Інтелігентний універсал: Володимир Бойченко

Володимир БОЙЧЕНКО був «зірковим» гравцем сумської команди майстрів «Авангард»/ «Спартак», яка виступала у класі «Б» української зони чемпіонату СРСР. У Сумах його «прописав» тренер Тенгіз МІКАДЗЕ, запросивши юнака з луцької «Волині». Впродовж 6 сезонів (1962 – 67 рр.) «Циган», так люб’язно його називали вболівальники, радував своєю добротною грою. Він був універсальним гравцем, погравши в усіх лініях, окрім воріт. На професіональному рівні провів 220 матчів і забив 16 м’ячів. Майже 25 років Володимир Маркович працював дитячим тренером, підготував не одну команду футболістів, а також один сезон був головним тренером сумського «Агротехсервіса». У червні 2018 року Володимир Маркович завершив свій земний шлях. Вічна йому пам’ять і вічний спокій!

Медицинбол і футбол
Перші кроки у футболі хлопчина робив на вуличних баталіях у післявоєнні роки у Фастові, де народився. У цих пацанячих іграх, які інколи тривали по кілька годин поспіль, за будь-якої погоди, зміцнювалися і розвивалися індивідуальні навики. Вони вчили один одного обводці м’яча, ударах по воротах, грі у пас. Але у гравців була одна проблема – де брати м’яча. Проблему вирішили швидко. Зібрали відповідну суму і відрядили кількох гравців до Києва, аби вони купили медицинбол. Це такий набивний важкий м’яч для тренувань. Виймали з нього пресовану вату і вставляли камеру, яку виміняли за кольоровий метал. Коли м’яч був готовий, ганяли його годинами, забувши про все на світі. Уже тоді Володя виділявся з-поміж інших своєю грою. Не випадково на 14-річного худорлявого футболіста звернув увагу тренер місцевого «Локомотива» і запросив його у команду. А через рік Володимир зодягнув футболку місцевого «Торпедо», яке успішно виступало у чемпіонаті Київської області. В обох командах юнак грав нападником, часто забивав. Уже тоді його почали залучати до виступів у чемпіонаті УРСР. Юнак і не думав, що за кілька років футбол стане його професією, і своєю грою він буде заробляти гроші.

Футбол чи небо?
Згодом перед Володимиром постало питання: грати у футбол чи реалізувати свою дитячу мрію? Його старший брат Анатолій був військовим льотчиком. На той час ця професія була престижною і популярною серед молоді. Тож мріяв літати і Володимир. До 17 років закінчив аероклуб і пройшов збори для вступу до військового училища. Коли про це дізналася мама, то сказала, що у сім’ї вистачить одного льотчика. Аби син був ближче до батьківської домівки, змирилася з його заняттям футболом. А тут якраз надійшло запрошення від тренерів нововолинського «Шахтаря», який виступав у чемпіонаті Волинської області. Так юнак остаточно вирішив стати футболістом. За 3 роки пройшов хорошу школу тренера Миколи ГАВРИЛЮКА – ексгравця київського «Динамо». У 1960 році його запросили до луцької «Волині», яка разом із сумським «Авангардом» дебютувала у класі «Б» української зони чемпіонату СРСР. Тренер забрав із собою кількох гравців. Не забув він і Бойченка. Вже в першому матчі 10 квітня у Кіровограді 21-річний нападник змусив заговорити про себе. У ньому ж було здобуто й першу історичну перемогу – 3:1, а перший м’яч забив Володимир Бойченко. Він же оформив й перший хет-трик. Того року Володимир відзначився 9 разів у 28 матчах. Зберігся й перший список гравців «Волині 1960 року, яких у наказі від 1 січня 1960 року забезпечували харчуванням (18 дореформенних карбованців на день).

