалися популярні лекції, щоб були відкриті курси, школи та школи для дорослих, щоб усюди були народні книгозбірні-читальні. Це завдання має виконувати товариство ,,Просвіта”, що зорганізується у м. Конотопі. Увесь Конотопський повіт повинен бути відкритий для ,,Просвіти”, Народних будинків та інших просвітницьких організацій.

На зібрання запрошуються всі діячі народної освіти”. Учительський з’їзд у Харкові (квітень 1918 р.) констатував, що відправним моментом для створення української мови повинно слугувати попереднє вираження волі народу. А для цього необхідно, перш за все, організувати курси для викладачів, відкрити учительські семінари. Такі курси різного рівня були відкриті за сприяння міністерства освіти.

На першому з’їзді ,,Просвіта” була реорганізована у повітову спілку ,,Просвіт”.

Спочатку реєстрація різних товариств проходила методом оповіщення влади, а потім – в окружному суді.

Мова йде за літо 1918 р., а посилаються на закони ще Тимчасового уряду. Ось так судова влада саботувала українізацію в місті. Як все це схоже на наші часи. Кооперативна газета ,Луч” підтримувала прагнення невеличкої групи інтелігенції про українізацію суспільства. Товариство ,,Зоря” буде ліквідоване тільки в 30-х роках ХХ ст.

30 червня 1918 р. газета ,,Луч” писала: ,,Народові нашому потрібна наука на рідній мові, яка являється чинником культури, свідомість громадянська, якої немає …, та економічна воля з волею політичною”.

При ,,Просвіті” діяв національний хор і школа нотної грамоти.

Влітку курси українознавства розгорнули свою роботу в Охтирці, Сумах, Лебедині, Глухові, Ромнах, Конотопі. Для читання лекцій на курсах в Лебедині були запрошені визначні вчені, зокрема, приват-доцент Харківського університету С. Таранущенко, а з 29 липня по 3 серпня читав лекції з історії України Гнат Хоткевич. В Сумах Хоткевич був 15 жовтня.

Лебединська газета ,,Земские известия” 1 серпня 1918 р. писала: ,,Лекції відрізняються життєвістю, захоплюють увагу аудиторії тим, що лектор, добре володіючи українською мовою, так живо, картинно, і разом з тим з таким натхненням викладає лекцію, що слухачі не помічають як проходить час”.

Для викладання на курсах також запрошувалися Г. Ващенко, П. Дорошенко, С. Василенко, П. Волинський, М. Рудницький, П. Зайцев.

Наприкінці 1918 р. розпочали свою діяльність педагогічні курси при Сумському Народному Університеті ім. Шевченка. Програма сприяла опануванню здобутків сучасної педагогічної науки, посиленню уваги до духовного світу й психологічного розвитку дитини, широкому використанню у навчально-виховному процесі засобів мистецтва й літератури.

На курсах ,,Просвіти” були прочитані наступні лекції: ,,Ідеал громадянського виховання”, ,,Українська муза перед судом національної самоосвіти” (Я. Мамонтов), ,,Утиски української культури” (В. Коломієць), ,,Трагедія української інтелігенції”. Відвідував ,,Просвіту” відомий публіцист Микола Іванович Юхновський.

Влітку і восени 1918 р. набрали чинності нові форми роботи по залученню населення до витоків української культури.

Проводилися виставки старовини, виступи кобзарів, хорів, театральні вистави. Для дітей організовували різного роду свята.

11 березня 1918 р. в реальному училища проходили вечори по вшануванню пам’яті Т. Г. Шевченка (Шевченківська вечірка).

6 жовтня проходив з’їзд просвітян Сумського повіту. Вони звернулися з відозвою до Голови Ради міністрів щодо поширення української мови. Вони підтримали київських просвітян про вживання української мови у всіх урядових та громадсько-правових закладах.

Оголошення про вистави українського товариства в Сумах

Продовжувалися гастролі різних українських труп, що мали великій український репертуар.

