Панорама / сумы / новости / события / комментарии
25.11 Суббота

Жителю Сумщины нужна помощь

05.09.2017, 08:20 Категория: Новость Рубрика: Топ-тема Регионы: Все
Жителю Сумщины нужна помощь

«Душу тягне до хлопців, на «передок», але, хай йому грець, зранена нога не пускає…»
Сум’янин Євген ЖУРАВЕЛЬ у серпні 2014 вийшов живим з Іловайського «казана», а під Щастям — через рік солдатської служби — отримав поранення. Відтак сьогоднішнє інтерв’ю – це його солдатська правда про нинішню «дивну» війну, а ще — наш журналістський вклад у збір коштів на відновлювальну операцію для бійця.

Ми не бачились рік, і, здавалося, від того часу його рани мали остаточно загоїтись. Втім побачене зовсім не радувало: хлопець йшов сильно накульгуючи, спираючись на ціпок. Відчувалось: під кінець робочого дня нога йому пеком пече, а кожен крок — із зусиллями.
Іловайський котел
У воюючу армію 35-річний Євген Журавель пішов по мобілізації. У третю хвилю — 1 серпня 2014. Коротка «учебка» на Чугуївському полігоні, бойове злагодження, і ось він солдат взводу зв’язку другого «бату» 92-ї Чугуєво-Ропшинської окремої мехбригади.
Менш аніж за три тижні, 19 серпня, отримали наказ: рухатися в район Іловайська, витягувати з «котла» наші армійські підрозділи й «добробати», — згадує події трирічної давнини Євген Журавель, і його ясне обличчя враз хмурніє. – Прибули, зайняли оборону, щоб дати можливість пошматованим підрозділам перегрупуватися, забезпечити евакуацію важкопоранених, вбитих. Словом, необстріляними – одразу в бій. Кожного дня нас як не «артою», так «градами» криють. Вже наші перші «200» й «300». Кров, стогони, пошматовані тіла. Цього вік не забудеш!.. У такій ситуації дуже важить настрой командирів, офіцерів. Але… дехто п’яний, мов чіп, а декого корова язиком злизала. І ось тут героями-командирами зачасти ставали рядові, по суті, вчорашні мобілізовані: брали відповідальність, організовували оборону осадженого гарнізону, побут, бойове чергування. Хоча ні, були й справжні офіцери! Скажімо, наш комвзводу капітан Твердохліб: вольовий характер, у бойових умовах – орел, та й до солдатських життів бережкий. На таких офіцерах тримається армія!

-Женю, власне, а сам вихід із Іловайська? Як уціліли?..
-Вважаю, дивом, Божим провидінням. А як інакше? Уявіть: усе навкруги горить, боєкомплекти детонують, відірвані танкові башти із моторошним свистом через усе поле летять, багатотонний «Урал», мов іграшковий, у повітрі перевертає, крики людські, як із пекла, а в обгорілих соняхах, мов маком посіяно, розірваними тілами хлопців. А я живий! Контужений, ледь при пам’яті, а живий!..
Наказ на відхід з Іловайська ми отримали 27 серпня. Росіяни обіцяли «зелений коридор», у що вірилося й ні. Увесь наш транспорт, що ще був на ходу, вишикувався у довжелезну колону. (Цілого нічого не було, уся техніка зрешечена залізом, зім’ята вибухами). У голові колони – командування, а ми, солдати-зв’язківці, за ними десантом на «бетері». Те, що ми опинилися в числі перших, хто йшов на прорив, вважаю, врятувало наші життя, дало хоч якусь маневреність, швидкість. А ті, хто рухався за нами, ув’язнули в потоці, стали мішенями в пекельному тирі.
До дрібниць пам’ятаю, як поряд із нами зірвався бензовоз. (Який придурок поставив його в колону, між вантажівок із особовим складом)?! Спершу вибух такої сил, що голову від плечей відривало, далі полум’я до небес, страхітливе гуготіння вогню. А як пекельні язики трохи просіли, побачили жах: до тридцяти живих факелів при дорозі. Це палаюча соляра хлюпнула на хлопців, що їхали в кузові вантажівки. Усіх сила вогню скрутила, кинула на коліна, ще обличчя можна пізнати, а вже розлітаються попелом, в останньому спеченому зойку волаючи про смерть.
Дуже швидко на неширокій дорозі утворився «корок» із палаючої, розстріляної впритул військової техніки. У цю мить по полю уперед рвонула наша безстрашна «САУшка» (самохідна артилерійська установка, за обрисами схожа на танк,- ред.), на ходу ведучи влучний вогонь по ворожій «арті», що скрізь на узвишшях, даючи піхоті хоч який шанс порятуватись від смерті. Під прикриттям «САУшкиного» борту дав по газам і наш БТР, в останню секунду ми ще підхопити водія злощасного бензовозу. Хлопець, ані подряпинки, застиг на дорозі, не вірячи у реальність… Втім дуже скоро наша рятівниця «САУ», розкурочена потужними ворожими пострілами, вклякла на полі й запалала.
Усе це відбувалося дуже швидко, «картинка» мінялась мало не щосекунди. І вже коли наш «бетер» мчав по полю між вирвами, я, скільки було видно, обертався на палаючий «борт», до останнього сподіваючись на порятунок геройського екіпажу. А опісля намагався хоч щось дізнатись про їх долю. Втім ще довго вони вважалися пропалими безвісти…

