В Сумах відбувся показ фільму, який краще подивитись, ніж читати і слухати відгуки

Власне кажучи, кіноподія вже відбулась — фільм знято і 24 серпня він потрапить на екрани країни. Попередній передпрем’єрний показ зразка нового вітчизняного кіно, фільма “Червоний” в Сумах відбувся 17 серпня в кінотеатрі “Планета кіно”. Фільм знято за мотивами одноіменного роману Андрія Кокотюхи. Книгу можна визначити як бойовик з елементами детективу, вмонтований в контекст недавньої української історії. Власне, вся наша історія — бойовик, детектив, драма, комедія та решта можливих жанрів, але ми розповідаємо про фільм. Сценарій написав Андрій Кокотюха, відштовхуючись від власного літературного твору, але для кіно наявний матеріал потребував неабиякої переробки. “Червоний” – це екранізація третьої, фінальної частини книги, а дві попередні теж буде втілено в кіноверсіях, сценарій другої частини фшльму вже готовий. Про це повідомив сам автор, Андрій Кокотюха на прес-конференції перед першим, презентаційним показом фільма в нашому місті.
Передпоказове знайомство
Окрім Андрія Кокотюхи в прес-конференції брали участь актори Сергій Солов’йов і Ігор Колтовський. Цікаво, що грали пони персонажів антагоністичних — перший — Зуба, який за табірним визначенням був “сукою”, а другий грав такого собі “вора в законє” Колю Тайгу. Хто читав роман, тот пам’ятає цього героя. А посередені — автор сценарію, один із тих, хто дав їм життя на екрані. Андрій Кокотюха розповідав, що на знімальному майданчику цей персонаж і сам актор всім припали до серця. В фільмі багато масових сцен, до масовок залучались люи, як сформулював Андрій Кокотюха “контенгент де може кожен десятий не сидів”. Звичайно, зайшла мова про те, чого нема на екрані, тобто прознімальний процес. В книзі табір, в якому все відбувається знаходиться під Воркутою, в сценарії місце подій переміщено на Урал, а знімати кіно вирішили у Кривому Розі. Там місцеві відновили шахту, де колись добували залізну руду, там поруч побудували табір. Це й були дві локації для зйомок. Аристи розповідали, що знімальний день тривав 12 годин — це тільки зйомки, а підготовка, грим займали ще десь голини із чотири. Автор сценарію був присутній на зйомках постійно, що не зовсім характтерно. Зазвичай справа сценаріста – написати, а там хай режисер працює. Режисер фільма — грузинський кіномитець Заза Буадзе. Протягом роботи разом із сценаристом доводилось узгожувати деякі зміни, адаптувати задуми під умови, реалізовувати тільки-но народжені ідеї. За словами Андрія, Заза Буадзе почав ствержувати: “Я український кінорежисер!”
Про свій творчий задум Андрій Кокотюха розповів: “Ми створили не українського кіногероя, не літературного героя, а просто героя. Дійсно, українці в сталінських таборахпершими почали організований опір і розхитали систему. Але це тільки контекст. Бажання вирватись з неволі — це нормально для нормальної людини і тема ця вічна. Про це знято і написано багато”. Андрій Кокотюха навів приклади: “Політ над зозулиним гніздом”, “Втеча з Шоушенку”. Можемо додати багато чого — від “Готель Бангкок-Хілтон” до аж “Судьба человека”. Питання тільки в тім, чи можна порівнювати новий фільм з усим, що вже знято на цю аж ніяк не ексклюзивну тему.
Що побачили.
