Думки про минуле, сьогоденне і вічне від вчителя, журналіста, краєзнавця та патріота Сум

Анатолій Близнюк: “Нам потрібен патріотизм у поєднанні з європейською свідомістю”
Думки про минуле, сьогоденне і вічне від вчителя, журналіста, краєзнавця та патріота Сум
Коли спілкуєшся з цією людиною, вражає її надзвичайна енергія, розмаїття інтересів і обізнаність у багатьох сферах життя. Ще — незалежні і відверті відповіді на будь-які нагальні питання і власний погляд на життя і світ. Отже наш співрозмовник — Анатолій Михайлович Близнюк, якого одні пам’ятають як освітянина, інші — як автора численних проблемних публікацій у пресі і багатьох книжок з краєзнавчої тематики, громадського діяча, захисника культурних цінностей Сум і Сумщини. Всього годі перерахувати, одне слово — людина активна, багатогранна, бойова і інтелігентна водночас.
Коротка довідка
Народився в с. Підставки Липоводолиинського району 1 серпня 1950 р. в родині вчителів. Є випускником Сумського педагогічного інституту. Спеціальність — українська мова та література. Його студентський реферат по “Слову о полку Ігоревім” визнаний як науково-дослідницька праця. Працював у сільській школі, потім заступником директора з виховної роботи сумського ПТУ № 2. За його участі і його зусиллями в Сумах створено чотири музеї, серед яких Музей науки і освіти, який він очолював у 1983-2013 рр. Працює над вивченням історії створення універсітетів, шкіл, гімназій та ремісничих училищ, займається історією виникнення писемності в різних частинах світу. Ці теми висвітлює в численних публікаціях у ЗМІ і окремих книжках. Нині очолює музей “Дзвони пам’яті”. Наполегливо працює над втіленням ідеї встановити в Сумах контактну скульптуру — пам’ятник вчителю.
R: Розкажіть про ті чотири музеї, які завдяки вашим зусиллям відкрито в Сумах.
А. Б.: Музей освіти і науки Сумщини створений на базі колишнього облоно, тепер — управління освіти. Він фактично є педаглгічною лабораторією, де студенти готуються для проведення уроків з краєзнавства, історії. Музей обладнано сучасними технічними засобами, а експозиція має неабияке пізнавально-історичне значення.
Музей “Дзвони пам’яті” створено перш за все для молоді — учнів, студентів. Матеріали музею розповідають про історію міста починаючи з його заснування Герасимом Кондратьєвим. До речі, особиста зброя Кондратьєва знаходиться в музеях Москви і Петербурга, тобто у країни-агресора. В нас збереглись тільки фотографії. Багато історичних цінностей нашого народу ще знаходиться за кордоном, на жаль. Музей подає матеріали іще давніші, ще з часів “Слова о полку Ігоревім”. Шлях, яким йшло військо Ігоря, проходив поруч з місциною, на якої потім виникли наші Суми. Подаються події історії у нерозривному зв’язку — заснування міста, розвиток, війни, окупація, – сучасна, остання війна, яка триває. Все це гідно пам’яті. Серед експонатів музею є справжня військова карта, артефакт часів визволення міста від окупації. Замисліться тільки, з цим артефактом розроблялись військові операції, які вплинули на наше теперішнє життя. Я приніс її з власної колекції.
Ще треба згадати Музей освіти на базі ПТУ № 2, Музей воїнів-інтернаціонналістів на базі ДНЗ “Сумське вище училище будівництва та автотранспорту”. Воїни-інтернаціоналісти — це не тільки ті, що воювали в Афганістані. Радянський Союз почав воювати ще в Іспанії, серед людей, які туди потрапили, були і наші земляки, такі, як льотчик Панов. Льотчик Супрун, до речі, теж був за кордоном, але потім повернувся і воював у радянських лавах. Матеріалами музею ми хотіли показати долі наших земляків, яким довелося воювати в різних країнах — таких “гарячих точок”, здається, налічується аж 49.
R: Ви щойно згадали про власну колекцію. З чого вона складається?
А. Б.: Вона віддзеркалює мої особисті захоплення. Переважно це книжки та інші друковані матеріали. Загалом книжок в мене близько тисячі, з них майже три сотні рідкісних. Це дореволюційні видання, багато старих підручників. Підручникам завжди приділялась велика увага. Ще Петро І оголосив конкурс на кращий підручник з “российской словесности” і призначив нагородою золоту медаль. В колекції є дуже старі підручники. До речі, щоб написати підручник, раніш треба було готуватись до леза цензури. Знаєте, коли з’явилась цензура в світі? Ще за Александра Македонського. Під час походу на схід він дозволив своїм солдатам написати листи додому, потім цю кореспонденцію перлюстрували, виявили незадоволених і стратили. Така була перша цензура.
R: Як народилась ідея створення в Сумах пам’ятника вчителю?