-Як склалася ваша доля: ви потрапили у полон чи вийшли із боєм?
-Вирвавшись із пекельної місцини, де все прострілювалося, — продовжує свою розповідь Євген Журавель, — ми в лісосмузі зайняли кругову оборону. Там були хлопці із «40-ки», «Донбасу», здається «51-ої», нашої «92-ої», — словом, хто того дня уцілів. Коли ти приречений, то рішучості, відваги — через край. Був бій. І ворога тоді ми покосили добряче, ще й взяли у полон двох псковських десантників і танкіста. Той весь час трясся, благав, щоб пожаліли, він, мовляв, мало не наш земляк — із Курська. Але у хвилини затишшя десь на віддалі було чути характерні автоматні черги. Напевно, ті с*ки, ті довбані «запорєбрікі», добивали в соняхах наших поранених…
Бійців у посадці все прибувало, бо люди, як хто міг, вибиралися із оточення, а техніки на прорив було катма: єдиний тягач (на базі «Уралу») із позивним «Ласточка» та наш ледь живий БТР. Тоді водій тягача Володя надумав підчепити «бетер» на буксира, щоб і на «броні» розмістились бійці. Я ще скомандував, щоб до БТРа примотали двох наших «200», які загинули під час денного бою, та важкопораненого мінометника Макса із Кременчука. Далі бійці обсіли «бетер» (і тягача), мов горобці грушу, вчепившись за поручні й виступи мертвою хваткою. Так, без розвідки, і погнали: мовляв, будь що буде! Смерті вже не боялись! Десь на швидкості знесли сєпарський блокпост, автоматною чергою перерубали їхній прапор. Нажахана сєпарня залягла в кущах, навіть голів не здіймала.
На шалених обертах, аж посічена гума на колесах диміла, наша «Ласточка» летіла по трасі. Не було жодної певності: це села наші чи вже окуповані, тому мчали якомога углиб. Зупинилися й трохи прийшли до тями аж у селищі Куйбишеве Запорізької області. Це було вранці 30 серпня. Воду з колодязя набираємо – напитись не можемо. Кров і порох змиваємо. Мов очманілі, кулі застряглі у «броніках» й касках роздивляємось. А навкруги сельчани снують – день робочий у розпалі. Дівчата в спідничках, матусі з малечею на візочках. Музика від магазину, люди в спеку морозивом і пивом затарюються, на нас поглядають лячно. Ось така вона війна 2014-го…

Лінія фронту
-У тому ж таки селі заправились — і своїм ходом на полігон «в/ч» у Башкировку, що на Харківщині, — згадує серпень 2014 солдат Журавель. — Одразу по приїзду, як тільки доповзли до казарм, «нажрались», що називається, «в хлам». А, не повірите! За три серпневі тижні, за Іловайськ, Міноборони на мою солдатську картку нарахувало аж (!) 475 грн. 75 коп. Але то таке… Що було потім? Рідним телефонував. Зізнався, нарешті, про «мою війну». Бо що мобільний розрядився, а зарядити ніяк, що від 22 серпня стільникового зв’язку в Іловайську не було – росіяни глушили. А ще батькам і восьмирічній донечці Софійці волів не казати, що я нині солдат. Ну, навіщо їх хвилювати?..
Потім відпустили нас на пару деньків по домівках: якраз Перше вересня, у багатьох діти школярики. Це наш комбриг Ніколюк («Вєтєр») на свій страх і ризик віддав такий наказ, адже, знаєте, не було жодної певності, що після пережитого бійці повернуться в стрій. Але ми комбрига не підвели.
На плацу вишикувались поротно й побатальйонно. Скільки вціліло. Старші офіцери подякували нам за ратний труд, героїзм. А потім: «Мужики, війна триває, і рідну землю треба захищати! Крім вас нІкому! Хто готовий — крок уперед».
Я – не роздумуючи. За мною усі п’ятеро побратимів-зв’язківців. (Ті, хто вижив із нашого взводу, із 14-ти бійців). Звісно, у кожного свій мотив, а у мене, скажу, як на духу, в ту хвилину стояла перед очима охоплена полум’ям «САУшка». Здається, її командира, молодого хлопчину, я мельком бачив у Іловайську…
Вже 6 вересня 2014 наша доукомплектована бригада виступила на Луганський напрямок. Зайняли оборону на відтинку фронту Щастя – Станиця Луганська – Вільхівка – Трьохізбенка. До окупованого Луганська — 12 км. (Ніби як від Сум до Бездрика). А пам’ятаєте, як у 2014-му містечко Щастя відбили айдарівці й бійці нашої 92-ої бригади, а сумські «урагани» забезпечили їх наступ вогняним коридором? Військо вже тоді було сповнене рішучості, рвалось у наступ, аж раптом наказ: «Відступити!» Так, якась дивна війна!..
Потому наші батальйони стали рубежем по річці Сіверський Донець. І – ні кроку назад. Розпочалась позиційна війна зразка 2015-го. На той час я був стрілком. Піхота. За потреби супроводжували батарею «градів» нашої 92-ї ОМБр.