Трупа Льва Сабініна буде відвідувати Суми до тих пір поки її і не розгонять.

Трупа Білокурова давала вистави: ,,Роковой дебют”, ,,Майська ніч”, ,,Кум-мірошник”, ,,Хатня революція”. До вистав додавалися комедії-мініатюри, кабаре, дивертисмент. Семен Пергаменцов виступав з танцями, тріо Серж – з акробатичними номерами.

Українського репертуару в інших театрах було обмаль, а був переважно російський репертуар. У 1918 р. в Сумах діяло 6 театрів. Переважна більшість з них були російські, що втекли на Україну з більшовицької Росії.

,,Просвіта” тримала свою бібліотеку, яка коштувала їх 4 000 крб.,а влада дала 2 000 крб.

Мабуть, самою визначною подією 1918 р. для ,,Просвіти” було відкриття українських гімназій.

,,Просвіта” добилася відкриття української гімназії. В гімназії було спільне навчання хлопчаків і дівчаток. Плата в підготовчому класі складала 160 крб., а у всіх інших – 200 крб.

Були відкриті громадські гімназії в с. Нижня Сироватка, яка мала перші три класи і в с. Юнаківка, яка мала 4 старших класи. Завідував гімназією П. Рождественський.

У 1917-1921 рр. про поширення знань серед народу дбав керівник охтирської ,,Просвіти” Б. Антоненко-Давидович. Керівником краснопільської ,,Просвіти” був агроном М. Довгополюк, у Тростянці та Білопіллі – Ю. Миргородський і Х. Головченко, у Глухові – вчитель і поет І. Піонтоковський.

Центром музичного життя у 1918 р. в м. Глухові був педагогічний інститут. Тут систематично проводилися камерні музичні вечори і епізодично оперні вистави за участю хору й оркестру студентів і викладачів. Основою репертуару цих вечорів була вітчизняна і зарубіжна класика. Багато програм повторювалося для міста. Так, 8 вересня 1918 р. силами викладачів Я. Ступки, Я. Старовойта, Б. Куликівського в місті був організований камерний вечір з 3-х відділень, де виконувалися сонати Бетховена для скрипки і фортепіано, тріо Гайдна.

Інститут брав дієву участь у створенні українського репертуару. Так, Я. Ступка (чех за національністю), що працював тут викладачем музики (1917-1925), написав ряд пісень для шкіл на слова українських поетів: ,,Хатка”, ,,Чоботар”, ,,Колосочки”, ,,Потяг”, музичні сценки для солістів і дитячого хору – ,,Зозуля і півень”, ,,Школяр” та ін.Не треба думати, що ,,Просвіта” замикалася тільки в узьких національних рамках. Серед її членів була велика кількість людей, що добре розумілися на російській і світовій класиці як музичній, так і літературній.

,,Просвіта” влаштовує по селах концерти, вистави. В приміщенні реального училища ,,Просвіта” влаштовує лекції про долю української інтелігенції. 6 серпня в с. Жигайлівка в приміщенні місцевої школи відбулися вистави: ,,Зоря нового життя” А. Кащенка і водевіль ,,Кум-мірошник”. 10 серпня 1918 р. відбулася чеховська вечірка у Великій Писарівці. Її організувала ,,Просвіта”. Ось як про цю подію писала газета ,,Земське діло”(мова оригіналу): ,,На днях в нашій слободі, з нагоди 14-х роковин смерті А. П. Чехова радою місцевої ,,Просвіти” була влаштована вечірка, присвячена Чехову. Спочатку було сказане студентом П. А. Сапухіним вступне слово про Чехова. Промовець розповів про характер творів Чехова та їх значення, потім почалися вистави. Поставлені були: ,,Лебедина пісня”, ,,Ювілей”, ,,Пропозиція”. Режисером був артист-аматор Ф. С. Рижавський. Вистава мала великий успіх. Народу було багато”.