А. Б.: Це буде пам’ятник не вчителю, а вчительці, обов’язково буде! Скульптор Олег Прокопчук виготовив макет, ми не даємо спокою міській владі, і я вірю, що справа завершиться успішно. Пам’ятник буде контактною скульптурою, а не незграбним монументом. Олег Прокопчук знайшов дуже оригінальне і сучасне рішення: фігура вчительки, літньої жынки, а поруч з нею сидить учень. Тільки не з книжкою, а з сучасним планшетом. За моїм проханням Олег Прокопчук трошки переробив проект, пересунув фігури таким чином, аби залишилося місце на лавочці, де можна присісти, сфотографуватись, просто подумати. Хоча б про те, кому ми ставимо пам’ятники — і рафінаду, і чиновнику, і гаманцю. То все хай буде, хай існує як веселий жарт, але ж вчитель — постать, беззаперечно, гідна того, щоб її вшанувати і увічнити. Перший пам’ятник вчительці в Україні відкрили у Харкові. Є такий пам’ятник у Бєлгороді. Буде і в Сумах свій, не схожий на решту інших, із своїми унікальними рисами. Я вірю, що влада і пересічні громадяни нас підтримають.
R: У Сумах живуть люди начебто не дурні. Чого їм не вистачає, на Вашу думку?:
А. Б.: Патріотизму. Патріотизм — це риса будь-якої нації. Це навіть вище від науки, бо наука у всьому світі однакова. Табличка множення одна й та сама у французів, росіян і у нас. А патріотизм кожна нація повинна мати свій. Починати треба з того, щоб бути патріотом свого міста. Якщо я патріот, то не повинен проходити повз проблеми, які існують в місті Суми. Їх досить. Це і сміття, і зіпсоване повітря, маршрутки, стан шляхів. Якщо хтось викинув папірець — це ж неправильно! В Європі, куди ми налаштувались прийти, люди не смітять, бо вони патріоти. Це є “євросвідомість”. Нам не вистачає європейської свідомості! Люди всі різні, кожен має право на власні смаки, уподобання, переконання, але патріотизм у нас повинен бути спільний.
R: Є думка, що українці є однією з наймолодших націй в світі. Саме націй за визначенням, не народів. Ми, мовляв, тільки почали консолідуватись. Чи ви згодні з таким твердженням?
А. Б.: Про трипільську культуру ви знаєте, бо про неї багато пишуть і говорять. То розповім ще дещо цікаве. Найдавніша українська пам’ятка — Кам’яна Могила під Мелітополем. В тамтешніх печерах знайдено унікальні петрогліфи. Дослідження цих знаків проводив наш земляк, колишній вчитель, визначний мовознавець Анатолій Кифішин, якого визнають одним із небагатьох в колишньому СРСР шумерологом. Він систематизував знайдені знаки і довів їх ідентичність з найдревнішими зразками шумерського письма, знайденими в Месопотамії. А тепер — увага. Написи з Кам’яної Могили старші на три тисячоліття від месопотамських, які доси вважались найдревнішим зразком писемності. Тобто про молодість нації я б не твердив категорично. Уявлення про історію людства і про першовитоки цивілізації неодноразово змінювались кардинальним чином.
R: Що ви як освітянин думаєте про децентралізацію і пов’язані з нею зміни в шкільній системі?
А. Б.: Зникне багато маленьких сільських шкіл в переферійних селах На Сумщині залишиться з два десятки опорних шкіл. Дітей туди будуть возити автобусами, а згодом і батьки, принаймні більшість з них, переїдуть до крупніших населених пунктів. Малі села вмруть. Важко визначити категорично, мінус це чи плюс. Більше культури, цивілізації, поліпшення побуту — це добре. Але в селах залишаться ресурси, які можна було б використовувати для розвитку малого та середнього бізнесу. Там не тільки земля, а й ставки, де можна розводити рибу, ліси з ягодами і грибами. Вчительки переїдуть до крупних сіл або й райцентрів, де більше людей, де, нарешті, заміж можна вийти, – це теж не остання річ. Але багато вчительок залишаться без роботи. Тому не можу визначити, добре вплине на школу територіальна реформа чи погано. П’ятдесят на п’ятдесят, я вважаю.
R: Чи бачите ви в Сумах позитивні зміни за останні роки?
А. Б.: Живу в Сумах вже 50 років і можу сказати, що так. Покращився побут, поволі, але зростає культурний рівень. Про це свідчить хоча б те, що ми навчаємось відновлювати і зберігати культурні пам’ятки, історичні будівлі. Хоча це відбувається не скрізь, але рух у цьому напрямку спостерігається. Цікавішою стала нова архітектура. Вже не будують ті химерні будинки-кирпичики. Історичний центр міста треба зберегти і реставрувати, бо старі Суми — наш спільний культурний скарб. Оптимізм викликає те, що створено кілька проектів “Музейного кварталу”, на Театральній площі і в прилеглих вулицях можна створити атмосферу гармонійного поєднання старовинної архітектури з сучасністю.
R:Що у вашому житті змінилося після виходу на пенсію?
А. Б.: Я став вільною людиною, а відтак — більш активною, креативною. Для когось пенсія — це господарство, курчата, картопелька, або ж — діван і телевізор. А я став більше писати, займатися улюбленими справами — досліджувати теми з історії нашого краю, активніше спілкуватись з однодумцями і колегами. Вік не змінює сутність людини.
ВРІЗ
Ми не однакові, мов курчата у квочки, кожен — неповторна особистість. Але рідне місто і рідний край у нас спільні
Фото з архіва
1.Людина і патріот. Анатолій Близнюк завжди охоче спілкується з людьми, ділиться багатством знань і думок, яке надбав протягом життя
2.Сумська вчителька. Макет ще однієї контактної скульптури. До навчального процесу зможе долучитися любий охочий
Олексій Сікорський, “Панорама” №37