Поранення
-Як розказую кому про своє фронтове, не ймуть віри: у пеклі Іловайська вцілів, а на позиціях перед Щастям таки «спіймав» свої осколки, — невесело посміхається Жека, перекидаючи із долоні в долоню алюмінієвого ціпка. – Через рік служби на передку, 26-го серпня, я мав йти у відпустку, якої чекав, як манни небесної, бо за рідними дуже скучив. Аж 11-го наші вирішили сєпарів із АГСа «покошмарити». У відповідь нас крив їх міномет «Васильок», мерзенна штука, я вам скажу, бо звук від міни чути вже на «прильоті», не встигаєш сховатись. Отож, почався обстріл – ми в укриття. На адреналіні не одразу й відчув, що пробита нога. Та бачу: із лівого берця кров аж вихлюпує! Дивлюсь: м’язи розвернуті, кров цебенить. І якби не наші армійські берці-«талани», що «пригальмували» осколки, то, може, й стопи б не було! Опісля рентген показав, що роздробило й п’яткову кістку, а це є дуже «незручним», непередбачуваним у лікуванні пораненням. Відтак доправили мене в Сватове до медсанбату, що на футбольному стадіоні. Там знеболювальне, крапельниця, магніт, щоб витягти скалки, рентген. Опісля вертольотом — до Харківського шпиталю, де за мене взялись світила польової хірургії. Ногу мою крутили-вертіли, робити операцію не взялися. Пояснили: на стопі сходяться нервові закінчення, зачіпати не варто, краще гіпс та дочекатися, поки зростеться сама! Запевнили, що згодом буду ще й гопака танцювати! Я лікарям вірив. А чому ні? Вони «профі»! Три місяці на госпітальному ліжку і — на виписку. Із армії комісували. Спершу дали третю (робочу) групу інвалідності, назначили пенсію. А через рік, хоч краще не стало, тільки гірше, групу ту й виплати по пораненню відмінили. Мовляв, живи й стрибай як знаєш!
За фахом я зварювальник, отже весь день на ногах. Натомість перебита в кількох місцях кістка зрослася неправильно, під кутом, ще й з кістковим новоутворенням, що роз’ятрює м’які тканини. Так недалеко й до абсцесу! Від цього усі проблеми: стопа, п’ята, як не крути, весь час під вагою тіла, задіяні у ходьбі. За день так настрибаєш…
А тут, якщо раніше мене лікували державним коштом, як бійця, який отримав поранення при захисті Вітчизни, то тепер «мої проблем – то мої проблеми», ті самі харківські ескулапи навіть дивитися у мій бік не хочуть.
За відновлювальну операцію – заміну кістки п’ятки на артродез суглобів стопи — береться одна з київських приватних клінік. У них найсучасніші методики й обладнання. Я там вже був, спілкувався із лікарями, із післяопераційними пацієнтами — хлопцями, котрі мають схожі бойові ушкодження. Їх успіхи на шляху відновлення вселяють надію. От тільки ціна на послуги клініки, як на мої статки, не підйомна — 65 тис. грн.! (Насправді ж операція дорожча, але з мене, як з «атовця», обіцяють взяти рівно вполовину менше). Звісно, допоможе грошима рідня, волонтери і побратими, вже допомогло підприємство «Сумитеплоенерго», де працюю. Втім без людей, без народної допомоги не обійтися…
Весь час телефоную побратимам (багато з них зараз пішли у бойові підрозділи на контракти). Відтак — у курсі реальних фронтових подій. Душу тягне туди. Адже там максимально просто. Чесно. Ось ворог – він окупант. А ось «свої». І земля, яку захищаєш. І перед лицем смерті ніхто не кривить душею.