Володимир – сумський «циган»
На молодого гравця звернули увагу тренери кількох команд. І доки вони роздумували, їх випередив другий тренер сумчан Тенгіз Мікадзе. У 1962 році Володимир став гравцем нашої команди і сумчанином. Тут знайшов своє сімейне щастя, друзів і палких вболівальників, які дали йому футбольне прізвисько «циган». Чому таке? Мабуть тому, як зізнався Володимир Маркович, що мав пишними хвилями циганчукувате волосся.
Дебютного року відразу заграв в основі. Провів усі 24 матчі, в яких відзначився двічі: у зустрічі з хмельницьким «Динамо» врятував команду від поразки (3:3), а в Чернігові з «Десною» забив м’яч престижу (1:4).
У Сумах Володимир змінив своє ігрове амплуа. Із нападників тренер Олександр СЕРБІН перевів його у середню лінію. Сталося це на зборах у товариському матчі з «Чайкою» (Балаклава) напередодні календарного матчу із СКЧФ (Севастополь). На грі були присутні тренери майбутнього суперника. Олександр Семенович не хотів «світити» ігровий малюнок сумчан. І цей викрутас спрацював. Володимир сам обрізав «Чайці» крила, забивши 4 м’ячі. Згодом Володимира Бойченка і Віктора ЄРЬОМЕНКА тренери запорізького «Металурга», який підвищився в класі, запросили до своєї команди. Сумчани успішно пройшли збори, впевнено почувалися у товариських матчах з мінським Динамо», московським «Торпедо» і алма-атинським «Кайратом», якому Володимир забив 2 м’ячі. Але за сімейними обставинами Володимиру довелося повертатися до Сум. А Віктор, якого вболівальники називали Гаррінчею, з часом став лідером і капітаном «Металурга». А якою була б футбольна доля «Цигана», якби він продовжив кар’єру в Запоріжжі – уявити неважко.

Перемоги над «Динамо» і ЦСКА
У 28 років Володимир завершив професіональну кар’ру. Мабуть, рано повісив бутси на цвях, бо тоді «Спартак» почав заявляти про себе, посідаючи місця у першій десятці. І в 1969 році став бронзовим призером чемпіонату. Це поки що єдиний успіх нашої команди за її майже 60-літню історію. Футбол подарував Володимиру Марковичу, про що він з гордістю завжди розповідав, матчі з лідерами радянського футболу – київським «Динамо», «Спартаком», «Динамо» і ЦСКА з москви. А проти яких «зірок» йому довелося грати! Валерій ЛОБАНОВСЬКИЙ, Андрій БІБА, Юрій ВОЙНОВ, Геннадій ЛОГОФЕТ, Лев ЯШИН, Альберт ШЕСТЕРНЬОВ – хіба всіх згадаєш. Доклав Володимир майстерності до перемог над динамівцями і армійцями (1:0). Кожен матч був своєрідним святом не тільки для гравців, а й для тисяч уболівальників, які збиралися на ці та інші матчі на «Спартаку». Про ті роки, на жаль, залишилися лише приємні спогади… Скажіть, будь ласка, коли останній раз до Сум приїздили, скажімо, «Динамо» чи «Металіст», або ветерани цих та інших команд?

50 «зірок» БОЙЧЕНКА
Маючи диплом про закінчення торгово-економічного інституту, Володимир Маркович став працювати дитячим тренером у групі підготовки при команді майстрів «Спартака». Вихованню майбутніх гравців він присвятив майже 25 років. За цей час підготував до півсотні футболістів, які не без успіху грали у командах різних ліг чемпіонатів СРСР і України. Сергій СТРАШНЕНКО–старший, В’ячеслав ВАСЄКА і Олександр СЕМЕРНЯ одними з перших виступали на турнірах у складі юнацької збірної СРСР. Як тут не згадати виграш збірною області у 1980 році Кубка УРСР серед юнаків? Цього успіху вихованці Бойченка добилися у боротьбі з командами клубів і спортінтернатів Києва, Донецька, Харкова, Дніпропетровська та Львова. А згодом збірна сумського «Авангарду» стала срібним призером першості України серед спорттовариств. З тих команд заявили про себе на різних рівнях Юрій КОРОБКО, Віталій ДАВИДЕНКО, Валерій БЕЗДІДЬКО, Петро ПУСТИННИК, Олександр СЕМЕРНЯ, Олег МІНЕНКО, В’ячеслав ВАСЄКА та інші.
Для Володимира Марковича завжди важливим було, окрім того, що його вихованці ставали вправними футболістами, щоб вони зростали хорошими інтелігентними людьми. Саме таким був на полі і в житті, за словами Олександра Сербіна, зірковий гравець сумського «Спартака» 70-х років минулого століття Володимир Бойченко. Він входить до ТОП-50 футболістів сумської команди майстрів за всю її історію.

Григорій Рева, Панорама, №24-2023