При всьому позитиві, що несла ,,Просвіта” вона була дуже слабкою в організації свого власного середовища. Майже всі ,,Просвіти” нашого краю переживали внутрішні конфлікти. Частіше всього це було пов’язане з великою кількістю талановитих особистостей, що там зібралися. Частіше всього матеріальну допомогу ,,Просвітам” надавали різного роду кооперативні підприємства. Як писала місцева газета роменські кооператори не знали кому надавати допомогу через постійну колотнечу в ,,Просвіті”. Не позбавилася ,,Просвіта” цієї хвороби і до нашого часу.

Дуже сприятливим для ,,Просвіти” виявився період правління гетьмана Скоропадського, але і цей період був періодом боротьби за українську мову, культуру і державність. Чиновники (старости) працювали в інтересах старої буржуазії. Ці чиновники не дуже переймалися ідеями українізації, бо велика кількість їх була з російських офіцерів, яких особисто знав Скоропадський. Одним з них був Сумський повітовий староста, генерал-майор російської армії Сергій Якович Гребенщиков. Він залишив нам свої спомини за цей період. Він їх писав в 30-х роках ХХ ст. в Югославії. Коли я писав про нього книжку мені довелось виправляти багато прізвищ людей про яких писав Гребенщиков, бо він все це робив по пам’яті, а не по архівним матеріалам, які йому були недоступні. Сам по собі він був порядною людиною, але він не сприймав Україну як самостійну державу, не визнавав і українську мову. Ось його спомини.

,,Относительно самостийного движения, так называемого щироукраинского, я ничего особенного сказать не мог. Представители его, объединившиеся в общество под украинским названием ,,Просвита”, держали себя вполне корректно, и у меня с ними никаких столкновений не было. Политической агитацией они совершенно не занимались. В докладах других старост тоже об особых выступлениях со стороны щироукраинцев не упоминалось. Центр этой группы, кажется, действовал, но очень скромно, в губернском городе, где щироукраинцы стали проявлять себя лишь осенью, после ряда выступлений против украинизации некоторых общественных деятелей.

У меня было лишь одно дело с представителем группы щироукраинцев, а именно с украинским комендантом, который был еще ставленником Рады, но с ним я покончил дело очень быстро, и он был смещен без всяких трений, скандалов и недоразумений. Действия его критиковались, и очень сильно, даже самим председателем ,,Просвиты”.

Украинское самостийное движение в моём районе совершенно не проявлялось. В деревнях людей со щироукраинскими претензиями совсем не было, а в городе украинская интеллигенция, как я уже говорил, сосредотачивалась в украинском просветительском обществе – ,,Просвита”. Общество занималось распространением украинской литературы, и, как мне говорили при первом свидании её председатель господин К-ный (К. Сольський – О. В.), практических вопросов не затрагивало. Этот К. был перед гетманским переворотом украинским комиссаром. Когда я заменил его как гетманский староста, то, по моему приглашению, он был у меня для решения некоторых вопросов. Мы тогда же с ним переговорили обо всем касающемся украинского общества. Потом, после падения гетмана, К. снова был украинским комиссаром, но во время гетманства никакой агитации против гетмана ни он, ни общество ,,Просвита” не вели. Председатель и члены общества вели себя вполне корректно. Господин К. нередко заходил ко мне при организации ,,Просвитой” литературно-музыкальных вечеров, которыми общество стремилось поднять в народе национальное украинское чувство. Я ничего не имел против, тем более, что в центре, в Киеве развитие всего украинского весьма поощрялось. На все вечера председатель всегда приглашал и меня. Я посещал их и ни разу ни в произносимых речах, ни в спектаклях чувство мое, как русского человека, ничем не оскорблялось. Я нисколько не скрывал от председателя своего мнения, что Украина самостоятельным государством быть не может. Если она не будет принадлежать России, то неминуемо попадет в руки немцев, чего я, как русский человек допустить не мог. Также я не скрывал своего мнения и относительно употребления украинского языка, утверждая, что он не выйдет из среды небольшой кучки интеллигенции, решившей обратиться из малороссов в украинцев, и что в народе украинский язык не привьется. Не видя в деятельности украинской ,,Просвиты” ничего противоречащего Гетманской власти, я, ценя корректное отношение её членов к себе как к её представителю, в свою очередь, относился с уважением ко всем их интересам и желанию поддержать украинское, хотя и искусственное, национальное чувство, которое так упало в Великороссии. В общем, с членами ,,Просвиты” у меня за все время не было никаких столкновений. Выслушивая их просьбы, я, что можно, всегда исполнял, а с чем не соглашался, на то приводил вполне определённые доводы, нисколько не затрагивая их национальные чувства и не вызывая напрасного озлобления. Приведу два примера. Из моих сношений с щироукраинцами.