Вріз на темному фоні
Р.S. Із волонтерської практики, найбільші суми народної допомоги вдається зібрати завдяки скромним пожертвам номіналом у 20/50/100 грн. Давайте й зараз посильно допоможемо землякові, уродженцю Краснопільщини, відновити зранену ногу. Народний мурашник здатен творити дива!
Перерахувати кошти ви можете безпосередньо на картку бійця: Ощадбанк №4790 7000 1154 9244 – отримувач Журавель Євген Валерійович. Або на картку Приватбанку №5168 7555 2917 6576 – отримувачка Шемшура Дарья Анатолівна (Євгенова дружина).
Дякуємо за небайдужі серця!
Волонтери Громадського фонду «СУМИ»
Тетяна ГОЛУБ, «Панорама» №36

Напечатать Письмо автору Просмотров 295 Комментариев 0

читайте также
Как на Сумщине прощались с погибшим бойцом (видео) 3 фото
13.11.2017, 10:11 Новость
Панорама Панорама 13.11.2017, 10:11 Категория: Новость Рубрика: Топ-тема Регионы: Все Просмотров 390 Комментариев 0
Холодна голова та хоробре серце
03.11.2017, 10:10 Новость
Панорама Панорама 03.11.2017, 10:10 Категория: Новость Рубрика: Топ-тема Регионы: Все Просмотров 206 Комментариев 0
Війна не відпустила солдата
01.11.2017, 10:10 Новость
Панорама Панорама 01.11.2017, 10:10 Категория: Новость Рубрика: Топ-тема Регионы: Все Просмотров 344 Комментариев 0
У момент його загибелі вдома зупинився годинник
31.10.2017, 11:25 Новость
Панорама Панорама 31.10.2017, 11:25 Категория: Новость Рубрика: Топ-тема Регионы: Все Просмотров 789 Комментариев 0
Родина Андри з Сум: заради життя
30.10.2017, 14:14 Новость
Панорама Панорама 30.10.2017, 14:14 Категория: Новость Рубрика: Топ-тема Регионы: Все Просмотров 346 Комментариев 0
Загинув, рятуючи товаришів
27.10.2017, 10:18 Новость
Панорама Панорама 27.10.2017, 10:18 Категория: Новость Рубрика: Топ-тема Регионы: Все Просмотров 460 Комментариев 0
Мартиролог Сумщины пополнился
18.09.2017, 07:10 Новость
Панорама Панорама 18.09.2017, 07:10 Категория: Новость Рубрика: Топ-тема Регионы: Все Просмотров 316 Комментариев 0
Сумщина в слезах: навеки 39 (фото) 2 фото
11.09.2017, 08:23 Новость
Панорама Панорама 11.09.2017, 08:23 Категория: Новость Рубрика: Топ-тема Регионы: Все Просмотров 908 Комментариев 0
Комментировать (0)

Добавить комментарий

СКАЧАТЬ ПРИЛОЖЕНИЯ ДЛЯ МОБИЛЬНОГО:
Новости партнёров
Вчера, 14:25
admin adminych admin adminych Вчера, 14:25 Категория: Новость Рубрика: Без рубрики Регион: Сумы Просмотров 27 Комментариев 0
22.11.2017, 14:14
admin adminych admin adminych 22.11.2017, 14:14 Категория: Новость Рубрика: Без рубрики Регион: Сумщина Просмотров 150 Комментариев 0
21.11.2017, 10:41
admin adminych admin adminych 21.11.2017, 10:41 Категория: Рубрика: Без рубрики Регионы: Все Просмотров 182 Комментариев 0
20.11.2017, 12:19
admin adminych admin adminych 20.11.2017, 12:19 Категория: Рубрика: Без рубрики Регионы: Все Просмотров 219 Комментариев 0
07.11.2016, 10:00
admin adminych admin adminych 07.11.2016, 10:00 Категория: Рубрика: Без рубрики Регионы: Все Просмотров 1 632 Комментариев 0
Опросы

Как вы относитесь к тому, что католическое Рождество теперь стало выходным днем?
Просмотреть результаты
Загрузка ... Загрузка ...
Предложения партнёров
Вчера, 18:35
admin adminych admin adminych Вчера, 18:35 Категория: Рубрика: Бытовые услуги Регионы: Все Просмотров 10 Комментариев 0
22.11.2017, 14:35
admin adminych admin adminych 22.11.2017, 14:35 Категория: Рубрика: Бизнес-услуги Регионы: Все Просмотров 17 Комментариев 0
21.11.2017, 18:00
admin adminych admin adminych 21.11.2017, 18:00 Категория: Рубрика: Сельское хозяйство Регионы: Все Просмотров 15 Комментариев 0
21.11.2017, 17:40
admin adminych admin adminych 21.11.2017, 17:40 Категория: Рубрика: Дом, быт, досуг Регионы: Все Просмотров 10 Комментариев 0
20.11.2017, 14:25
admin adminych admin adminych 20.11.2017, 14:25 Категория: Рубрика: Бизнес-услуги Регионы: Все Просмотров 12 Комментариев 0