Як сумчани захищали барикади

«З нами Бог і Україна!» – так ми кричали, коли «Беркут» наступав особливо агресивно. І знаєш – діяло!» – діляться хлопці спогадами про ніч із 10 на 11 грудня. Там, на Михайлівській барикаді, що праворуч від входу у Будинок профспілок, вирішальні хвилини наступили тоді, коли вже, мабуть, ніхто й не очікував – о п’ятій ранку. Майже всю ніч «Беркут» і внутрішні війська торували дорогу до входу в оплот протестувальників, і майже всі сили були кинуті на опір в інших місцях. І тому вранішня атака, коли майже весь «Беркут» втомився, стала певною несподіванкою.
«Курсанти-вевешники намагалися збудувати «черепаху» зі щитів, по якій «беркута» хотіли вскочити прямо на нас. Але щось у них там не склалося, «черепаха» не витримала, і вони так і залишилися під барикадою», – говорить Іван Бортник, міцної статури чоловік, у мирний час – співробітник громадського об’єднання «Бюро аналізу політики». Барикада з дощок, ящиків, різного іншого потребу та непотребу заввишки у людський зріст закривала весь правий бік входу у БП. Назовні стирчать гвіздки завширшки у долоню – якщо напорешся, то мало не покажешся. Без сторонньої допомоги тут можна вилізти на той бік лише у вузький прохід біля стіни, а так – лише за допомогою спецзасобів для взяття фортець. Так сталося, що коли «Беркут» пішов у вирішальну атаку, на барикаді залишалося не більше п’ятнадцяти людей, майже всі – сумчани. Євген Охріменко, відомий своїми веселими політичними демотиваторами в Мережі, не втратив почуття гумору і тут – коли «беркути» брали паузу і піднімали запітніле скло на шоломах, Євген звісившись зверху барикади, опускав їх знову. Хвиль наступу було кілька, і всі вони відзначалися агресивністю, очевидно, на цю ділянку покладалися останні надії силовиків. Андрій Букін, громадський активіст, зовнішньо більш схожий на анархіста з великим стажем підпільної роботи, говорить, що, попри все, протистояння з силовиками не виходило за певні рамки: «Коли вони йшли ранком, то багато хто з них потискали протестувальникам руки».
Ця група (або боївка, як вам подобається більше) сумчан живе на шостому поверсі Будинку профспілок. Сплять на підлозі – каремати, спальні мішки, тут же речі, мокрі черевики, туалет – на поверсі, тобто умови спартанські. За їжею ходять вниз – годують на майдані смачно, їжі достатньо.
Поруч розташувалася ще одна група із Сум. Прислухаюся до розмови – говорять поміж собою про те, що б вони хотіли поміняти у житті країні, насправді вимоги до влади мінімальні: дайте спокійно працювати, не душіть податковою, поважайте нашу гідність і наші права. Запитую, що привело на майдан, відповідь проста і чітка: «Те, що й усіх». Говоримо за життя, Роман демонструє трофей вчорашньої ночі – налокітник, гарна штука, а головне, корисна. Хлопці мають намір стояти до кінця, розуміють, що назад дороги немає – у разі поразки дома на них очікують неприємності з владою.
Після тієї ночі настрій у всіх додалося впевненості у власних силах, але як дійти до перемоги і яким чином та має виглядати – тут думки розходяться. Найбільшу тривогу викликає намір влади зібрати «альтернативний мітинг» своїх прихильників, бо всі прекрасно бачать, кого туди звозять, і розуміють, як трагічно то може завершитися. Їдуть на мітинг і сумські міліціонери, тож не виключено, що скоро земляки зустрінуться і стануть один напроти одного по різні сторони барикад. І так би хотілося, щоб кожен виконав свій громадянський обов’язок чесно, бо з нами Бог і Україна. Хіба ні?