Побачили класичний концтабір сталінських часів. Класичний розподіл мешканців цього пекельного поселення: злодії, вони ж – чорна масть, “суки”, “політичні”, і т.з. “начальники”. Всі вони тут, і одне від одного нікуди не дінуться. Та з’являється ще одна складова – “бандерівці”. Ці ні з ким і ні за кого. Багато зав’язаних і розрубаних вузлів, жорстоких сцен, подібні до яких можна побачити у багатьох бойовиках. Деякі, доречі подібні як близнюки: голівудський “кольт”, разрахований на шість пострілів гатить стільки, скільки потрібно режисеру, і в “тетешніку”майора Абрамова набої закінчуються саме тоді, коли написано в сценарії. Та стрілянина і різанина — пусте. Головнеий тут Червоний і невеличкий гурт його побратимів із своїм прагненням волі. Збереження тієї волі, яку вони носять у собі. Тому так вражають останні кадри. По червоній як кров, як радянській прапор землі рухаються вільні люди. Вони не тікаютьі нікого не наздоганяють — просто рухаються до своєї мети, яка не є визначена топографічно. Ці вільні люди йдуть до волі.
В романі Гуров, який розповідає про Червоного, був танкістом, родом з радянського Лєнінграда, колиски революції і всього того жаху, в якому опинились виключно всі герої. В фільмі — льотчик і уродженець Чернігова, тобто “східняк”, але ж українець. Це надає інший сенс їх стосункам Червоним. І вони разом в фінальній сцені. А в романі Гуров залишився і врятувався окремо. Доля ж самого Червоного залишається невзначеною і там, і там. Тілки в книзі все більш реалістично — всих бунтівників оточили, повбивали, декого неможливо впізнати — може Червоний серед мертвих, а може — десь. А в філбмовій версії — просто гайнули за обрій, за напис “Кінець фільму”, даючи привід складати пісні та легенди.
Що сказали
Зауваження небагатьох глядачів виявились полярними — від “Слава Україні! Молодці!” до “На троєчку с плюсом”. Якщо грунтовніше, то декілька людей погодились із твердженням: “За останні кадри можна вибачити всі попередні недоліки”. Саме так, коли вільні люди ідуть до волі, майже не торкаючись рудої землі – це вразило багатьох. Не дуже сприйняли музичний ряд. В фільмі використовиволась музика композитора Франко Еко, який багато працює в кіно, але в Сумах, схоже його мало знають. “Заповнює невиправдані паузи” – одрубала схильна до критичних зауважень глядачка. Доречі, “«Ой у лузі червона калина…” можна назвати справжнім лейтмотивом фільму, та й радянські пісні у виконанні Утьосова з’являлись дуже доречно. Далі наводимо глядацьку суперечку, яку ми, перепрошуємо, підслухали:
Червоний і Гуров для мене на одне лице! Як можна та добирати акторів на кастінгу?!
А може так треба?! Бо вони ж насправді однакові, тільки з відмінними “вводными» – той з Волині, а той — з Чернігова
Чому обличчя Вані Перев’язки жодного разу не показали?! Голівуд так не зробив би!
Навіщо тобі обличчя, коли є постать і дії?
Кіно відбулося
Кожне слово критики і схвали неможна вважати за істину в останній інстанції. Але кожне вимовлене слово живе своїм життям. Фільм,який незабаром вийде на українські екрани тед є вимовленим словом і як сприймуть його люди ми не наважуємось передрікати. Нагадаємо тільки, що роман Андрія Кокотюхи “Червоний” отримав спеціальну відзнаку за історико-патріотичний твір на Міжнародному літературному конкурсі “Коронація слова” у 2012 році. Тепер література трансформується у “найважливіше з мистецтв”. Щодо ставлення автора до кіно-літературної творчості — дозволимо собі навести цитату з інтерв’ю Андрія Кокотюхи інтернет-виданню Детектор медіа: «Якби в 1996 році, коли вийшла друком моя перша книга “Шлюбні ігрища жаб”, в Україні була своя національна кіноіндустрія, я не писав би книжок узагалі. Тому мені насправді важливий факт екранізації як такий. Звісно, “Червоний” зараз на часі, як і взагалі історико-пригодницькі сюжети з героями, які не гинуть в фіналах трагічно, а перемагають, здолавши всі перешкоди»
Вріз
1.Сучасне українське кіно схоже на героя саме цього філму — долає все, йде власним шдяхом, нікого не наздогоняючи, ни від кого не втікаючи й не озираючись навбоки
2. Цей фільм не про “добрих” і “злих”, автори намагаються показати різні правди, яких може бути безліч
Олексій Сикорський, “Панорама” №35