Первое. Однажды ко мне пришел один из членов ,,Просвиты” и стал излагать свою просьбу на украинском языке. Я молча выслушал до конца его довольно длинную речь и спросил, очень ли важно то, что он мне сообщил. Когда он ответил утвердительно, я просил его повторить мне еще раз свою просьбу, но гораздо медленнее, так как я украинского языка не знаю и многое не понял, а для пользы дела было бы еще лучше, если бы он доложил мне все просто на русском языке, на котором ему приходилось, наверное, не раз говорить до революции. Член ,,Просвиты” улыбнулся, перешел на русский, и в несколько минут дело было решено. Прощаясь с ним, я просил предать членам ,,Просвиты” мою просьбу говорить со мною на русском языке, так как не могу допустить, чтобы из-за незнания мною украинского языка тормозилось решение каких-либо вопросов, тем более что члены ,,Просвиты”, как и все прочие, приняли мою просьбу во внимание, и все всегда говорили со мной по-русски.

Второе. В другой раз ко мне явился заместитель председателя и спросил, почему я отдаю приказы не на украинском языке, а на русском. Надо сказать, что свои приказы в газетах я печатал на двух языках, а со всеми учреждениями сносился на русском, потому что в городе, кроме членов ,,Просвиты” украинского никто не знал. На соответствующий мой вопрос волостные председатели ответили, что просят присылать все распоряжения на русском языке. На вопрос, заданный мне заместителем председателя ,,Просвиты”, я спросил его в свою очередь, должен ли я в своей деятельности идти навстречу желаниям крестьянского населения? Когда он мне ответил, что это совершенно необходимо, то я показал ему постановления нескольких волостей, в которых была изложена просьба писать все приказы на русском языке. После этого члены ,,Просвиты” ни с какими вопросами об украинском языке ко мне больше не обращались, продолжая быть со мною по-прежнему в отличных отношениях.

Вообще меня удивляло, что некоторые министерства и лица, занимающие высокие посты, старались говорить и сноситься на украинском языке, крайне затягивая этим решение многих вопросов, когда для населения это было совершенно не нужно. Да и для сохранения хороших отношений с группой лиц, считавших себя щироукраинцами, употребление украинского языка тоже не было необходимым. Это я испытал на опыте. Некоторые наиболее интеллигентные из этой группы люди отлично понимали, что многая суть не в языке, а в отношении к делу. Если бы я понимал по-украински, я бы выслушал просителей и на этом языке, как выслушал просьбы крестьян на малороссийском. Для пользы дела просил говорить со мной по-русски, и эта просьба против меня никого не вооружила. Узнав моё доброжелательное отношение к чисто украинским вопросам, не затрагивающим политики, никто, даже самые щирые украинцы не ставили мне в упрёк незнание украинского языка.

Гребенщиков не назвав прізвище голови Просвіти”, а сказав тільки, що він був при Директорії комісаром, можливо це був К. Сольський. Ось перед вами наказпідписаний К. Сольським.

Гребенщиков з родиною у Петербурзі

За радянських часів ,,Просвіта” протрималася тільки в період українізації, а потім була знищена, а члени ,,Просвіти” ліквідовані.